41. Поняття і види територій у міжнародному праві

У міжнародному праві під територією розуміють природні простори земної кулі (сушу, надра, морське дно, водяні простори), повітряний простір в атмосфері Землі, космічний простір, небесні тіла, а також штучні об’єкти та споруди (космічні об’єкти, стаціонарні платформи та ін.).

Немає нічийних територій. Територія або знаходиться під державним суверенітетом, або її статус визначають численні міжнародні договори. Оскільки територія є основною складової держави, котра в свою чергу є основним суб’єктам міжнародного права, то міжнародне право найбільше торкається права держав щодо володіння, користування чи розпорядження нею. (Основні міжнародні принципи, закріплені в Статуті ООН: принцип територіальної недоторканості, принцип мирного вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних, принцип заборони застосування сили та погрози силою.)

Види територій:

1. державна територія — це територія, що належить певній державі, яка здійснює в її межах територіальне верховенство.

2. територія з міжнародним режимом — простір, що знаходиться за межами державної території, що не належать комусь одному, а знаходиться в загальному користуванні всіх держав у відповідності з міжнародним правом. Це — відкрите море, повітряний простір над ним, глибоководне морське дно за межами континентального шельфу, Антарктика і повітряний простір над нею, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла

3. території зі змішаним режимом: виключна економічна зона і континентальний шельф. Ці райони не належать до території держав, проте кожна прибережна держава має суверенні права на розробку природних ресурсів континентального шельфу та виключної економічної морської зони, а також на охорону природного середовища цих районів.

42. Склад і юридична природа державної території.

Державною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі і в межах якої вона здійснює своє територіальне не верховенство. Саме тим підкреслюється подвійний характер державної території; об'єкт права власності та просторова межа державної влади. Ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Як об'єкт права власності державна територія може бути предметом купівлі-продажу міни, дарування, оренди та ін. цивільно-правових угод.

Державна територія складається із сухопутної, морської і повітряної території.

До сухопутної території належить вся суша в межах державних кордонів. До морської території належать внутрішні води і територіальне море. До повітряної території

держави — стовп повітря певної висоти над сухопутною і морською територією держави. Критерієм верхньої межі повітряної території постало розмежування повітряного і космічного простору, виходячи з того, що у повітряному просторі космічні апарати згорають. Звідси була встановлена верхня межа повітряної території в 100 — 110 км.

Сухопутна територія включає всю сушу, незалежно від місця знаходження її окремих частин. До її складу входять також надра суші на технічно доступну глибину. Теоретично глибина надр не обмежена і поширюється до центру земної кулі. Будови і споруди, що спираються на ґрунт або проникають усередину його, розглядаються як належність території.

Острів — це частина території держави, яка опоясана водою (має "круговий берег"), яка є вище рівня води під час припливу.

Анклав — це частина території держави, оточена зі всіх боків сухопутною територією іншої держави і яка не має морського берега. Сьогодні відомо лише декілька анклавів: Бюзінген (ФРН) — в Швейцарії, Лівія (Іспанія) у Франції тощо. Це тягне за собою необхідність забезпечення доступу до них, що звичайно вирішується міжнародними угодами. Коли анклав має вихід до моря, говорять про напіванклави (наприклад, Калінінград і Калінінградська область Росії).

Повітряна територія держави — це стовп повітря над сухопутною і водною територією держави в межах її державних кордонів. Проблема верхньої межі повітряної території постала в останні десятиліття і обумовлена появою літаків, котрі літають за межами досяжності протиповітряної оборони держави, а крім того, появою супутників і космічних кораблі орбіта яких знаходиться над територією багатьох держав змінити яку практично неможливо.

Під умовною територією держави слід розуміти територію дипломатичних представництв держави, територію торгових суден у відкритому морі, повітряних суден і космічних апаратів, які несуть прапор або знак якої-небудь держави. Ці території іноді йменуються "плавучою", "літаючою" і "космічною" територіями. При цьому військові судна прирівнюються до території власної держави повсюди, а торгові — тільки у міжнародних просторах.

У міжнародному праві розрізнюють демілітаризовані та нейтралізовані території. До демілітаризованих належать території, на яких міжнародними угодами або однобічним волевиявленням держави відмовилися від розміщення озброєння і збройних сил. Демілітаризація може бути обмеженою або повною. При обмеженій демілітаризації держава не має здійснювати нові військові заходи: будувати нові військові об'єкти або вводити в район демілітаризації нові військові контингенти. При повній — треба знести всі військові споруди і вивести війська. (угода між СРСР і Фінляндією від 11 жовтня 1940р.)

Прикладом нейтралізованої території є Антарктида. У п. 1 Договору від 1 грудня 1959 р. це закріплено таким чином: "Антарктида використовується тільки з мирною метою. Заборонені, зокрема, будь-які заходи воєнного характеру..." Сьогодні нейтралізованими територіями є Суецький канал, його гавані та морські води шириною в три морські милі, які прилягають до його входів; Шпіцбергський архіпелаг, Бірмансько-тибетська 10-мильна прикордонна зона і ряд інших.

43. Державні кордони: поняття, види, правовий режим.

Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, та відмежовує територію однієї держави від іншої.

Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України.

Захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:

* на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;

* на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

* на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки;

* на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

* на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

Позначення державного кордону України

Державний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.

Зберігання документів демаркації державного кордону України здійснює Державна прикордонна служба України в установленому законодавством України порядку.

Порядок становлення держ. кордону України включає такі етапи :

* Делімітація – це становлення держ. кордону на картах чи схемах під час підписання двохсторонніх договорів між державами.

* Демаркація - це встановлення на місцевості по лінії держ. кордону заборів, стовпчиків, чи ін. позначок про проведення в цьому місці державного кордону.

Визначення режиму державного кордону України

Режим державного кордону України - порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України

Не є порушеннями правил перетинання державного кордону

України вимушене перетинання державного кордону особами, транспортними засобами на суші, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних суден та інших літальних апаратів, вчинені в стані крайньої необхідності, а також за інших вимушених обставин.

Під час надзвичайних ситуацій, зумовлених великими аваріями, катастрофами і стихійним лихом, аварійно-рятувальні формування

Види кордонів за своєю природою:

* природні, або орографічні - кордони, які встановлені з урахуванням рельєфу місцевості (наприклад, за річищами річок або каналів, берегами озер, гірськими хребтами та ущелинами тощо).

* геометричні кордони, тобто кордони, проведені по прямій, яка перетинає місцевість від однієї точки до іншої, незважаючи на характер місцевості (але оминаючи поселення).

Особливим видом геометричних кордонів є так звані астрономічні кордони, тобто такі, лінія яких збігається з паралеллю або меридіаном земної географічної сітки.

