Оборотні активи

Рис. 4 Класифікація оборотних активів підприємства

Постійна частина оборотних активів – це незмінна частина оборотних активів, яка не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства й не пов’язана з формуванням запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, дострокового завершення та цільового призначення.

Змінна частина оборотних активів – це частина оборотних активів, яка впродовж року варіює частинами й пов’язана із сезонним зростанням обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідністю формування в певні періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, достроковим завезенням та цільовим призначенням.

Найбільш ліквідними оборотними активами є: грошові ресурси та поточні фінансові інвестиції.

До середньо ліквідних активів варто віднести: відвантажена готова продукція, поточна дебіторська заборгованість.

Низьколіквідні оборотні активи включають: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція (рис. 5).

Рис. 5 Класифікація матеріалізованих форм оборотних активів підприємства залежно від ступеня ліквідності та ризику

Таким чином, ліквідність матеріалізованих оборотних активів є важливим фактором, що впливає на коливання ризику при їх використанні.

Високоліквідні активи (грошові ресурси) забезпечують платоспроможність і стабільний фінансовий стан підприємства, менш ліквідні активи – безперебійний процес виробництва та реалізації продукції. Саме тому підприємство має збалансовувати розміщення оборотних активів у високоліквідні та середньо ліквідні.

Оборотні активи виконують такі функції:

1) виробнича – забезпечує безперервність процесу виробництва при постійному процесі формування на підприємстві запасів матеріальних ресурсів;

2) платіжно-розрахункова – впливає на стан тієї частини коштів, яка вилучена до сфери обігу, впливає безпосередньо на стан розрахунків і в цілому на грошовий обіг.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте структуру оборотних активів підприємства.

2. Визначте мету формування активів підприємства.

3. Дайте визначення сутності оборотних активів підприємства.

4. Визначте склад оборотних активів підприємства.

5. Яким чином поділяються виробничі запаси? Охарактеризуйте їх види.

Лекція 10 визначення потреби в оборотних коштах та джерела їх формування План.

1.Власні джерела формування обігових коштів.

2.Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів.

3.Сутність і значення нормування обортних коштів.

4.Розрахунок потреби в оборотних коштах.

Мета: Дослідити власні та залучені джерела формування оборотних коштів підприємства.

Література:

[9]; [11]; [2]; [24]; [25]; [16].

Система фінансування оборотних активів повинна забезпечити в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства своєчасне і повне задоволення його потреби в оборотних засобах.

Підприємства формують оборотні активи за рахунок коштів бюджетів різних рівнів, засновників, пайових внесків членів колективу, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), виручки від реалізації цінних паперів (акцій) тощо. Перераховані ресурси утворюють початковий оборотний капітал. При дефіциті цих ресурсів для формування оборотних активів підприємства можуть залучати банківський кредит та інші позики.

Для підприємств, які здійснюють свою діяльність, фінансування оборотних активів зводиться до покриття збільшення планової потреби в оборотних засобах (приросту нормативу власних оборотних засобів, додаткової потреби, що виникає при тимчасових фінансових труднощах, витратах, які виникають в процесі придбання короткострокових цінних паперів).

Джерела формування оборотних коштів підрозділяються на власні, позикові і залучені (рис. 1).

Джерела формування оборотних активів відображаються в пасиві бухгалтерського балансу підприємства.

Власним джерелом оборотних активів є прибуток.

Серед джерел формування оборотних коштів слід виділити, перш за все, власний капітал підприємства у вигляді таких його елементів, як:

- статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);

- відрахування від прибутку;

- цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

- приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахування на обов’язкове пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).

Важливим власним джерелом поповнення оборотного капіталу є вільні залишки амортизаційних відрахувань (амортизація тимчасово можна використовувати як джерело поповнення оборотного капіталу).

