2.4. Соціальна політика,

СПРЯМОВАНА НА РЕГУЛЮВАННЯ ЕТНОИАЦЮНАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Важливим напрямком соціальної політики є регулювання етноі ціональних відносин, різноманітних процесів етпосоціального р| витку. В основі соціальної політики, спрямованої на регулювані етнонаціональних відносин, лежить додержання прав, свобод : рівності громадян України усіх національностей перед законом, Щ безпечення участі їх в усіх сферах суспільного життя, оптимальї врахування інтересів, створення сприятливих умов для розвиті кожної нації, реалізація етнонаціонального потенціалу, етнічн індивідуальності, вільний розвиток усіх народів, формування міжа нічної єдності суспільства, недопущення будь-яких привілеїв чи о( межень за етнонаціональними ознаками, розпалювання міжетнічн ворожнечі та пропаганди національної переваги.

До факторів, що зумовлюють особливості реалізації соціальД політики, спрямованої на розвиток етнонаціональних відносин в >■ раїні, належать відсутність чіткої науково обгрунтованої систем здійснення етнонаціональної політики, що спричинилося відсутнісп власного досвіду розв'язання проблем, суперечностей у сфері етнон| ціонального буття (етнонаціональна політика протягом десятирі формувалася не в Україні); невизначеність концептуальних засад, м тодологічних принципів етнонаціональної політики; стійкість у суі пільстві догм етнополітичного мислення, негативних етнодуховниі етноідеологічних стереотипів тощо, що суперечать цивілізаційним, гі маністичним засадам етнонаціонального розвитку суспільства.

2.4.1. Соціальна політика як чинник формування економічних основ для стабільного етнонаціонального розвитку

Серед складових процесу регулювання етнонаціональних відно син його пріоритетом є формування матеріальних, економічних оо нов для динамічного та стабільного етнонаціонального розвитк

70

помічні, насамперед виробничі, відносини, що грун-ііомічііім свободі людей — представників різних етно-

.пін їси, об'єктивно надають широкі можливості

піп ріал і.ної основи поліетнічного суспільства, роз-щ ції.ного поля міжнаціонального співробітництва,

ірчосгі індивідуальності.

' мцімх суспільного розвитку важливим чинником по-і іму процесів етнонаціонального розвитку, подолан­ій ' і і сипи народів, сполучною ланкою міжетнічної і на г послідовне поглиблення радикальних еконо­мі, на ринкових засадах. Перехід до ринкових від-уиігрпжсіііія нових форм етнонаціонального розвит-і пі рі'іюрот у виробничих зв'язках народів, який веде до і пі і їм мі к п гоціально-економічного прогресу суспільства, ■ саморегуляції його етпосоціального потенціалу, що супроводжується демонтажем командно-адмі-■ мі і .-ми, заміною прямого управління на систему пла-і утопання (що не порушує природи механізмів саморе-I Пі і" юачас вихід на новий рівень етнонаціонального тої ми між народами, суверенними державами як рів-і'гк і а ми, перехід від вертикальних до багатогранних чи міжетнічних зв'язків. Ринкові відносини передбача-

ч на новій основі інтеграційних процесів та їх зміц-

і ' шиї єдиної ринкової структури. їх утвердження й по-

I цінування несумісні з економічною самоізоляцією та

і, розривом за етнонаціональними та регіональними

і", шиї ким автаркії незалежних держав.

ні.пі о процесу покладено перехід від надцентралізова-

¹ і іншої державної (формально загальнонародної) влас-

рджус рівність у злиднях, до різноманітних форм її ре-

¹ і ті іідмх віаімовигоди, людського та міжнаціонального

І кіпці на, міцних і стабільних регіональних економічних

нн ііііності й незалежності виробників, рівності можли-

їм власністю для представників кожної національ-

II мі функціонування різних форм власності — важливий і пійманії пої та вільної індивідуальності виробників, мате- и нони розвитку самобутніх рис життя різних етнонаціо- .посгеіі, що забезпечують кожному з них економічні пе-

71

реваги. Важливо створити на практиці реальні умови для економі ної й політичної рівності, для існування різноманітних форм влао ності, їх інтеграції та вільного суперництва, перетворення державні власності з казенно-бюрократичної (власності всіх) у власність тр] дящих (власність кожного), переміщення центра ваги па природш історичний процес її розвитку. Важливою умовою реалізації зазначі ного є створення умов для того, щоб у соціальній сфері діяльносі кожної етнонаціональної спільності формувалась, утверджувала^ як економічна, так і етносоціальна культура людей усіх національні стей.

