5. Роль наукової доктрини у розвитку міжнародного права.

Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН передбачає як додаткове джерело визначення норм права "доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із міжнародного публічного права різних націй".

З історичної точки зору вплив академічних учених на розвиток міжнародного права завжди був великий. У період найвищого розвитку теорії природного права основне значення мали аналізи і правові думки, в той час як роль практики держав і судових рішень мали значно меншу цінність. Із XVI по ХУЛІ ст. такі автори, як А. Джентілс, Г. Гроцій, С. Пуффендорф, Е. Ваттель, були найвідомішими авторитетами та визначали сферу, форми, а також зміст міжнародного права.

Наукові дослідження окремих учених мали визначальний вплив на розвиток відповідних галузей міжнародного права. Праці деяких учених і нині визнають класикою сучасного міжнародного права (наприклад, Й. Блюнчлі, Г. Кельзена, Д, Анцілотті, Л. Оппенгейма, X. Лаутерпахта, Ф. Мартенса, А. Фердросса, В. Корецького, Г. Тункіна).

Проте наукові праці у сфері міжнародного права відіграють важливу роль у питаннях систематизації міжнародного права з огляду його структури та форми, дають додаткову можливість з'ясувати природу, Історію і практику застосування норм права.

Погляди відомих учених-міжнародників виражають наявну доктрину своїх держав щодо застосування норм міжнародного права у сучасних міжнародних відносинах. Це нерідко можна побачити у теперішніх дослідженнях, в яких домінує надмірний "національний інтерес", котрий не завжди об'єктивно обґрунтований. Такі факти не додають авторитетності відповідним авторам, оскільки вони викривляють істинне призначення науки щодо її об'єктивності та передбачуваності.

5. Рішення міжнародних судів у системі джерел міжнародного права.

Оскільки, згідно зі змістом ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН, судові рішення повинні бути допоміжним джерелом встановлення норм права, а не фактичним їх джерелом, вони можуть мати велике значення. Із тексту цієї статті випливає, що, по-перше, йдеться про судові рішення самого Міжнародного суду ООН, оскільки, згідно зі ст. 59 Статуту, рішення Суду є обов'язковим лише для сторін, що беруть участь у справі, й, по-друге, таке рішення не повинно змінювати або доповнювати чинне міжнародне право. Оскільки у міжнародному праві не існує доктрини прецеденту в такому вигляді, в якому вона є визнана в загальному праві ("common law"), можна стверджувати, що держави, які ведуть спір, а також автори підручників цитують рішення Міжнародного суду ООН та Міжнародних трибуналів як авторитетні рішення.

Міжнародний суд всебічно аналізує свої попередні рішення і належним чином розмежовує ті справи, які, на його погляд, не повинні бути застосовані при розгляді конкретної проблеми. Але як, наприклад, судді в Англії творять право у процесі його інтерпретації, так і судді Міжнародного суду ООН інколи роблять дещо більше, ніж виключно "кваліфікують норми права". Одним із найвідоміших прикладів такого прогресу було рішення у справі Британсько-Норвезького спору щодо рибальства, яке встановлювало критерії визначення ліній, від яких відраховується ширина територіального моря. Ці критерії в подальшому були прийняті до уваги у Женевській конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р.

Необхідно зауважити, що джерелом міжнародного права є не лише рішення Міжнародного суду ООН, а й рішення інших міжнародних чи регіональних судів (наприклад, Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини).