5. Принцип територіальної цілісності держави.

Без державної території немислиме існування будь-якої держави. Територія служить матеріальною базою існування держави. У межах території держава здійснює свій суверенітет. Тому принцип територіальної цілісності має особливе значення, що пов'язується з його метою захистити неподільність державної території.

Незважаючи на те, що Статут ООН та Декларація про принципи міжнародного права не виокремлюють принцип територіальної цілісності як самостійний принцип міжнародного права, його елементи можна віднайти, аналізуючи принципи суверенної рівності держав та незастосування сили.

Як самостійний, принцип територіальної цілісності сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 р. Вказаний документ розкриває і його зміст, за яким на держави покладаються такі обов'язки: поважати територіальну цілісність кожної держави; утримуватися від будь-яких дій, які є несумісними з цілями та принципами Статуту ООН, проти територіальної цілісності, політичної незалежності та єдності будь-якої держави-учасниці; утримуватися від того, щоб перетворити територію одна одної в об'єкт воєнної окупації чи інших прямих або непрямих заходів застосування сили в порушення міжнародного права або в об'єкт набуття з допомогою таких заходів чи загрози їх здійснення. Набуття території в порушення цього принципу вважається незаконним.

Принцип територіальної цілісності не забороняє правомірні територіальні зміни, які допускаються нормами міжнародного права, передусім унаслідок домовленості між відповідними державами.

5. Принцип непорушності державних кордонів.

Тісно пов'язаним з принципом територіальної цілісності є принцип непорушності кордонів, який своєю метою має забезпечення стабільності кордонів. Як і принцип територіальної цілісності, цей принцип не виокремлений Статутом ООН та Декларацією про принципи міжнародного права як самостійний принцип міжнародного права, проте його елементи входять як складові до принципів суверенної рівності держав та незастосування сили.

Заключний акт НБСЄ 1975 р. виокремлює розглядуваний принцип як самостійний. Відповідно до розділу III Заключного акта НБСЄ, держави - учасниці НБСЄ розглядають усі кордони одна одної та кордони всіх держав у Європі як непорушні. Вони зобов'язуються утримуватися від будь-яких посягань на ці кордони. Держави повинні утримуватися від будь-яких вимог або дій, спрямованих на захоплення і узурпацію частини або всієї території держави-учасниці.

Принцип непорушності кордонів допускає можливість зміни кордонів за домовленістю між відповідними державами. В окремих випадках кордон між державами може бути змінений і без додаткових домовленостей між ними (наприклад, у випадку зміни фарватеру річки, якщо він слугує кордоном між державами).

5. Принцип поваги прав та основних свобод людини.

Аналіз норм Статуту ООН дозволяє дійти висновку про непряме закріплення в ньому розглядуваного принципу. Так, відповідно до п. З ст. 1 Статуту ООН, однією з цілей ООН є здійснення міжнародного співробітництва щодо заохочення і розвитку поваги до прав людини і основних свобод. У п. "с" ст. 55 Статуту йдеться про те, що ООН сприяє загальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод. Важливого значення для утвердження принципу поваги прав та основоположних свобод як основного принципу міжнародного права стало прийняття Загальної декларації прав людини 1948р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права 1966 р. та багатьох інших конвенцій як на універсальному, так і на регіональному рівнях, які визначили основні обов'язки держав щодо гарантування права та основних свобод людини і сформували міжнародний інституційний механізм захисту прав людини.

Як самостійний, принцип поваги прав і основних свобод людини виокремлений у Заключному акті НБСЄ 1975 р.

Згідно з принципом поваги прав людини, всі держави повинні поважати права людини незалежно від їх раси, статі, мови, релігії і інших відмінностей між ними. Вони повинні заохочувати та розвивати ефективне здійснення прав і свобод людини, які захищають її гідність і є необхідними для її вільного й повного розвитку. Держави повинні у своїх взаємних відносинах поважати права людини і докладати зусиль для сприяння загальній та ефективній повазі до них. У тому випадку, якщо права людини будуть порушені, їй повинні надаватися ефективні засоби захисту порушених прав. Відповідні механізми захисту прав людини передбачені як нормами міжнародного права, такі національним законодавством. Конституція України передбачає можливість захисту прав людини за допомогою судової системи, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та інших органів. Після використання всіх національних засобів правового захисту кожна людина має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (п. 4 ст. 55 Конституції України).