49. Форми і методи вивчення потреб громад та цільових груп.

Форми роботи в громаді Дж. Ротман (1968) визначив три основних напрями соціальної роботи в громаді:

1) розвиток населеного пункту (проекти роз­ витку громади, розвиток груп самодопомоги тощо);

2) соціальне планування (програмний розви­ ток);

3) соціальну дію (реформи на користь клієн­ тів із малозабезпечених прошарків громади)

Узагальнюючи західний досвід, можна ствер­ джувати, що форми роботи в громаді вклю­ чають цілу низку як загальних для соціальної роботи, так і специфічних для цього напряму видів діяльності: надання послуг, вивчення проблеми, підготовку експертних висновків, звернення за субсидіями, роботу із засобами масової інформації, переговори, угоди, прове­ дення конференцій, проведення страйків, бой­ котів, публічних/громадських слухань, акцій громадянської непокори, представництво інте­ ресів громади, вжиття заходів через законодавчі або виконавчі органи.

Незважаючи на різноманітні теоретичні мо­ делі, усі працівники повинні володіти набором знань, навичок та методів роботи у громаді. Зазвичай завдання працівника громади поля­ гає в такому:

• налагодження та підтримка контактів з індивідами, групами та організаціями;

• розвиток профілю спільноти, оцінка ре­сурсів та потреб спільноти;

• розробка стратегічного аналізу та плану­ вання цілей, завдань та пріоритетів;

• підтримка створення груп;

• підтримка роботи та ефективного розвитку груп;

• продуктивна робота з конфліктами все­ редині та поміж групами й організаціями;

• співробітництво й ведення переговорів з іншими агентствами та професіями;

• ефективне втручання у розробку й прове­ дення політики, у тому числі налагодження кон­ тактів із місцевими політиками;

• усний та письмовий зв'язок з індивідами, групами й організаціями;

• робота з конкретними людьми, включаючи консультування;

• керування ресурсами, включаючи штатний розпис та бюджет;

• підтримка груп та організацій в отриманні ресурсів, наприклад через заявки на грант;

• контроль та оцінка прогресу, а також найефективнішого використання ресурсів; • відрахування з груп та/або забезпечення ефективного припинення діяльності груп; • розробка, контроль та оцінка стратегій рі­ вних можливостей.

Головні завдання соціального працівника по­ лягають у: розвитку надомних, денних послуг та служб тимчасового догляду, щоб уможливити проживання людей у своїх власних домівках у випадках, коли це доречно; підтримці догляда- льників; координації послуг за місцем прожи­ вання; забезпеченні раціонального використан­ ня коштів тих, хто оплачує послуги у громаді. У цілому соціальні працівники використо­ вують такі сучасні методологічніпідходи: 1) концептуальний аналіз: збирання даних, визначення кількості проблем, оцінка нагально­ сті кожної з них, уточнення цілей, вибір полі­ тичних альтернатив та оцінка результатів полі­ тики; 2) сприяння взаємодії: створення структур для планування в громаді та ухвалення рішень, висування лідерів, формування групової згур­ тованості, мобілізація енергії та полегшення зв'язків, обговорення умов та обмін думками між сторонами, залученими в діяльність щодо вирішення проблеми.

Методи

Аналіз документів аналіз вторинних даних.

• Інтерв'ю - цілеспрямована бесіда респондента та інтерв'юера

• Анкетування - збір даних за допомогою анкети, що складається з продуманої низки

запитань на визначену тему у формі письмових відповідей респондентів

• Фокус-групигрупова дискусія — обговорення певної теми з невеличкою однорідною групою представників цільової аудиторії під керівництвом модератора

• Спостереження.

50. Сутність поняття соціалізація, її види, сфери, фактори впливу на особистість. Наукове визначення соціалізації свідчить: це процес розвитку і становлення людини в суспільстві, при якому він засвоює норми, установки, цінності та зразки поведінки, прийняті в даній соціальній групі. Як стихійно відбувається явище, вона проходить під час спілкування та спільної діяльності в певному середовищі.

Соціалізація людини починається майже з самого народження, а закінчується процес засвоєння суспільних норм приблизно в період досягнення громадянської зрілості. Хоча далеко не завжди знання і прийняття своїх прав і обов'язків означають повне закінчення соціалізації, по деяких аспектах вона триває все життя. Це обумовлено тим, що норми суспільства можуть змінюватися, а також тим, що людина може входити в нові соціальні сфери і приймати на себе нові суспільні ролі.

Основи соціалізації закладає сім'я, з неї починається цей процес. На жаль, довгий час роль цього інституту у формуванні поведінки людини в суспільстві принижалась і часто не враховувалася взагалі. Насправді саме сім'я має найважливіше значення у створенні уявлення особистості про Батьківщину, про суспільство і принципах побудови життя. Далі засвоєння норм і правил продовжується в школі, паралельно включаються інші інструменти соціалізації, в тому числі засоби масової інформації, трудова та суспільно-політична діяльність.

Соціалізувати людина повинна не просто володіти знаннями про правила поведінки в суспільстві, а й перетворити їх на переконання, які виражаються в практичних діях. Тому цей процес дає різні результати навіть у братів і сестер, які виросли в одній сім'ї і вчилися в одній школі: однакові знання під впливом характеру, психічних можливостей та інших факторів призводять до формування різних переконань, які в свою чергу визначають поведінку.

Соціалізація виконує в суспільстві ще одну важливу задачу крім інтеграції індивіда в суспільство: вона зберігає суспільство, дозволяючи передавати культуру поколінь через сформувалися переконання. Цей процес включає в себе спадкоємність, передачу і збереження досвіду. Таким чином нові покоління можуть вирішувати виникаючі економічні, політичні, соціальні та духовні проблеми суспільства.

Основні сфери соціалізації - сім'я, групи ровесників, інститути виховання і освіти тощо.

Фактори соціалізації

Соціалізація полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального під прямим чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як:

Фактори соціального середовища

o сукупність ролей і соціальних статусів, що суспільство пропонує людині;

o соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретного статусу;

o система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших;

o соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх переданню і засвоєнню;

o загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга - для суспільств у перехідні епохи їх розвитку.

Виокремлюють також соціально-психологічні фактори соціалізації:

1. Соціальні, що відбивають соціально-культурний аспект (набір ролей і статусів, пропонованих суспільством людині, сукупність соціальних інститутів, у межах яких вона може формувати свої соціальні якості й т.п.);

2. Індивідуально-особистісні, значною мірою обумовлені етапом життєвого шляху людини (вибірковість особистості в освоєнні зразків поведінки, діяльності, прояві тендерних особливостей, трансльованих конкретним суспільством)^*266.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, індивід стає особистістю. Соціальні якості особистості зумовлені соціальним середовищем, культурою, соціально-економічними умовами, в яких відбувається соціалізація.

У цьому процесі задіяне все оточення індивіда: сім'я, сусіди, ровесники, вихователі і вчителі, колеги по роботі і знайомі, засоби масової інформації тощо. Соціалізація - не одноразовий чи короткотривалий акт, вона здійснюється протягом усього життя людини: від дитинства до старості включно. Умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагаючи набуття нових соціальних статусів та реалізації відповідних соціальних ролей. Особливо в процесі радикальних змін у суспільстві відбуваються докорінні зміни в статусному наборі особистості.