44. Правові підстави зміни державних кордонів

У теорії міжнародного права під правовими підставами зміни дер­ жавної території розуміють встановлені міжнародним правом спосо­ би надбання чи втрати державою своєї території102. Серед правових підстав зміни державної території доктрина міжнародного права ви­ окремлює цесію, акрецію, принцип рівноправ’я і самовизначення народів, ад’юдикацію. Цесія як різновид правової підстави зміни державної території передбачає добровільну передачу частини державної території іншій державі103. За загальним правилом цесія передбачає укладення між державами міжнародно-правового акта щодо передачі державної території. Існують два види цесії: відплатна (купівля-продаж тери­ торії або обмін територіями) і безвідплатна (дарування)104. З-поміж прикладів цесії, відомих практиці міжнародного права, необхідно виокремити продаж Росією США Аляски у 1867 р ., обмін ділянками державної території між колишнім Радянським Союзом і Іраном у 1954 р.105. Сьогодні у більшості держав обов’язковою передумовою для здійснення цесії, як і будь-якого іншого правового способу зміни державної території, є проведення референдуму з цього питання. На­ приклад, згідно зі ст. 73 Конституції України, питання про зміну те­ риторії України вирішує виключно Всеукраїнський референдум106. Акреція означає зміну державної території, що відбувається внаслі­ док дії природних катаклізмів або антропогенної діяльності люди­ ни107. Акрецією варто вважати утворення в результаті виверження вулкану острова в територіальних водах держави. У такому випадку острів автоматично входить до складу державної території, оскільки територіальні води є водною територією держави, на яку поширюєть­ ся її суверенітет. Принцип рівноправ’я і самовизначення народів сьогодні зали­ шається одним із найбільш дискусійних правових підстав зміни дер­ жавної території. Будучи серед основних принципів міжнародного права, який допускає з-поміж іншого можливість для народів визна­ чення свого політичного статусу (утворення самостійної держави або об’єднання з іншою державою), реалізація цього принципу на прак­ тиці є не завжди можливою108. Наприклад, курдам, тайванцям, че­ ченцям та іншим народам відмовляють у такій реалізації права на самовизначення, а натомість косоварам, осетинам, абхазцям надають таку можливість. Відтак реалізація принципу рівноправ’я і самови­ значення народів відбувається не відповідно до чинних міжнародно- правових норм, а з огляду на міркування політичної доцільності. Ад’юдикація становить спосіб зміни державної території, що від­ бувається відповідно до рішення міжнародного арбітражу, Міжна­ родного суду або міжнародної конференції109. Наприклад, відповідно до угоди, укладеної на Потсдамській конференції 1945 р., Кенігс­ берг — північну частину Східної Пруссії — включено до складу дер­ жавної території колишнього Радянського Союзу, а південну части­ ну — до Польщі. У сучасних умовах ад’юдикація залишається одним із найбільш поширених правових способів зміни державної території. Свідченням цього служить практика Міжнародного суду ООН, яка стосується розв’язання територіальних спорів між державами. З точки зору сучасного міжнародного права будь-які способи зміни державної території, пов’язані із застосуванням або погрозою силою, наприклад, анексія або військова окупація, є протизаконними. Так, анексію становлять дії, які супроводжуються застосуванням сили щодо території третьої держави з метою її приєднання до складу іншої держави110. Будь-які дії, які виступають наслідком анексії і спрямова­ ні на приєднання частини території іншої держави, мають протиправ­ ний характер. Акт анексії “ab nitio” не має юридичної сили, оскільки нормативні приписи основних принципів міжнародного права, зок­ рема принципу територіальної цілісності, прямо забороняють визна­ вати легітимність територіальних змін, здійснених через застосуван­ ня сили або погрози нею. Незважаючи на те, що міжнародно-правові норми забороняють військову окупацію й анексію як спосіб зміни державної території, у сучасних міжнародних відносинах суб’єкти міжнародного права нерідко діють усупереч таким нормам (напри­ клад, Голанські висоти, захоплені Ізраїлем у Сирії шляхом військової окупації, нині перебувають під юрисдикцією Ізраїлю).