Важлива матеріальна основа розвитку багатогранних, якісно по вих форм етнонаціональних відносин і адекватних форм культурі міжетнічного спілкування, економічної культури — формуванп єдиного економічного простору як неодмінної умови утверджеЯ ня стабільних ринкових відносин, багатогранних економічних зв'яз ків на базі взаємовигідних етнонаціональних інтересів. Основою ті ких взаємозв'язків є зміцнення й розширення всебічних інтеграції них процесів на рівні первинної ланки виробництва — підприємст як суверенних і вільних асоціацій товаровиробників. Лише глибокі всебічні економічні інтереси регіонів, держав, інших національно територіальних утворень здатні ефективно утверджувати взаємо вигідні ринкові відносини як надійну матеріальну основу, що умож ливить об'єднання людей різних національностей, створення міцно го економічного простору, стійких тенденцій саморегуляції процес; формування і розвитку етносоціального буття.

Суттєвим чинником соціальної політики, спрямованої на розви ток етнонаціональних відносин, є вдосконалення законодавчо ноі мативно-правових засад розвитку економіки всіх регіонів України що є неоднорідними щодо етнонаціональної структури. Важливі запровадити механізми стимулювання соціально-економічного роя витку депресивних регіонів, передати їм значну частину управлінса ких функцій розвитку економічних і соціальних питань, розв'язати фінансові проблеми, розвивати продуктивні сили на регіональномі рівні, відтворити трудовий потенціал регіонів, створити умови дл| формування регіонального соціального бюджету. Важливо запроваї дити єдині мінімальні соціальні стандарти соціального захисту насе] лсння незалежно від економічних, фінансових можливостей регіону] його етносоціальної структури.

72

/'Німини процесів формування та реалізації »|Мм їй у сфері етнонаціонального буття

і » процесу регулювання етнонаціональних

і і умни дня формування й реалізації національ­ний! національних інтересів людини, етнічної иіиі.сі на, держави, національних і вселюдсь-і*ііі«»і *> п соціального в національному, і їм річіинація національних інтересів, що відбивають а н незалежно від їх етнонаціональних ознак (на , ні* нації), це складний процес виявлення і роз-и п а усіх сферах етносуспільного буття, які без-іип'і і" п сніапо впливають на становлення і виражен­ій'! щитня різних його видів і форм прояву —

|н>іиііежнихтощо. У формуванні й реалізації ет-

* 111 < річ пі особливо важливою є діяльність, спрямо-

іііін ініутріїїшіх і зовнішніх, стратегічних, довгостро-

■ і інших, тактичних національних інтересів, національ-

■ ••'ііііііі і суспільства, етнічної індивідуальності й

ішаиьних і класових, національних і вселюдських ін-

|н>ипирсінія економічного, соціального, етнонаціональ-нін о поля, формування й реалізації інтересів людини та

Гнійно иажливим у регулюванні етнонаціональних

м іірі ппч умов для органічного поєднання національних

її' ти |ігсіі). Розвиток цих інтересів означає складний

і'Мун.ипія, зближення, поєднання, а також зіткнення, су-

' протистояння. Абсолютизація інтересів національних

ппіості для кожного іншого народу) чи вселюдських

іі.щ ін вираження інтересів усього народу) неминуче при-

і пн'пня суспільної основи їх формування та реалізації,

і протистояння. Звужують суспільну основу формування

атональних і вселюдських інтересів спроби їх ієрархі-

іииаіпї, обгрунтування пріоритетності. Продуктивнішим

фі и і інших шляхів їх органічного поєднання, урахування.

■ ' ' і аідкрнває широкі можливості для досягнення балансу

"" - і вселюдських інтересів, їх гармонізації. її і розпитку соціального, етносоціального буття, що пов'я-ИН іпіі.імпацісіо соціально-класових та етнонаціональних від-ііі ті актуалізує необхідність поєднання у процесі здійснен-

73

ня соціальної політики національних і класових інтересів. Важли завдання регулятивної діяльності суб'єктів соціальної політики | подолати у свідомості багатьох людей уявлення (яке тривалий ч насаджувалося в суспільну свідомість) про пріоритет класових іш ресів над національними. Національні інтереси, що є інтегральні вираженням, узагальненням інтересів усіх громадян і передбачаю поєднання інтересів людини та суспільства, ширші за класові інте{ си, мають пріоритет над ними. А тому зважена соціальна політик! регулювання соціальних відносин полягає в тому, щоб не допусти] абсолютизації будь-яким класом своїх інтересів, покласти край спп бам видавати свої класові інтереси за національні.