Рис. 1 Джерела формування оборотних активів підприємства

В процесі діяльності підприємство має реальну змогу поповнювати оборотний капітал за рахунок коштів, що йому не належать, але постійно перебувають у його обігу і можуть бути використані в сумі їх мінімальних залишків. Це мінімальна заборгованість із оплати праці та тимчасово вільні залишки резерву на покриття майбутніх платежів, заборгованість бюджету та державним цільовим фондам тощо. Названі ресурси формують планову кредиторську заборгованість підприємства.

Власний капітал та довгострокові зобов’язання так звані постійні пасиви. Короткострокові кредити і позики, кредиторська заборгованість та й частина довгострокових зобов’язань, термін погашення якої настає в поточному періоді, складають короткострокові (поточні) пасиви.

Прирівняні до власних додаткові повернуті джерела, які раніше мали назву стійких пасивів. Це, перш за все, мінімальна заборгованість по оплаті праці і відрахуванням на соціальні потреби, тимчасово вільні кошти підприємства, мінімальна заборгованість по податках до бюджетів різних рівнів, резерви майбутніх витрат, доходи майбутніх періодів тощо.

При недостатності власних і прирівняних до них ресурсів для фінансування оборотних активів залучаються позикові кошти.

До позикових джерел формування оборотних засобів відносяться в основному короткострокові кредити і позики – це банківські і комерційні кредити, позики. Вони покривають тимчасову, додаткову потребу в ресурсах. Основні напрями залучення кредитів для формування оборотних засобів:

- кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат;

- тимчасовий дефіцит власних оборотних засобів.

Призначення банківських кредитів:

- фінансування витрат, пов’язаних із придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства;

- тимчасовим збільшенням виробничих запасів;

- із збільшенням дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно поєднати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини і матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Комерційний кредит використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником.

При раціональному формуванні оборотних активів необхідно враховувати особливості використання як власного, так і позикового капіталу. Якщо підприємство надає суттєву перевагу власним джерелам формування оборотного капіталу, то воно має високу фінансову стійкість, але обмежує темпи розвитку діяльності. Користуючись позиковим капіталом, підприємство збільшує потенціал свого розвитку, ризикуючи рівнем фінансової автономії.

До залучених джерел формування оборотних засобів відносять кредиторську заборгованість і інші короткострокові зобов’язання.

Кредиторська заборгованість – це кошти, які не належать підприємству, але перебувають тимчасово в обороті (не є плановим джерелом формування оборотних засобів) і поділяється на нормальну і ненормальну.

Нормальна кредиторська заборгованість – виникає у зв’язку з особливостями розрахунків в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства.

Ненормальна кредиторська заборгованість – порушення покупцями термінів оплати розрахунковими документами.

Специфічність даного виду джерела формування оборотних засобів полягає в тому, що стійка кредиторська заборгованість є одночасно і постійним джерелом, оскільки завжди присутня на підприємстві, і тимчасовим, оскільки фінансові ресурси залучаються, як правило, на короткий термін. При цьому розмір стійкої кредиторської заборгованості по окремих її видах залежить від періодичності виплат, умов контрактів з господарськими партнерами, філософією підприємства.

Розмір власних оборотних активів, що необхідні підприємству для забезпечення нормальної діяльності, встановлюється нормуванням.

Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів, яка необхідна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та послуг.

Основним завданням нормування є розробка на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, затрат виробництва та розрахунок нормативу власних оборотних активів у грошовому виразі на кінець року, кварталу.

Норма – це відносна або мінімальна величина оборотних активів, що обчислена у встановленому порядку за кожним їх видом, яка необхідна для розрахунку нормативу.

Розроблені норми діють протягом декількох років і переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання.

Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Нормативи власних оборотних активів повинні враховувати потреби підприємства в активах не тільки для основної діяльності, але й для капітального ремонту будинків, споруд, а також для допоміжних підприємств та інших служб, які не знаходяться на самостійному балансі.

Норми і нормативи обчислюються складанням спеціальних розрахунків за кожним видом оборотних активів, що нормуються.

Нормування оборотних активів може здійснюватися трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів (рис.1).