45. Міжнародні ріки

Міжнародною рікою називають ріки, що протікають територією двох чи більше держав або розмежовують їх території (Рейн, Дунай, Амазонка)111. Особливість правового статусу міжнародних рік полягає в тому, що відповідні ділянки рік входять до складу державної терито­ рії, але разом з тим виступають частиною єдиної водної системи112. Міжнародні ріки мають особливе стратегічне значення для здійс­ нення судноплавства в цілях економічного, військового, наукового співробітництва. Залежно від цього міжнародні ріки можуть бути як судноплавними, так і несудноплавними. Водночас такі фізико-гео­ графічні критерії, як судноплавність чи несудноплавність, вихід до моря, жодним чином не впливають на міжнародно-правовий статус ріки113. Правовий режим використання міжнародних рік і каналів визна­ чають норми національного і міжнародного права. Вперше правила стосовно використання вод міжнародних річок були закріплені на Віденському конгресі 1815 р. Сьогодні прибережні держави уклада­ ють спеціальний міжнародно-правовий акт, який регулює питання, пов’язані з особливостями навігації на міжнародних річках. Одним із основоположних принципів, який використовують під час судно­ плавства у водах міжнародної ріки, є принцип свободи судноплавства. Разом з тим прибережні держави відповідно до норм національного права встановлюють власні правила щодо доступу військових суден третіх держав у міжнародні ріки, обов’язковості лоцманської провод­ ки суден у небезпечних ділянках міжнародної ріки тощо. Режим використання річки Дунай регулюється положеннями Конвеції про режим судноплавства на річці Дунай 1948 р. та двома протоколами 1998 р. Судноплавство на річці Дунай є вільним і від­ критим для держав, громадян усіх держав та здійснюється на основі рівності щодо сплати портових і навігаційних зборів. Існують конк­ ретні обмеження стосовно судноплавства військових суден у водах Дунаю. Так, прохід військових суден можливий лише за згоди при­ бережної держави. Іншим важливим положенням, закріпленим Конвенцією, є створення Дунайської комісії. Цей орган забезпечує постійний контроль за виконанням положень Конвенції. До компе­ тенції Дунайської комісії належить низка питань, як-от: розробка навігаційних карт, довідників, прийняття бюджету комісії, уніфіка­ ція правил нагляду за навігацією тощо. До складу Дунайської комісії входить по одному представнику від придунайських держав — учас­ ниць Конвенції. Рішення Дунайської комісії приймають більшістю голосів. Офіційні мови Комісії — англійська та французька.

46. Міжнародні канали і протоки

Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплавстві, створенні єдиної системи морських шляхів. Це природний морський прохід, що з'єднує райони одного моря або моря й океани між собою.

Держави, що межують з міжнародною протокою, вправі в рамках, передбачених міжнародними угодами, регулювати транзитний і мирний прохід суден і літальних апаратів через протоку.

Міжнародні канали - це штучні спорудження, які з'єднують моря й океани, розташовані на шляхах інтенсивного морського судноплавства і використовуються всіма державами відповідно до міжнародного права і національних законодавств.

Принципами правового режиму міжнародних каналів визначають: повагу суверенних прав власника каналу і невтручання в його внутрішні справи; свободу судноплавства каналом для суден усіх держав без якої б не було дискримінації; обов'язку користувачів дотримувати норм міжнародного права і національного законодавства держави-власника каналу.

47. Оренда території

Оренда території — один зі способів, що найчастіше зустрічаються в чинному міжнародному праві, тимчасової передачі території однією державою іншій на підставі міжнародного публічно-правового договору оренди. Оренда державної території в будь-якому її вигляді є хоча і специфічною, але все ж таки зміною державної території, тому що держава-орендодавець на час утрачає частково свій суверенітет щодо такої території, а держава-орендар тимчасово його здобуває. У міжнародному праві розрізняють два види оренди. При першому виді оренди суверенітет щодо орендованої території тимчасово переходить від орендодавця до орендаря. У минулому оренда з повним переходом суверенітету до орендаря була надзвичайно розповсюдженою. Будучи, звісно, результатом нерівноправних міжнародних договорів, такий вид оренди служив засобом забезпечення довгострокової (до 99 років) присутності великих держав у різних регіонах світу. У сучасному світі звернення до цього виду оренди майже не практикується, хоча ініціативи укладення таких договорів зустрічаються. Другий вид оренди пов'язаний із наданням орендованої території особливого правового статусу, при якому орендодавець втрачає деякі суверенні права щодо орендованої території. Умови такої оренди в кожному випадку різні, а термін більш короткий, ніж при переході суверенітету. Цей вид оренди найчастіше зустрічається в сучасних міжнародно-правових відносинах.