Етнонаціональна стабільність суспільства, динамізм його розви ку значною мірою зумовлені діяльністю суб'єктів соціальної поля ки, спрямованою на врахування та поєднання різноманітних виді^ груп інтересів, що формуються іі реалізуються у процесі освоєння! носоціального буття. Роль і значення органічного й гармонійної поєднання різноманітних інтересів, особливо національних і вс людських, національних і міжнаціональних, національних і кл| сових, дедалі посилюватимуться. Суперечлива практика етносои ального розвитку свідчить: зв'язок, органічна єдність зазначені інтересів і надалі супроводжуватимуться виникненням нових суп; речностей у сфері їх формування й реалізації, а своєчасне їх виявла ня і розв'язання сприятиме збагаченню етнонаціонального буті соціуму загалом. Тому процес оптимізації регулятивної діяльності сфері етнонаціональних відносин завжди буде пов'язаний із соціал ною політикою, спрямованою на формування й вираження багат гранності інтересів, національностей народів, посилення єднос таких інтересів, яке реалізується політикою, спрямованою на задов' лення кожного з інтересів у процесі їх динамічного розвитку, перехі ду від одновимірних до багатовимірних, множинних соціальних і] тересів суб'єктів етнонаціонального буття.

2.4.3. Етнонаціональна політика як чинник утвердження консолідуючих цінностей національної ідеї

Важливим напрямком здійснення етнонаціональної політики створення умов для розвитку і збагачення духовних засад етнонаці наявного життя. Процес розвитку і збагачення етнонаціональни відносин передбачає глибоке переосмислення ідеолого-гуманісти¹ них засад у розвитку суспільства. Нині воно потребує формуваші

74

і пік пічних засад, які уможливили б об'єднання лю-

м іпіііішпі.постей, що дотримуються різних соціальних,

і »•нішх ти релігійних орієнтацій. Здійснити це немож-

к шин пової ідеологічної парадигми державотворен-

ір.іні.іюї квінтесенції національної самосвідомості,

і і інонаціональну, класову конфронтацію, забезпе-

і ніш моїн'язки народів в осягненні глибинних мента-

ммої цивілізації, її культурної матриці, виходила з

імгіму, демократизму, плюралізму й толерантності,

поі раниості самореалізації кожної особистості.

рнюосповою, ідеологічною домінантою, ідейно-гу-

і іром і джерелом етнонаціонального розвитку суспіль-

і і'.і іі'і п етнонаціональної політики є національна

і нинішні.на ідея, яка грунтується на високих національ-

п і і пч цінностях (а не на абстрактних утопіях), здатна

н .чим, інтегруючим і гармонізуючим чинником етно-

іі її мої і уму, квінтесенцією суспільного розвитку. Така

• нгржанотворчої енергії народу, етнонаціональної

і ііі-ііі. .і індивідуальності людини, її життєздатності, ідео-

і ними о оудівництва (але недержавною ідеологією). На-

і і це внутрішня основа нації, її іманентна сила,

'іппія якої становить сенс її життєдіяльності. Тому

і чин втілення в життя національної ідеї є важливим

н цію здійснення регулятивної діяльності, спрямованої

іниіііціоііїільних відносин. ні • і попаціональну політику, слід виходити з того, що і ні' і етнічною. Вона не означає зміщення акцентів п н ну ііппяіковість, суперечить абсолютизації етнічних ас- п і и.пості українського народу, не є ідеєю україисько- ійгі і Іиціопальна ідея передбачає органічну єдність влас­ ні і п- о іі загальнолюдського. Як протилежності вони

н (перервному русі, розвитку, постійному взаємопро-і пиці одне в одне. Діалектика їх взаємозв'язку поля­ни, прої ресивиий розвиток національного сприяє збага-

і її і пню загальнолюдського і, навпаки, поглиблення й

шиї иіі мні.полюдських засад істотно впливає на національні

М

р піп і.кому суспільстві чітко не визначено і не сформо-

ініііі цінності, що гальмує процес його етнонаціональ-

пін міни консолідації. Саме національна ідея, мета якої по-

75

лягає в побудові громадянського суспільства, що грунтується ні єдності національного і загальнолюдського, етнічного і соціальної! в національному, здатна інтегрувати, об'єднати та консолідувати уи раїнське суспільство на основі поваги до особистості й прав людині стати стимулятором звільнення конструктивних, творчих сил особі! етнічної індивідуальності, самореалізації ЇЇ сутнісних сил. Тому здійсненні етнонаціональної політики надзвичайно важливо акцен тувати увагу на зазначених аспектах національної ідеї. Така політй ка має створювати умови для того, щоб функції національної ідеї які об'єднують, інтегрують суспільство, були сприйняті й усвідом лені якомога більшою кількістю громадян країни з метою єдності ті цілісності держави.

