71. Основні завдання консульських установ

Основні функції консульської установи витікають із головного завдання - захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

У відповідності до галузей, у яких здійснює свою діяльність консул, можна виділити наступні групи консульських функцій:

1. Ведення обліку громадян України, які постійно проживають чи тимчасово перебувають на території консульського округу;

2. Паспортне обслуговування зазначеної категорії громадян України;

3. Вирішення питань, пов’язаних з наданням, виходом та втратою громадянства України;

4. Вчинення нотаріальних дій та легалізація документів;

5. Реєстрація актів цивільного стану;

6. Надання юридичної допомоги громадянам України, включаючи виконання функцій правового представника;

7. Надання правової та організаційної допомоги громадянам України, які потрапили до надзвичайних ситуацій;

8. Сприяння та допомога цивільним та військовим судам, літакам та іншим транспортним засобам;

9. Виконання доручень судових, слідчих та правоохоронних органів;

10. Візове обслуговування іноземців.

Окрім суто консульських функцій, установи також виконують завдання по налагодженню культурних, економічних, політичних контактів між регіонами України та консульським округом країни перебування.

Вони також зобов’язані підтримувати тісний зв’язок з українською діаспорою, при її наявності, допомагати їй у здійсненні контактів з Батьківщиною.

Важливою функцією є також функція спостереження та аналізу ситуації в різноманітних сферах країни перебування, які можуть становити інтерес для України.

72. Дипломатичне право міжнародних організацій

У сучасних міжнародних відносинах дедалі важливішого значення набувають міжнародні організації: як універсальні, що охоплюють більшість держав світу, так і регіональні або локальні, що об'єднують держави за географічним принципом. Істотну роль відіграють ті з них, діяльність яких ґрунтується на прогресивних демократичних принципах міжнародного права.

Дипломатичне право міжнародних організацій на основі Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. розглядає, насамперед, такі питання: представництво держави при міжнародних організаціях; делегації в органах і на конференціях; привілеї та імунітети представників держав тощо.

1. Представництва та місії при міжнародних організаціях. Згідно зі ст. 5 Віденської конвенції з метою виконання цілей та завдань ООН її держави-члени можуть засновувати постійні представництва і постійні місії спостерігачів для виконання покладених на них функцій.

Передбачається, що функціями постійного представництва держави при організації є:

забезпечення представництва як такого; підтримання відносин між сторонами; ведення переговорів;

з'ясування здійснюваної в організації діяльності; забезпечення участі держави, що посилає місію, у діяльності організації;

захист інтересів своєї держави;

сприяння здійсненню цілей і принципів організації.

2. Делегації і спостерігачі держав в органах міжнародних організацій і на конференціях. "Делегація — це тимчасовий закордонний орган зовнішніх зносин держави, сформований для виконання певних, як правило, чітко окреслених завдань у ході роботи міжнародної конференції, що припиняє існування після завершення своєї місії".

Можна виділити спеціальні ознаки, якими наділені делегації в органах міжнародних організацій і на конференціях:

1) представницький характер таких органів зовнішніх зносин;

2) тимчасовий характер;

3) конкретно-цільовий характер виконуваних завдань. Делегація, яку відряджають до органу міжнародної організації

або на конференцію, складається з одного або кількох представників держави, яка їх направляє. З-поміж відряджуваних осіб призначається глава делегації, у складі якої може бути також дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий персонал.

3. Привілеї та імунітети представників держав, що беруть участь у діяльності міжнародних організацій і конференцій. Існуючі договірні відносини міжнародної організації з державою перебування, як правило, враховують права та законні інтереси всіх зацікавлених сторін.

Віденська конвенція 1975 року закріплює сформовані раніше норми стосовно переваг, привілеїв та імунітетів. їх також можна умовно поділити на дві групи. До першої належать статті, що регулюють питання недоторканності помешкань, архівів і документів, резиденції і майна тощо, до другої - особисті привілеї та імунітети представників держав (особиста недоторканність, недоторканність приватних житлових помешкань, кореспонденції, податкові та митні привілеї і т.д.).