58. Поняття і види міжнародних договорів

Виходячи з положень статей 2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років, міжнародний договір — це письмова угода, що регулюється міжнародним публічним правом, укладена між двома або декількома суб´єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов´язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.

Класифікація міжнародних договорів може бути здійснена за різними критеріями.

Так, за колом осіб, договори бувають двосторонні і багатосторонні. В свою чергу, багатосторонні договори можуть бути універсальними (розрахованими на участь всіх держав світу), регіональними (регулюють міжнародні відносини в межах певного регіону) та партикулярними (тобто договорами з обмеженим колом учасників). Більшість міжнародних договорів, які стосуються прав людини, зокрема, такі, як Конвенція про рабство 1926 р. або Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., є універсальними. Прикладами регіональних договорів можуть бути Європейська соціальна хартія (переглянута у 1996 р.) та Європейська конвенція про імунітет держав 1972 р. Партикулярні договори, як правило, укладаються для врегулювання двосторонніх міждержавних відносин. Класичними прикладами партикулярних договорів можуть бути договори про встановлення дипломатичних або консульських відносин між державами, договори про кордон тощо.

Залежно від можливості та процедури приєднання нових учасників, розрізняють договори відкриті, закриті і напівзакриті. Учасниками відкритих договорів можуть бути будь-які держави. Закриті договори – це такі, вступ (приєднання) до яких нових учасників не допускається самим договором або неможливий в силу специфічної природи такого договору. Напівзакриті договори допускають приєднання до них нових учасників, але, як правило, за згодою всіх або переважної більшості інших учасників. Практично всі універсальні договори є відкритими, регіональні договори, як правило, носять напівзакритий характер, а партикулярні – закритий. За строком дії договори можуть бути строковими (тобто певний строк їх дії фіксується у самому тексті) або безстроковими, що або також визначається у тексті, або випливає із суті договору. Наприклад, двосторонні договори про державний кордон завжди є безстроковими, хоча часто у договорі про це й не зазначається.

Крім того, існують договори, дія яких у часі яких обмежується виконанням певних дій чи досягненням певної мети. Зокрема, у рамках СНД часто приймалися договори, дія яких розрахована на “перехідний період” (Угода про Об’єднані збройні сили на перехідний період 1993 р., Угода між Україною та Російською Федерацією про Об’єднане командування Чорноморським флотом на перехідний період 1993 р. і т.п.).

За об’єктом регулювання договори можуть бути політичними, економічними, науково-технічними, науково-культурними тощо.

За порядком виконання сторонами взятих на себе зобов’язань міжнародні договори поділяються на самовиконувані та несамовиконувані1. Самовиконуваними договори міжнародного права – це договори міжнародного права, які не вимагають прийняття додаткового імплементаційного законодавства для свого ефективного застосування в національній правовій системі. Міжнародні договори, що вимагають прийняття стороною додаткоаих актів внутрішнього законодавства називаються несамовиконуваними.