1.4. Суб'єкти соціальної політики

Суперечливий процес розвитку соціального буття засвідчує відсутність автоматизму в його функціонуванні, у реалізації об'єк­тивних закономірностей розвитку суспільства. Соціальне буття, со­ціальні відносини функціонують на основі органічної єдності об'єк­тивного та суб'єктивного, свідомої цілеспрямованої управлінської

9

діяльності. Перед людьми як суб'єктами соціального регулювання і свідомого саморегулювання завжди стоятимуть завдання, що поля­гають у розкритті змісту соціального буття, соціуму взагалі, пошуку шляхів формування соціальної безпеки людини і суспільства. Це значно підвищує роль суб'єктів соціальної політики, їх вміння по­вною мірою використовувати ефективні засоби і форми для розвит­ку й збагачення соціального потенціалу людини і суспільства.

До суб'єктів соціальної політики належать людина, держава, сус­пільство, соціальні спільності та інститути, політичні партії, гро­мадські організації, асоціації громадян, колективи, фонди, принци­пово нові для українського суспільства суб'єкти, зокрема соціально­го захисту (підприємці, роботодавці), і суб'єкти, що здійснюють діяльність у різноманітних формах як у межах інституціональних структур, так і на громадських самодіяльних засадах. Перелічені суб'єкти мають різний суспільний характер, здійснюють соціальну діяльність у багатьох галузях суспільного виробництва, мають різні можливості, масштаби, глибину, способи та засоби впливу на розви­ток соціального буття, формування соціальної безпеки людини й суспільства. Розширення кількості суб'єктів соціальної політики, ба-гатосуб'єктність її здійснення, розмаїття застосовуваних ними спо­собів досягнення поставленої мети — істотні чинники, що створю­ють умови для різноманітних форм розвитку й збагачення соціаль­ного буття. Об'єктивною умовою багатосуб'єктності у здійсненні соціальної політики є розмаїття суспільних, соціальних відносин у суспільстві, що створюють об'єктивні умови для різноманітності способів реалізації соціального потенціалу людини та інших суб'єктів соціальної політики.

1.4.1. Людина як суб'єкт соціальної політики

У складній структурі суб'єктів соціального розвитку і здійснення соціальної політики безпосереднім і основним суб'єктом є людина, особистість, індивідуальність. Ще Аристотель зазначав, що голов­ним суб'єктом політики має бути не держава, а людина. Будь-яке, навіть просте завдання соціального розвитку і соціальної політики неможливо розв'язати, якщо в його центр не буде поставлено лю­дину, якщо не буде створено умов для самореалізації особистішо­го потенціалу людини. Тривалий час людина була не суб'єктом, а об'єктом соціальної політики. Не було створено умов для самореалі­зації сутнісних соціальних сил людини. Мільйони людей пішли з

10

ЖИТТЯ, не реалізувавши повноцінно власного соціального потенціа­лу. Деформуючий вплив колишньої тоталітарної системи виявився насамперед у гальмуванні процесів соціальної мобільності, неадек­ватній вартості, ціни робочої сили, оплати праці, неефективному со­ціальному захисті, відсутності стабільної системи соціальної безпеки жодний. Особливо яскраво це виявилося в соціальному становищі селянства, значною мірою робітничого класу, інтелігенції.

І Іеодмінною умовою оптимізації процесів соціального розвитку, здійснення ефективної соціальної політики є формування умов для V і мсрдження самостійності людини, свободи вибору нею напрямків і форм самореалізації у сфері як соціального буття, так і суспільно­го взагалі. Збагачення процесу соціального розвитку, виявлення Нових концептуальних засад соціальної політики можливі лише за умови, що особистість, індивідуальність перетвориться з об'єкта соціального розвитку, соціальної політики, соціальної безпеки на активний, творчий суб'єкт цього процесу, який самореалізує влас­ний багатий соціальний потенціал на багатогранних самодіяльних

засадах.

Збагаченню змісту діяльності особистості у сфері соціального розвитку сприятиме створення умов для розширення економічного, чщіально-політичного та духовного простору як основи становлен­ня зрілих форм соціального буття і посилення соціальної безпеки, розширення можливостей для вільного вибору особистістю як полі­тичних, так і ціннісно-нормативних пріоритетів, духовно-моральних засад у самореалізації власної соціальності. Істотним у цьому про­цесі є формування умов для розширення альтернативності діяльності та поведінки людини, засобів особистішої самореалізації, різнома­нітних форм самоутвердження і самовираження, насамперед тих рис індивідуальної соціальності та духовності, що розкріпачують розум, ініціативу, активність, підприємливість, які найповніше збагачують і реалізують особистісний потенціал основного суб'єкта соціального буття й потенціал суспільства загалом.

Розширення соціальних основ для самореалізації особистішого буття, зокрема самозахисту, посилення соціальної безпеки людини зумовлюються й тим, що в суспільстві немає чіткої орієнтації дер­жавних інститутів у здійсненні соціальної політики, спостерігається нестабільність їх функціонування. Однак соціодинаміка суспільного розвитку неминуче диктує необхідність їх пробудження й концепту­альної переорієнтації інституціональної діяльності в напрямку зміни

11

моделей і регуляторів розвитку соціальних процесів, а також ство­рення об'єктивних і суб'єктивних умов для смисложиттєвої саморе-алізації, багатогранного соціального багатства індивідуальності, її духовності, адже основний зміст цінностей соціального буття поля­гає в їх самовираженні й відтворенні.

Стабілізація і гармонізація соціального розвитку, відтворення со-ціокомунікації різних соціальних верств населення, які нині багато в чому розрізнені, розвиток соціальної культури неможливі без ут­вердження їх цінностей на особистісному рівні, що уможливлює ре­алізацію потенціалу унікальності, неповторності соціальності люди­ни, її духовності, значення яких у розвитку соціального буття без­мірно збільшується. Це пов'язано з подоланням поширеної в минулому й існуючої соціальної деіндивідуалізації, десоціологізації, сурогатів колективності, що утверджують дух одноманітності, одна­ковості, загальної маси, нав'язування індивіду стандартизованої со­ціальної позиції і передбачає відмову від обмежень у реалізації твор­чого соціального потенціалу людини.

Реалізація незатребуваного на практиці соціального потенціалу особистості органічно пов'язана зі створенням у суспільстві різно­бічних умов для забезпечення свободи різним соціальним верствам і групам населення, зокрема свободи їхнього соціального вибору як необхідної умови реалізації творчих можливостей кожного, соціаль­ної конкуренції, зміцнення втраченої самоцінності особистості, інди­відуальності, що є основою динамічного саморозвитку, саморегулю­вання цінностей соціального буття.