94. Акціонерні банки — основні ланки кредитної системи.

Акціонерний банк – банк, створений у формі акціонерної компанії внаслідок концентрації та централізації індивідуальних капіталів від випуску і продажу акцій. Перший акціонерний банк виник в Англії в 1694 (Банк Англії). На відміну від акціонерного банку, неакціонерний банк знаходиться в руках окремого капіталіста або партнерів. Акціонерний банк – основна форма утворення комерційних банків. Акціонерний банк – це переважно банк з середніми та крупними активами. До дрібних у США відносять банки з активами до 300 млн. дол., до середніх – від 300 млн. до 5 млрд. дол., до крупних – з понад 5 млрд. дол. На початку 90-х у 50 наймогутніших банках було сконцентровано майже 48% усіх активів (у 1960 – 43,4%).

Акціонерні банки розвиваються в таких основних формах:

• банківські картелі – угоди між крупними банками для проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;

• банківські синдикати, або консорціуми – угоди між декількома великими банками для спільного проведення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;

• банківські трести – угоди між кількома крупними банками для об'єднання їх власності на капітал і спільного управління ними;

• банківські концерни – угоди між: формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них через скуповування контрольного пакета акцій; їх різновидом є банківські групи – сукупність банків, що контролюються одним акціонерним банком, спеціально створеним для скуповування контрольних пакетів банківських акцій – банківським холдингом.

Холдинги дають змогу встановлювати контроль за іншими фінансово-кредитними установами. У США холдинговими є майже 9 тис банків. Грошові коші й населення становлять не менше третини всіх ресурсів комерційних банків. Канали американського кредитного ринку щорічно акумулюють понад 600 млрд. дол. (у 1931 – до 90 млрд. дол.). Особливістю акціонерних банків є їх транснаціоналізація. Так, із 100 наймогутніших банків США 90 мають свої філіали майже у 100 країнах світу. Такі банки створюють, зокрема, крупні міжнародні консорціуми для розміщення облігаційних позик та інших прибуткових операцій. Завдяки цьому в останні роки майже 70% валових прибутків наймогутніших банків – наслідок транснаціоналізації банківської діяльності. Для розвитку акціонерного банку характерні, по-перше, централізація кредиту, кредитно-розрахункових операцій з промисловістю, торгівлею, державою і населенням. У США частка 10 найкрупніших акціонерних банків у сукупних банківських активах країни зросла з 15% у 1940 до 42% на початку 90-х. В Японії частка 4 таких наймогутніших банків збільшилася за цей період з 30 до майже 50%. По-друге, збільшення кредиту що його надають ці банки. Якщо у 1961 звичайний розмір банківських позик коливався від 30 і 350 тис. дол., то на початку 90-х – між 150 тис. і 1,8 млн. дол. По-третє, зростаюча централізація капіталів рантьє грошових заощаджень і доходів різних верств і соціальних груп. У США грошові кошти населення в середині 40-х становили чверть ресурсів акціонерних банків а в середині 90-х – понад третину. Загалом через кредитну систему США проходить майже 75% усіх грошових коштів, що використовуються в економіці. По-четверте, кредитування акціонерних банків держави з цією метою міністерство фінансів випускає урядові цінні папери (облігації, векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості тощо), які є борговими зобов'язаннями держави і покривають її бюджетний дефіцит. Власники випущених цінних паперів – комерційні банки страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки та ін. У 1995 на відсотки власникам цінних паперів США сплачували понад 250 млрд. дол. По-п'яте, посилення міжнародного обігу позичкових капіталів, зростання обсягу міжнародних кредитів акціонерних банків. На початку 90-х щорічне переміщення позичкового капіталу становило майже 1,8 трлн. дол. По-шосте, поширення такої форми їх діяльності, як фінансовий лізинг (контракт, що передбачає виплату лізинговій компанії впродовж певного періоду суми, яка дорівнює величині амортизації устаткування і відповідної частини прибутків), проектне фінансування. У цьому разі банк силами своїх спеціалістів – інженерів, проектантів, техніків, архітекторів тощо – безпосередньо бере участь у проектуванні, сплачує всі витрати на здійснення проекту або забезпечує замовника кваліфікованими консультаціями. Вищий орган управління акціонерного банку – загальні збори акціонерів. За успішну діяльність акціонерного банку несе відповідальність рада директорів. Директори обираються на загальних зборах акціонерів на 1 рік. Кожен з них повинен бути прямим власником акцій на суму не менше 1 тис. дол. Головні функції ради директорів: 1) визначення цілей банку та його політики, 2) підбір керівників, 3) створення комітетів (виконавчого, обліково-позичкового, з трастових операцій, ревізійного), 3) контроль за позиками та інвестиціями; 4) розширення масштабів операцій; 5) перевірка банківських операцій. До апарату управління акціонерного банку входить голова ради директорів (правління), президент, виконавчий віце-президент, віце-президенти, помічники віце-президентів, скарбник і контролер. В Україні на початок 1997 існувало до 2600 банківських установ, понад 180 банків різних видів і форм власності. У 1997 акціонерні банки вклали в цінні папери майже 2 млрд. грн.

95. Функції та види банків нижчого рівня.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В країнах з ринковою економікою функціонує бан-ківська система двох рівнів. На першому, вищому рівні знаходиться центральний банк (або система банків, що виконують функції цен-трального банку), на другому, нижчому рівні - комерційні та спеціа-лізовані банки (іпотечні, інноваційні) та інші небанківські кредитно-фінансові інститути, що функціонують у різних сферах діяльності.

Комерційний банк – фінансово-кредитний інститут акціонерного типу, який виконує базові функції та операції для фізичних і юридичних осіб з метою привласнення прибутків.

Класифікаційні ознаки	Види банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворені
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір	Великі, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні, безфіліальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність	Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні
Фінансовий стан	Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Функції	Економічне значення
Залучення (акумуляція) коштів	стимулювання накопичень в країні, забезпечення кредитної діяльності
Посередництво в кредиті	вільне переміщення фінансових ресурсів
Розрахунково-платіжна	професійне управління платежами і розрахунками
Депозитна емісія	збільшення грошової маси в обігу шляхом на­дання кредитів
Емісійно-засновницька	забезпечення ефективного напрямку заоща­джень, у т. ч. для виробничих цілей
Надання послуг	максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів

Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; сільськогосподарського кредиту; залученні милих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві тощо. Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки: іпотечні; будівельні ощадні банки (Каси); інвестиційні банки (компанії); банки підтримки; гарантійні байки; розрахункові (клірингові) банки (палати).