52. Виробнича функція

В теорії виробництва традиційно використовуєть­ся двофакторна виробнича функція вигляду Q= f (L, K), яка характеризує залежність між обсягом випуску (Q) і кількістю за­стосованих ресурсів праці (L) та капіталу (K).

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства. Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. Її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці. Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.

Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріальність технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними й технологічними змінами у виробничому процесі.

Е. Денісон дослідив показник не матеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки не інвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.

Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.

Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.

53. Витрати виробництва

Витратами виробництва називаються витрати ресурсів на виготовлення товарів і послуг, виражені у грошовій формі.

 У процесі виробництва здійснюються витрати живої та уречевленої праці. У витратах виробництва затрати праці набирають форми затрат капіталу. Витрати суспільства — це сукупність витрат (матеріальних та живої праці), що відображають вартість виробництва кінцевої продукції для суспільства. Тобто це усі затрати суспільно необхідної праці на виробництво кінцевої продукції. Вони складаються зі спожитих засобів виробництва, заробітної плати, прибутка і набувають форми вартості продукції. Витрати підприємств — це сукупність усіх спожитих ресурсів на виробництво того чи іншого продукту. Вони характеризують вартість виробництва продукції для підприємства. Витрати підприємства складаються зі спожитих засобів виробництва та заробітної плати і набувають форми собівартості продукції. Різниця між вартістю продукції і собівартістю дорівнює розміру прибутку підприємства. У західній економічній літературі проблема витрат виробництва розглядається з інших позицій. Основою теорії витрат виробництва є феномен обмеженості економічних ресурсів та можливості їх альтернативного використання. На думку вчених-економістів, витрати виробництва щодо окремого підприємства можна поділити на економічні (вмінені) та бухгалтерські (явні) витрати. Економічні (вмінені) витрати - це явні (зовнішні) витрати виробництва (витрати на придбання ресурсів, що не належать власникам підприємства) та ще й неявні (внутрішні), або альтернативні витрати (власні виробничі ресурси підприємства). Тобто, це вартість усіх виробничих ресурсів незалежно від того, чи вони є власністю підприємства, чи купуються на ринку. Бухгалтерські витрати - це усі витрати виробництва, які пов 'язані з придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів за ринковими цінами. Тобто, це грошові витрати на придбання виробничих ресурсів, що не належать підприємству.

Прямі витрати – витрати безпосередньо пов’язані зі створенням нової одиниці товару.

Непрямі витрати – витрати необхідні для загального здійснення виробничого процесу на даному підприємстві.

Прямі і непрямі витрати складають собівартість продукції.

Собівартість – це грошове вираження частини вартості товару.

Виробнича собівартість – сумарні витрати на виробництво продукції

Повна собівартість – витрати на виробництво і реалізацію продукції

54. Доходи

Дохід – це  грошовий засіб отриманий в результаті господарської діяльності за визначений термін.

Джерела доходів:заробітна плата;доходи від підприємницької д-сті та само зайнятості;вироблених товарів і послуг;дозоди від власності;соціальні виплати з держ.бюджету.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1.3а рівнем формування:

- доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток

- доходи макроекономічного рівня; національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб'єктами привласнення:

- доходи індивіда;

- доходи домогосподарства (сім'ї);

- доходи підприємства (фірми);

- доходи галузі;

- доходи територіальної громади;

-Доходи держави;

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

- номінальний дохід - визначається в цінах поточного періоду;

- реальний дохід - визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:

Сукупний дохід  - сума яку отримує підприємство від продажу певної кількості товару.

Середній дохід – дохід який приходиться на одну одиницю проданого товару.

Граничний дохід   - приріст доходу виникає за рахунок малого збільшення об’єму випуску.

55.Сутність ціноутворення.Функції цін.

Ціноутворення – це процес,який включає:-визначення мети утворення; - оцінку попиту; -аналіз витрат; -ціни конкурентів; -вибір методу ціноутворення; -встановлення остаточної ціни;

Методи ціноутворення:-витратні методи(середні витрати+прибуток); - маркетингові(орієнтація на попит і конкуренцію);

Ціна виконує облікову, розподільчу, стимулюючу, регулюючу, інформаційну функції та функцію обмеження або поширення попиту споживачів. Облікова функція ціни полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, корисної праці. Стимулююча функція ціни змушує підприємців упроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію працівників

Регулююча функція забезпечує регулювання державою за допомогою цінової політики пропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, нагромадженням та ін. Інформаційна функція передбачає, що ціни є носіями інформації про наявність різноманітних товарів і послуг на ринку, приблизні витрати на їх виготовлення. Це є орієнтиром для інших товаровиробників і змушує їх пристосовуватися до вимог сучасного ринку. Така функція значною мірою збігається з обліковою функцією ціни. Функція обмеження або розширення попиту споживачів — високі ціни обмежують попит передусім бідних та середніх верств населення, низькі — стимулюють його.