У системі духовних ціннісних орієнтацій українського суспілі ства, що становлять сутність національної ідеї і мають якнайповні ше відображатися в етнонаціональній політиці держави, важливе створити умови для збагачення національної самосвідомості лк| дини, її внутрішньої самоідентифікації. Самоусвідомлення народі рівень самосвідомості особистості, здатність осягнути своє "я", вн™ рішня усвідомлена цілеспрямована діяльність людини для самовира ження, визначення нею смислових орієнтирів збагачення своєї твоя чої енергії й усього народу — надзвичайно важливі домінанти йог( життєдіяльності. У цьому зв'язку першочергове завдання етнонаціо нальної політики — створити умови для прискорення процесу фор мування як індивідуального самоусвідомлення особистості, етнічно індивідуальності, так і національно-державної ідентичності, держав ного самоусвідомлення всього народу, його державотворчого само осягнення. В основі процесу розвитку й підвищення самосвідомості самоусвідомлення народу й самоідентифікації нації лежить утверд ження в системі ціннісних орієнтацій людини й суспільства мораль но-етичних норм і базових духовних цінностей як національної куль тури, так і вселюдських духовних, моральних цінностей, їх органіч' на єдність.

Соціальна, етнонаціональна, гуманітарна політика спрямовані па утвердження в українському суспільстві національної ідеї й ма< виходити з того, що не лише ідеологічні, культурні домінанти, пара дигми тощо мають бути покладені в основу національної ідеї (пр^ всій їх важливості для духовного розвитку), у ній мають органічні поєднуватись етнічне й соціальне, етнонаціональне й загально^ людське, її зміст має бути наповнений такими соціально-культурни ми складовими діяльності людини і суспільства, які сприяють форі 76

) 11» рдженню в ньому базових цінностей — державності,

піски і передусім добробуту. Саме стабільний, висо-

ні нчіройуту, що підвищується, здатний наповнити націо-

• життєздатним змістом, перетворити на діяльнісну, іма-

•"'II іподини сутність. Однак це не означає приниження

ніщіопальній ідеї її духовної, ідейної, гуманістичної сут-

і і і тносоціальна політика, спрямована на розвиток національної культури, задоволення духовних потреб людини

і і і основних напрямків етнонаціональної політики є ство-

і*•■• нія вільного розвитку культури і традицій усіх етносів

пі національної культури. Така політика має бути спрямо-

фирмуііання цілісної, універсальної структури культури, яка

И (0 1*1.111.1 виховання бережливого ставлення до національної

шідщини, сприяла як відтворенню й збереженню істо-

іііопаціональних культурних надбань, так і розвитку та

о сучасних культурних цінностей. Слід надати розвитку

- і , * і \ етносів і національної культури не галузевого, а універ-іи лльподержавного значення, що має зумовити утворення і \ш.гурного простору у країні.

її пікчіальна політика у сфері розвитку національної культу-іп спрямована на гуманізацію соціокультурного простору національного культурного буття, повернення на культур-

цепу людини з її багатогранними духовними запитами,

і риою неповторністю, національною самобутністю. Важлива

олітики — розв'язати суперечності у сфері розвитку на-

її культури, національного соціокультурного буття, що

шлись як у попередні десятиріччя, так і виникли останніми МИ І'ощ'язання цих суперечностей має спрямовуватися на зба-ІІІИ ' ошодуховного поля, розвиток національної культури осо-ш п іі суспільства, створення умов для розширення свободи цію індивідуального вибору особистістю, етнічною індивіду-н по форм і способів самореалізації, самоздійснення свого ду-

потенціалу, власної смислоутворюючої культурної життєвої

■МИ.

інонаціональна політика має виходити з того, що цінності на­шиті' культури є діалектичною єдністю національного й за-

77

гальнолюдського, загальнонаціонального та етноспецифічного, р| гіонального, індивідуально-місцевого, територіального. Це означаї що здіюнювати цю політику неможливо як без цінностей конкретні національної, регіональної культури, так і без загальноцивілізаціЙ них цінностей, сформованих людством. Ціннісний зміст націоналі ної культури може бути рушійною силою суспільного прогресу лиш тоді, коли творчий потенціал такої культури грунтується на за гальній системі цінностей, сформованих етнонаціональною спілі ністю, нацією, народом, людством упродовж своєї історії. Так, ції ності національної культури, що формуються в Україні в сучасни умовах, які повинні стати нормою практично повсякденної діяльні орієнтації її громадян, елементом самоцінності кожної етнічної індії відуальності, складовою етногуманістичної творчості її народу, є р<і зультатом тривалого розвитку України, її регіонів, територій, етної географічних районів. У кожного регіону, етногеографічного райої ну України особлива доля, що зумовлюється всім їх розвитком Через це національна культура як складова процесів етносуспіль] ного, регіонального буття зумовлена багатогранними чинникам! як загальнолюдського, так і національно-особливого, місцевого регіонального, специфічного лише для цієї території України, для її народу, етнокультури, традицій, менталітету, тобто для її індивіду] альності. У такій індивідуальності України втілений дух її народу] його національна самосвідомість, самобутність і неповторність власні ного складного, суперечливого, яскравого та трагічного етпосоцн ального досвіду.

