98. Активні операції банків та їхня структура.

Активні операції – це діяльність, пов’язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку поділяються на такі основні види :

1)  банківські кредити;

2)  банківські інвестиції;

3)  касова готівка або засоби, що прирівнюються до неї;

4)  основні засоби та ін.

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти на основі принципів кредитування, до яких належить: строковість, забезпеченість, поверненість, платність та цільовий характер використання.

Інвестиційні операції полягають у вкладанні банківських ресурсів у приватні та державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою одержання прибутку. Приріст капіталу забезпечується зростанням курсової вартості цінних паперів. Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери складають інвестиційний портфель банку. Крім інвестиційних банк може здійснювати такі фондові операції:

1)  емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення  цінних паперів ( як власних, так і третіх осіб ) серед інвесторів та посередників;

2)  операції купівлі-продажу цінних паперів з доручення і за рахунок клієнтів ( брокерські операції );

3)  операції зберігання і управління цінними паперами ( операції «ДЕПО»);

4)  операції надання кредиту під заставу цінних паперів.

99. Пасивні операції комерційних банків.

Пасивні операції – це операції, пов’язані з формуванням банківських ресурсів.

Банківські ресурси – це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні, залучені та позичені. У банківському балансі власні кошти (власний капітал )  обліковуються в різних фондах банку. Структурна побудова власного капіталу комерційного банку полягає у виділенні елементів двох рівнів:

-   основний капітал (капітал першого рівня);

-   додатковий капітал (капітал другого рівня).

Основний капітал включає фактично сплачений зареєстрований статутний фонд, резервний фонд, емісійні різниці, фонди економічного стимулювання, нерозподілені прибутки минулих років за винятком нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями.

Додатковий капітал складається з резервів для відшкодування можливих втрат за наданими кредитами, загальних резервів, резерву переоцінки основних засобів, доходів поточного року, резервів під стандартну заборгованість інших банків. Найважливішим елементом додаткового капіталувиступають резерви, що створюються за рахунок прибутку під можливі  втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою відшкодування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Розглянемо елементи основного капіталу.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків, або за рахунок мобілізації коштів від випуску акцій. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів для забезпечення витрат на початкових етапах, а також для гарантії платежів банку за своїми зобов’язаннями. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Резервний фонд утворюється на рівні 50% від статутного капіталу банку та збільшується за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття непередбачених витрат.

Фонд емісійних різниць виникає в тому випадку, коли акції банку продаються за вартістю, вищою за номінальну.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Нерозподілений прибуток – це  частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. З коштів нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фондів розвитку банку.

Власний капітал банку виконує три основні функції.

Захисна функція – полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення збитків чи банкрутства.

Оперативна функція – полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій

Регуляторна функція – пов’язана  зі встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу.

Основну частину ресурсів банку становлять депозити.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошо­вих коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іно­земній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зараху­вання на відповідні рахунки на певних умовах.

Вклад (депозит) – це гроші, передані в банк їх власником для зберігання та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

- вид та статус вкладника;

- термін вкладу.

За першою ознакою виділяються вклади юридичних та фізич­них осіб, резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи – депозити  до запитання та строкові.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на по­точних рахунках, які відкриваються банком кожному клієнтові. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути в будь-який момент зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банках. За діючою практикою вітчизняні банки здебільшого не здійснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання, оскільки розміри цих залишків є дуже нестійкими та слабо прогнозованими. Платність вкладів цього типу дозволяє залучати більшу кількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банку.

Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити).

Строкові вклади (депозити) – це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберіган­ня та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначе­ний термін з виплатою обумовлених процентів. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за термі­ном, а отже і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значно більшою дорівняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах.

Комерційні банки в своїй поточній діяльності використову­ють різні форми строкових вкладів (депозитів).

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат – це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні проценти.

Ощадний сертифікат – це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів. Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банками як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред’явника.

Згідно з чинним законодавством, банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продава­тись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення раптової необхідності в наявних коштах власник сертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження процентної ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката. Найпоширенішими серед населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади.

Ощадні вклади – це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банку з метою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів. Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка – це письмове свідчення (іменне або на пред’явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відоб­ражаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка. Ощадні вклади часто викори­стовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не прив’язані до конкретних строків.  Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі закрити їх у зручний для себе період, але з обов’язковим повідомленням банку за кілька днів.

Крім залучених коштів існує поняття запозичних коштів, тобто коштів, отриманих на грошовому ринку – на ринку міжбанківських кредитів, у центрального банку, на ринку євровалют, випускаючи власні боргові зобов’язання, а також укладаючи угоди про продаж цінних паперів з угодою про наступний викуп («РЕПО»).