4. Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.

Нині наукою вироблено дві основні теорії щодо співвідношення міжнародного і національного права: моністична та дуалістична.

Існують три основні концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: два різновиди моністичної — примату міжнародного права і примату внутрішньодержавного права — і дуалістична.

Суть моністичної концепції полягає у визнанні існування єди­ної системи права, складовими якої є як міжнародне, так і національне право. При цьому пріоритет має або міжнародне, або національне право.

Дуалістична теорія, навпаки, визнає самостійний характер двох систем права. Найбільш послідовні дуалісти вважають, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують абсолютно відо­кремлено одне від одного, що вони розвиваються за власними за­конами і що між цими системами немає ніякої взаємодії. Помірні ж дуалісти, визнаючи самостійне існування двох систем права, припускають їхню більшу або меншу взаємодію.

Зараз у вітчизняній і зарубіжній літературі домінуючим стає помірно дуалістичний підхід.

кожна держава у своєму законодавстві визначає власну систему співвідношення через встановлення в конс­ титуції норм, що передбачають особливості застосування норм між­ народного права в національному правопорядку.

Співвідношення норм міжнародного права з національним правом залежить від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму міжнародного права — міжнародному договорі, міжна­родному звичаї, загальних принципах права, обов'язкових нор­мативних резолюціях міжнародних організацій. Крім того, як до­поміжний засіб для визначення міжнародно-правових норм ви­знаються судові рішення і доктрина.

В Україні вихідною точкою в цьому питанні є ст. 9 Консти­туції, згідно з якою «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є части­ною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Консти­туції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

5. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право.

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними, міжвладними контактами основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різноманітних держав, на рівні міжнародних неурядових організацій, вони регулюються або національним правом відповідної держави, або нормами міжнародного приватного права.

Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом можливо провести на різних підставах: — за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави, нації і народності, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві — фізичні і юридичні особи; — за предметом правового регулювання ( за змістом): у якості таких у міжнародному публічному праві виступають міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві — це міжнародні приватно-правові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.); — за джерелами: у міжнародному публічному праві — це міжнародний договір, міжнародний порядок та ін., а в міжнародному приватному праві їхнє коло значно ширше — це національне законодавство, міжнародні договори, торговельні порядки та ін. ; — за методом правового регулювання: у міжнародному публічному праві — це узгодження воль держав; у міжнародному приватному праві — це подолання колізій (зіткнення законів); — за видами відповідальності: у міжнародному публічному праві наступає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві — цивільно-правова; — і, нарешті, за сферою дії: у міжнародному публічному праві цю сферу можна визначити як глобальну (вона охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного публічного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).