1)Зміст і принципи організації державних видатків

Державні видатки – сукупність фінансових відносин, що виникають на завершальному етапі розподільчого процесу у зв’язку з використанням грошових фондів держави.

За матеріальним змістом державні видатки це сума коштів що витрачаються державою в процесі здійснення її фінансової діяльності.

Об’єкти відносин у сфері державних видатків – грошові фонди сформовані в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості сукупного суспільного продукту та спрямовані на потреби суспільного розвитку.

Ознаки державних видатків: своєрідність(полягає в тому що державні видатки не закріплені за державними доходами), форма прояву( прямі витрати держави та державних підприємств, організацій, що здійснюються для розширення виробництва), рівень функціонування( здійснюються як на макрорівні з централізованих грошових фондів, так і на мікрорівні з децентралізованих грошових фондів), відображення( розподіл і використання ВВП та НД на накопичення й споживання)

Головне завдання державних видатків забезпечення раціонального розміщення та ефективного використання держави.

Організаційна будова державних витрат базується на дотримання принципів: цільового спрямування коштів, незворотні витрати, дотримання режиму економії, постійний контроль за використання коштів.

Державні видатки мають: якісну характеристику( відображає економію природи і суспільне призначення кожного виду державних видатків) кількісну характеристику( дозволяють визначити величину державних видатків)

Фактори що зумовлюють різноманітність державних видатків: рівень соціально економічного розвитку держави; розгалуженість зв’язків бюджету в галузях економіки; методи фінансування державних витрат.

2) Види та функції фін. Посередників

Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Таким чином, фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній літературі визначення терміна "фінансові посередники", як правило, збігається з визначенням терміна "фінансові інститути" - фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені. Проаналізуємо різні підходи щодо класифікації фінансового посередництва.

Функції фінансового посередництва, як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку .

1. Функції, що характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниженні вартості:

2. Функції як специфічні завдання, що виконуються фінансовими посередниками в рамках конкретного виду економічної діяльності.

3. Функції інформаційного посередництва.

Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Реалізація цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові операції, притаманні лише їм функції.

Визначення

Місцеві фінанси – це система ек відносин за допомогою якої розподіляється та перерозподіляється нац. дохід,призначений на соц. і ек. регіонів.

Фінансові ресурси під-ва – це кошти, що перебувають в розпорядженні п-ва і призначені для вик-ння ними певних фін зобов’язань.

Фондовий ринок – частина ринку коштів, де здійснюється емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Місцеві бюджети – це фонди фін ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

13 Варіант