1.2. Характеристика окремих груп суб’єктів адміністративного процесу

До групи суб’єктів здійснення адміністративного процесу (лідируючих суб’єктів) зазвичай відносять органи виконавчої влади та їх посадові особи, суди, а також інші державні формування та органи місцевого самоврядування, наділені владними повноваженнями щодо ведення адміністративних справ, пов’язаного з їх розглядом та вирішенням. Ця група суб’єктів відіграє визначальну роль у здійсненні того чи іншого адміністративного провадження.

Без сумніву, правовий статус лідируючих суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності не завжди збігається з правовим статусом зацікавлених та пасивних суб’єктів. Лідируючі суб’єкти офіційно виконують свої владні функції в «чужому» інтересі з метою прийняття об’єктивного, законного й обґрунтованого рішення у справі, яка розглядається. Зацікавлені ж суб’єкти безпосередньо заінтересовані в результатах певного провадження, в ході якого вони реалізують або захищають свої суб’єктивні права та інтереси у встановлених процесуальними нормами формах і порядку. Пасивні суб’єкти здебільшого беруть участь в адміністративному провадженні з метою сприяння прийняттю у справі повноцінного, об’єктивного і законного рішення.

З числа лідируючих суб’єктів доцільно виділяти, насамперед, організаторів процесу (так би мовити, провідних суб’єктів). Це – органи і посадові особи, що діють відповідно до чинного законодавства з метою ведення процесу, здатні самостійно на державно-владній основі приймати рішення у справі. Серед організаторів процесу виділяють групу суб’єктів, наділених найширшими адміністративно-процесуальними повноваженями щодо розгляду та вирішення окремих адміністративних справ. В.Г. Перепелюк пропонує називати їх проводом. Тобто, це така категорія суб’єктів, які здатні приймати остаточні рішення, владно впливати на хід адміністративного провадження на будь-яких його стадіях, давати вказівки під час розгляду справи іншим лідируючим суб’єктам.

Адміністративно-процесуальна правосуб’єктність органів виконавчої влади та їх посадових осіб може бути загальна (наприклад, місцевих державних адміністрацій), галузева (підрозділи в межах певної галузі) та спеціальна (спеціальні органи, які вирішують вузьке, спеціалізоване коло справ).

Особливе місце серед лідируючих суб’єктів займають суди (судді) в процесі здійснення ними адміністративного судочинства, а також іншої адміністративно-юрисдикційної діяльності. Вони забезпечують організаційно-процесуальні питання ведення того чи іншого провадження, здійснюють правову оцінку матеріалів справи, оцінюють докази, дають відповідні доручення органам публічної адміністрації та різним учасникам адміністративного процесу, ставлять владні вимоги, застосовують у необхідних випадках примусові заходи тощо.

До суб’єктів, що мають особистий інтерес, а також інших зацікавлених осіб належать, зокрема, сторони провадження, у тому числі заявники, позивачі, відповідачі, потерпілі, правопорушники, треті особи, а також їх представники тощо. Ними можуть бути як індивідуальні, так і колективні суб’єкти, фізичні та юридичні особи. Серед них особливе місце посідають громадяни.

Адміністративно-процесуальний статус громадянина включає такі елементи: адміністративно-процесуальні права; адміністративно-процесуальні обов’язки; адміністративно-процесуальну правоздатність; адміністративно-процесуальну дієздатність; адміністративно-процесуальні свободи та законні інтереси.

У змісті адміністративно-процесуального статусу громадян у цілому виділяють: загальний адміністративно-процесуальний статус (характерний для усіх видів проваджень); особливий (спеціальний) адміністративно-процесуальний статус (характерний для окремих проваджень); одиничний адміністративно-процесуальний статус (характерний для конкретного учасника в конкретному провадженні за конкретних обставин).

Адміністративно-процесуальний статус громадянина також розглядають у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні адміністративно-процесуальний статус громадянина розуміється як сукупність усіх закріплених в адміністративно-процесуальних нормах правових засобів, за допомогою яких визначається становище громадянина в адміністративному процесі. У вузькому значенні адміністративно-процесуальний статус громадян – це сукупність урегульованих адміністративно-процесуальними нормами реальних правових можливостей конкретних громадян як носіїв суб’єктивних прав і обов’язків щодо участі в певному адміністративному провадженні.

Серед основних адміністративно-процесуальних прав зацікавлених осіб виділяють:

– право ознайомлення з матеріалами адміністративної справи;

– право подавати докази;

– право вимагати проведення експертизи та надання експертних висновків;

– право робити заяви, заявляти клопотання, подавати письмові або усні пояснення;

– право брати участь у процесуальних діях, що проводяться;

– право на повідомлення про день, час і місце розгляду справи;

– право бути присутнім при розгляді справи та ін.

Сторонами у справі, як правило, виступають заявники (особи, що подали заяву) та відповідачі (особи, щодо яких пред’явлені претензії та щодо яких здійснюється розгляд справи).

Як треті особи можуть виступати особи, щодо яких рішення у справі може суттєво вплинути на їх права та обов’язки, а також інтереси, що охороняються законом. Вони можуть брати участь у справі як на боці заявника, так і на боці відповідача.

До категорії осіб, що сприяють розгляду певної адміністративної справи в адміністративному процесі здебільшого належать представники органів публічної влади, представники суспільних (громадських) інтересів, експерти, спеціалісти, перекладачі, свідки, поняті і т.ін. Такі особи не повинні мати особистої зацікавленості у справі.

Як експерти та фахівці (спеціалісти) виступають особи, що володіють спеціальними знаннями в певній галузі, які залучаються для дослідження окремих обставин справи та отримання фахових обґрунтованих оцінок і висновків. Експерт, який бере участь в окремому провадженні, має відповідні права й обов’язки, визначені нормами права (наприклад, ст. 273 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Він зобов’язаний з’явитися на виклик органу чи посадової особи, які ведуть справу, і дати об’єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.

Для забезпечення прав і обов’язків в адміністративному процесі осіб, що не володіють мовою, якою ведеться провадження у справі, в такому провадженні може брати участь перекладач. Залучати перекладача для участі в процесі можна на будь-якій стадії провадження у справі. Його правовий статус більш конкретизовано визначений лише щодо окремих адміністративних проваджень (наприклад, щодо провадження у справах про адміністративні проступки – ст. 275 КУпАП, щодо адміністративного судочинства – ст. 68 КАСУ), чого не можна сказати про багато інших видів проваджень.

Як свідок в адміністративній справі може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що належить з’ясувати у справі (ст. 272 КУпАП, ст. 65 КАСУ). Свідки є важливими учасниками адміністративного процесу, особливо щодо юрисдикційних проваджень. Вони також мають відповідні адміністративно-процесуальні права та обов’язки. Так, свідок зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи), що веде справу, у зазначений час, дати правдиві пояснення та повідомити всі відомі йому обставини у справі і відповісти на поставлені запитання.

У випадках проведення окремих процесуальних дій (наприклад, застосування заходів забезпечення провадження у справах про адмінстративні проступки) лідируючими суб’єктами для засвідчення певного факту, його змісту та результатів можуть залучатися такі незацікавлені фізичні особи, як поняті.