25. Напрямки розвитку відносин власності

На ранніх етапах розвитку капіталізму панівною була індивідуальна приватна власність. З розвитком економічного прогресу зростає роль інших форм власності. Так, у наших умовах у США окремим приватним особам належить 10—15% капіталу. Водночас збільшилася частка державної, корпоративної та змішаних форм власності. На сучасному етапі особлива роль належить корпоративній або акціонерній формі. У США частка корпорацій у загальному обсязі реалізації продукції становить майже 90%. Перевага корпоративної форми власності полягає в тому, що, з одного боку, через володіння акціями вона зберігає всі позитивні сторони, які має індивідуальна приватна власність — підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, прагнення до збільшення прибутку, примноження багатства, право безстрокового успадкування тощо. З іншого боку, вона реалізується через більш зрілі колективні форми організації виробництва і дає можливість примножувати її, залучаючи індивідуальні капітали для створення великих підприємств. До переваг корпоративної форми власності відноситься також її висока конкурентоспроможність. Це виключно висока виробнича гнучкість і можливість акумулювати великі капітальні ресурси й кошти. Корпорація є майже бездоганним засобом мобілізації великих капіталів. Вона — найдемократичніша форма власності.

У сучасній економіці розвинутих країн з'явились і розвиваються нові тенденції у відносинах власності. їх прояви:

1) розширення плюралізму форм власності. Розвиваються вже наявні й утворюються нові форми власності (робітнича власність, власність трудового колективу). Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну. Завдяки цьому забезпечується конкуренція та ефективне функціонування економіки в цілому;

2) розвиваються змішані і комбіновані форми власності (концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації (ТНК) та інші об'єднання;

3) посилюється процес демократизації і соціалізації відносин власності: створюється власність трудових колективів, збільшується частка акцій працівників фірм, робітників, вони залучаються до управління корпораціями і до розподілу доходів;

4) відбувається зміна структури об'єктів власності. Зростає частка інтелектуальної власності — інформації, комп'ютерних програм, інформаційних технологій;

5) розширюються форми й об'єкти міжнародної власності — ТНК і транснаціональні банки (ТНБ) на основі розвитку форм міжнародного співробітництва;

6) відбувається деперсоніфікація власності на засоби виробництва, що знаходить своє вираження у втраті окремими власниками капіталу монопольного контролю над його функціонуванням, бо управління акціонерними товариствами здійснюється не приватними власниками, а професійними менеджерами.

26. Сутність та особливості натурального господарства

Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарст характерні прямі економ. Зв’язки; закрита система економ.-організ.відносин;ручна універсальна праця. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.  В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки: 1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині); 2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх; 3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві. Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість. Натуральне виробництво, з погляду забезпечення стабільності іс­нування безпосередніх виробників, має велику перевагу перед будь- якою іншою формою організації суспільного виробництва. Ця перева­га полягає в його надзвичайній стійкості до впливу зовнішніх чинни­ків. Самодостатність і самозабезпеченість дають можливість здійсню­вати процес відтворення майже безвідносно до загальних змін у суспільному виробництві. Цю перевагу натурального господарства ви­користовує навіть сучасна людина, коли загальні умови суспільного виробництва ставлять безпосереднього виробника у скрутне станови­ще. Прикладом може бути його поведінка в умовах глибокої економі­чної кризи, що мала місце на теренах нашої Батьківщини в 1991— 1999 pp. В умовах цієї кризи значна частина виробників була змушена вирішувати питання про власне фізичне виживання, бо суспільне ви­робництво не могло забезпечити їм умови для нормального існування. Це змусило велику частину нашого населення вдаватись до організації натурального господарства на своїй присадибній ділянці, дачі чи прос­то городі. Саме це дозволяло вижити нашим громадянам у скрутні ча­си перебудови економіки. Отже, стійкість натурального господарства є дійсно його позитивною рисою.