Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект ФП 2015.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.92 Mб
Скачать

3.Зміст та завдання управління фінансами підприємств.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків.

Об’єктом управління фінансами підприємства є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що утворюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.

Значення управління фінансами підприємства полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Структура фінансового управління – упорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів системи, що визначає розподіл праці між фінансовими підрозділами і працівниками апарату управління із підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Управління фінансами підприємств направлене, у першу чергу, на забезпечення діяльності підприємства необхідними фінансовими ресурсами і здійснюється за певними напрямами (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Напрями управління фінансами підприємства

До складу фінансового управління можуть входити кілька відділів, що мають виконувати такі завдання:

1) розроблення і реалізація фінансової стратегії розвитку підприємства;

2) формування та ефективне використання власних і позикових коштів підприємства;

3) розроблення політики управління активами підприємства;

4) розроблення інвестиційної політики підприємства;

5) забезпечення своєчасного виконання зобов’язань перед бюджетом, банківськими та фінансово-кредитними установами, постачальниками, працівниками та власниками підприємства;

6) організація розрахунків;

7) аналіз фінансового стану підприємства;

8) контроль за реалізацією прийнятих управлінських рішень.

Зміст управління фінансами підприємства полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей.

Стратегічні та тактичні цілі розробляють з врахуванням орієнтирів довгострокового розвитку підприємства і відповідно до основних аспектів його фінансової діяльності, на їх основі формують його фінансову політику.

Фінансова стратегія – формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найбільш ефективних шляхів їх реалізації.

Тактика характеризується середнім рівнем деталізації рішень і залежить від поточних можливостей підприємства.

Механізм фінансового управління підприємством – це система економічних відносин, що формуються під впливом діяльності суб’єктів господарювання, а також нормативно-правових чинників і забезпечує формування та використання фінансових ресурсів шляхом застосування певних форм, методів та важелів, що надає можливість створити відповідні умови для підвищення ефективності функціонування системи управління фінансовими ресурсами підприємства (рис. 3.2).

Складові механізму управління

Рис. 3.2 Структура механізму фінансового управління підприємством

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. Їхня дія виявляється в утворенні і використанні грошових фондів. Фінансові методи: планування, прогнозування, кредитування, самофінансування, оподаткування, оренда, лізинг тощо.

Фінансові важелі – це прийом дії фінансового методу. До таких важелів належать: собівартість, ціна, дохід, прибуток, види кредитів, процентні ставки, фінансові санкції, вклади, пайові внески, відрахування у фонди, орендна плата та інше.

Аутсорсинг – це передавання частини функцій з обслуговування діяльності підприємства стороннім підрядникам за умови гарантування ними відповідного рівня якості та ефективності їх використання на основі трансформації чи оновлення бізнес-процесів і технологій та з можливістю переходу частини персоналу підприємства до постачальника (аутсорсера).

Мета аутсорсингу – підвищення ринкової вартості підприємства завдяки поліпшенню результатів його діяльності, зниженню витрат і ризиків, підвищенню конкурентоспроможності продукції через залучення зовнішніх контрагентів, які спеціалізуються на виконанні певних, як правило не профільних для підприємства, виробничо-господарських функцій.