Особливості ергономічного проектування
«Проектування - це безперервний процес, в якому наукова та технічна інформація використовується задля створення нової системи, нового устрою або нової технології, що здатні надавати суспільству певну користь».
Ергономічне проектування не є винятком. Більш того, його слід розглядати як вельми специфічну та складну діяльність, пов'язану зі створенням системи ЛТС. Специфіка СЛТС, у свою чергу, полягає в тому, що вона будується із різних за походженням складових частин. Але хоч людина, машина та середовище мають різну природу, задля досягнення проектної мети вони «приречені» співпрацювати разом, тобто функціонувати в єдиній системі. Дійсно, під час ергономічного проектування людина не може бути прирівняна до жодного технічно складного блоку, не може бути «розрахована» ані послідовно, ані паралельно з іншими частинами системи, тобто діяльність людини, що вводиться до системи, не є в повній мірі проектним результатом.
Слід чітко засвоїти відправний принцип, на якому базується сучасна методика ергономічного проектування. Він полягає в тому, що ступінь відповідності знарядь праці можливостям та вимогам людини визначає ефективність та надійність виконання оператором завдань, що поставлені перед СЛТС [32]. Тобто мова йде не про засоби пристосування техніки до психофізіологічних можливостей людини або випадки, коли людина накладає обмеження на функціонування СЛТС (колись такий підхід використовувався під назвою «людського фактору»). Натомість узагальнюється принципово інша послідовність проектних дій: спочатку проектується діяльність людини в СЛТС, а вже потім на ґрунті отриманих результатів проектуються технічні та середовищні складові системи.
Припустимо, що вдалося створити такий алгоритм діяльності людини, який міг би бути вдало описаний математично, тобто мовою машини. Але й тоді проблема залишилася б далекою від вирішення. Надійність функціонування створеної за такими принципами системи може бути запрогнозована лише з певною імовірністю. Це пов'язано із тим, що в більшості випадків машина знаходиться у двох станах: або вона працездатна, або не є працездатною. Щодо людини, то їй, як відомо, притаманні безліч станів з діапазону «так — ні». Тобто ідеться про необхідність встановлення як якісної, так і кількісної межі, за якою починається відмова всієї системи. На проектному рівні це означає, що заходи, які забезпечують функціональний комфорт людині в системі управління, здатні значною мірою впливати на ефективність функціонування всієї системи.
Існує ще один вельми ефективний шлях підвищення надійності функціонування СЛТС. Він пов'язаний із автоматизацією діяльності людини в системі. Але було б помилкою вважати автоматизовані системи управління чимось відмінним від СЛТС, бо завжди залишається питання їх обслуговності. А «обслуговність», як вже було доведено раніше, є категорією ергономічною. Врешті-решт, мають місце випадки, коли автоматизація діяльності людини в системі ЛТС призводить до прямо протилежних наслідків, але це вже питання не стільки ергономіки, скільки самої теорії створення автоматизованих систем.
Розглянемо деякі проектні кроки, що є характерними саме на етапі концептуального проектування. Частіше за все їх виконують разом із створенням загально-функціональної концепції системи [32].
Перш за все, слід визначитись із призначенням та можливостями системи, тобто спрогнозувати всі завдання, що можуть нею вирішуватись. На цьому рівні проектування бажано врахувати якомога більше деталей, орієнтуючись на весь «життєвий цикл» системи, починаючи із діяльності, що пов'язана із розконсервацією машини (засобів діяльності) та підготовкою користувача, аж до етапів її переобладнання або перепрофілізації, викликаних моральним старінням СЛТС. Дуже важливо передбачити на цьому етапі не тільки нормальні умови користування машиною, але і надзвичайні ситуації, що можуть виникнути під час її експлуатації тощо.
Визначившись із концептуальним етапом, починають розподіл функцій та підзадач поміж елементами системи, що в більшості випадків зводиться до розподілу функцій між машиною та її оператором. На цьому етапі закладається рівень автоматизації системи. До уваги беруться всі впливаючи фактори аж до фінансових. Критерієм розподілу слід вважати максимальну ефективність функціонування системи або обов'язковість досягнення нею кінцевої мети.
Встановлюють зв'язки між окремими компонентами системи, тобто визначають канали обміну енергією або інформацією. В ергономіці, як відомо, вивчають два типи таких зв'язків: «зв'язки індикації» та «зв'язки управління». Цей етап вважається відпрацьованим тільки після того, як стає достеменно відомо, які канали єднатимуть оператора із машиною на всіх етапах функціонування системи.
Методики передуючого врахування аспектів діяльності слід дотримуватись на подальших проектних етапах. Нагадаємо головні з них:
• розробка технічного завдання;
• розробка технічної пропозиції;
• ескізне проектування;
• технічне проектування;
• розробка робочої конструкторської документації;
• виготовлення дослідного зразка;
• випробування дослідного зразка;
• коректування документації за результатами випробувань;
• розробка технологічної документації та підготовка до серійного виробництва
Стадії розроблення проектної дизайн-ергономічної документації закінчуються на рівні виконання "технічного дизайн-проекту". Цей етап характеризується розробленням і затвердженням остаточного дизайн-ергономічного вирішення і входить складовою до етапу "технічний проект". На подальших етапах (розробка та коректування конструкторської документації, виготовлення та випробування дослідного зразка тощо) робота дизайнерів і ергономістів не закінчується. Вони повинні виконувати авторський нагляд і брати участь у коригуванні конструкторської документації за результатами випробувань дослідного зразка.
Слід пам'ятати, що можливості «вільного» пошуку зменшуються з кожним етапом. Елементи системи, так би мовити, «закріпляються» на своїх позиціях. Залишаються тільки заходи корективного впливу на проектне рішення. У разі виникнення потреб у принципових переробках, проектанти змушені повертатись на попередні етапи, аж до перегляду концепції всієї системи, тобто змінювати стратегію проектного пошуку як таку. Запобігти радикальним змінам стратегії можливо шляхом передбачення певних її «мутацій» (див. розділ 1.4, що присвячений аналізу сучасних проектних стратегій).