61. Застереження до міжнародних договорів

На будь-якій стадії укладення міжнародного договору держава або міжнародна організація може зробити застереження до нього.

Застереження – це одностороння заява, шляхом якої держава-учасниця (або міжнародна організація) особисто для себе скасовує або змінює окремі положення договору.

Застереження може бути зроблене при підписанні, ратифікації або іншому акті надання згоди на обов’язковість договору.

Держава може зробити застереження за таких умов:· воно не повинне суперечити цілям і об’єкту договору;· договір не повинен забороняти застережень;· застереження не повинно виходити за рамки дозволених договором застережень;· застереження повинне бути зроблене в письмовій формі і доведене до відома інших учасників договору;· застереження не повинно змінювати правовідносини щодо інших учасників договору.

Якщо договір двосторонній, то застереження повинно прийматися обома сторонами. Учасник договору, який зробив застереження, має право зняти його в будь-який момент дії договору.

Застереження до міжнародного договору не допускаються, коли вони заборонені міжнародним договором, коли договір передбачає лише окремі види застережень, до яких дане застереження не належить, коли застереження суперечить об’єкту і цілям договору.

Правові наслідки застереження можуть бути різними залежно від того, чи визнали інші сторони договору заявлене стороною застереження. У відносинах з державами, які визнали застереження, застосовуються відповідні норми договору з урахуванням застережень, а у відносинах з державами, які такого застереження не визнали, не застосовуються ні норми застереження, ні відповідні норми договору.

62 .Дія міжнародних договорів.

Набуття чинності договором означає, що він є юридично обов'язковим для сторін і породжує відповідні права та обов'язки. Однак на практиці чимало є випадків, коли договір, що набув чинності, зобов'язує застосовувати його положення у певних випадках.

Так, у Женевській конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час війни зазначено: "Дана Конвенція буде застосовуватись з початком будь-якого конфлікту або окупації... На території сторін, що знаходяться у конфлікті, застосування конвенції припиняється після загального завершення воєнних дій" (ст. 6). Звідси можна стверджувати, що терміни "набуття чинності" та "застосування договору" близькі за значенням, але не тотожні.

Усе залежить від характеру договору та інших обставин. Зокрема, багатосторонні договори здебільшого передбачають набуття чинності після згоди на їх обов'язковість відповідної кількості держав. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. визначила цю кількість у 35 учасників і набула чинності лише з 27 січня 1980 р. Женевська конвенція 1949 р. про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях передбачила, що вона "набуває чинності через шість місяців після того, як у крайньому разі дві ратифікаційні грамоти будуть передані на зберігання" (ст. 58).

Чимало багатосторонніх договорів передбачають відповідний термін набуття чинності після висловлення згоди на їх обов'язковість. Зокрема, Конвенція ООН з морського права 1982 р. визначила цей термін у 12 місяців. Отже, з вищевикладеного можна зробити висновок про те, що укладення договору та набуття ним чинності -- це різні поняття.

Віденські конвенції закріпили загальну норму, згідно з якою договір набуває чинності в порядку і в дату, передбачені в самому договорі або погоджені між державами, які брали участь у переговорах (п. 1 ст. 24). Якщо цього не зроблено, то договір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх держав, які брали участь у переговорах, на обов'язковість для них договору (п. 2 ст. 24).

Стосовно приєднання до договору, який набув чинності, передбачено, що він набуває чинності для відповідного суб'єкта з тієї дати, коли він виразив згоду на обов'язковість договору, якщо у договорі не передбачено інше.

Відповідно до Віденської конвенції 1969 p., договори після набуття ними чинності надсилають до Секретаріату ООН для реєстрації або для зберігання у справах і занесення до переліку, залежно від випадку, та для опублікування. Правовий акт реєстрації міжнародних договорів покликаний сприяти утвердженню гласності у міжнародних відносинах та покінчити з таємними договорами і таємною дипломатією. Згідно зі ст. 102 Статуту ООН, "будь-який договір і будь-яка міжнародна угода, укладена будь-яким членом Організації після набуття чинності даного Статуту, повинні бути, при першій можливості, зареєстровані у Секретаріаті і опубліковані ним". Реєстрацію міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, здійснює Міністерство закордонних справ України.

Згідно зі ст. 26 Віденської конвенції, всі чинні договори є обов'язковими для його учасників і повинні ними добросовісно виконуватись. Принцип дотримання міжнародних договорів ("pacta sunt servanda1) є одним із основних принципів міжнародного права. Вказаному принципу присвячено велику кількість спеціальної літератури, в якій більшість авторів зауважують, що, в умовах побудови світового порядку відповідно до верховенства права, принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань має незаперечне пріоритетне значення перед усіма іншими принципами, оскільки є основою такого порядку. Головне завдання цього принципу полягає в тому, щоб забезпечити реалізацію інших принципів, і перш за все незастосування сили та співробітництва. Цей принцип охоплює не лише договори, а й звичаєві норми міжнародного права.

Сучасний зміст принципу "pacta sunt servanda" відрізняється від попереднього насамперед тим, що він ґрунтується на таких важливих елементах, як законність та взаємність. Зокрема, взаємність вимагає виконання того, що прямо передбачено договором" А тому, незважаючи на порушення окремими державами основних принципів міжнародного права, котрі містяться у договорі, їх обов'язкова сила залишається незмінною.

Важливе місце у забезпеченні виконання міжнародного договору належить принципу добросовісності, який протидіє зловживанню договором. У минулому було загальновизнаним, що держави вільно здійснюють свої міжнародні зобов'язання, керуючись лише принципом добросовісності. Як наслідок, держава сама обирала шляхи і засоби реалізації взятих на себе зобов'язань і при цьому визначала, якою мірою застосовувати договір у внутрішній правовій системі. Тепер це питання регулює як міжнародне право, так і право переважної більшості держав. Міжнародне право передбачає, що держава та МО не можуть посилатися на своє внутрішнє право заради виправдання невиконання договору.

Згідно зі ст. 28 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, договори не мають зворотної сили. Це означає, що положення договору не є обов'язкові для учасника стосовно будь-якої дії чи факту, котрі мали місце до дати набуття договором чинності, або щодо будь-якої ситуації, яка перестала існувати до цієї дати.

Термін дії договорів залежить від характеру відносин, що регулюються ними, та намірів сторін. А тому залежно від терміну дії міжнародні договори можна класифікувати на три групи: строкові, безстрокові та невизначено-строкові. Найчастіше термін дії договору передбачено у тексті договору. Договір, що укладений на певний термін, автоматично припиняє свою дію з його закінченням, якщо сторони спеціально не домовляться про продовження цього терміну або відновлення дії договору на новий термін.

До безстрокових відносять здебільшого мирні договори, договори про кордони, про роззброєння.

Найчастіше укладають невизначено-строкові договори, в яких визначений певний термін дії, але при цьому він передбачає, що після цього терміну договір буде залишатися чинним доти, доки один із учасників не заявить про свій намір денонсувати його.

Від продовження терміну дії договору (пролонгації) необхідно відрізняти відновлення дії договору - у випадку припинення або призупинення дії договору. Реновація (відновлення) договору може відбуватися автоматично (наприклад, після припинення воєнних дій), мовчазливо або через обмін нотами.

За сферою дії (у просторі) виокремлюють: універсальні договори, в яких передбачена участь держав усього світу; регіональні, в яких беруть участь держави певного регіону; локальні, сфера дії яких обмежена невеликою кількістю держав, та двосторонні договори.