Неможливо створити ефективну систему етнонаціональної полін тики, спрямованої на розвиток національної культури, не забезпеч чивши відповідну матеріальну базу. Тривалий час в українському суспільстві культуру, як й інші гуманітарні сфери, вважали надбудо-] вою, фінансуючи її за залишковим принципом. На жаль, в Україні останніми роками в культурі посилюються негативні тенденції] спричинені передусім скороченням обсягів фінансування як з дерч жавного,, так і з місцевих бюджетів, послаблюється або руйнується матеріально-технічна база мережі закладів соціально-культурногоі призначення. Формування матеріальної бази культури, насамперед; національної, пов'язане зі створенням гнучкої системи її фінансової' підтримки. В основі фінансового забезпечення культурно-мистець-| ких закладів має бути як державне бюджетне фінансування, що грун-| тується ма загальнонаціональних програмах розвитку культури, таю

78

і' і джерела фінансової підтримки культури. У цьому зв'яз-

і і и.не значення має створення умов для формування різ­ нити ліп.гернативних джерел фінансового забезпечення куль- іни і ку, підтримки (а не утримання) культурно-мистець- і і і ті і насамперед конкретних культурних проектів та акцій.

¹ порити умови для стимулювання спонсорської ініціативи МНИ ріилі.пої підтримки таких проектів, акцій різноманітними

и, фондами, окремими фізичними особами. Важливим у І ПНІІІ підтримці культурно-мистецьких закладів, культурних

і акцій є конкурсні засади виділення коштів, які б унемож-

і у і рпманство в цій сфері суспільного життя. Впроваджен-

11 форм фінансової підтримки культурно-мистецьких про-

іі і мни, набутих світовою практикою, дасть змогу урізнома-

гсріальне забезпечення розвитку національної культури, І її оновлення, динамічного розвитку.

ипмиїїція етнонаціональної політики держави передбачає і'іінн передумов для посилення процесу етносоціодииаміки ду- я країни, реформування тих сфер діяльності суспіль­ ні" ні іпоесредньо чи опосередковано впливають на збагачен- •'мім.і морального потенціалу людини, етнічної іидивідуаль- ||оі ішеїпія цього процесу має сприяти передусім остаточному || НИЮ особистості від тих форм етносуспільних відносин, що ЮТІ іподину. Процес етносоціодииаміки передбачає перехід від

існування до динамічного, від одновимірного до бага-

Нрінн її

НОі оціодипаміка духовного життя, культури передбачає авто-

і ін'оПіїстості, перехід від тотальної регламентації до свободи

І" і і (діяльності індивідуальності, духовного плюралізму.

етичне перехід від одновимірності до багатовимірності, ба-іміпппеп, альтернативності етнодуховних процесів, що зумов-і. ро нїиток свободи особистості, органічну самореалізацію ду-

отспціалу етнічної індивідуальності. Зрештою, етносоціо-

іи і іуховпого життя передбачає перехід від тоталітарних чи пінних іпституціональних форм його організації до цивілізова­ на і руитуються насамперед на самоорганізації, самореалізації юііііціональних, духовно-моральних цінностей, що ста­ ні, і V гиість життєдіяльності суспільства.

м. ■ и.і тональна політика має здійснюватися на наукових заса- і ексті цивілізованого, світового науково-гуманітарного

79

досвіду людства, на основі надбань національного й загальнолюдс кого, насамперед у сфері духовного життя, культури. Етнонаці пальна політика має бути спрямована на створення умов для тої щоб людина, етнічна індивідуальність, її різноманітні духовні поти би та інтереси постійно перебували в центрі уваги держави й суспіл ства. Гуманізація багатогранного соціального, духовного простої етносуспільного буття, створення умов для безперервного процеі збагачення внутрішнього світу людини, утвердження неповторноа й самобутності кожної особистості є стратегічною метою етнонаці нальної політики, а також соціальної та гуманітарної політики.