Завдання 5. Заповнить таблицю.

Одиниці мови	Одиниці мовлення	Одиниці окремого тексту	Одиниці лінгвістичного аналізу тексту

Завдання 6. Ознайомтесь з наступними визначеннями категорії інтертекстуальності. В чому полягає відмінність в розумінні цієї категорії різними вченими.

...Прочитання тексту - акт одноразовий ... і разом з цим воно суцільно виткано з цитат, посилань, відгомонів; все це мови культури (а яка мова не є такою?), старі і нові, які проходять крізь текст і створюють могутню стереофонію. Всякий текст є між-текст по відношенню до якогось іншого тексту, але цю інтертекстуальність не слід розуміти так, що біля тексту є якесь походження ... текст ... утворюється з анонімних, невловимих і разом з тим вже читаних цитат - із цитат без лапок [Барт, 1989:418].

Будь-який текст містить в собі явні та приховані цитати, оскільки створюється не на порожньому місці, а у сформованому до нього текстовому середовищі. Звідси витікає, що всі тексти знаходяться в діалогічних відносинах, тобто кожний текст вбирає в себе інший текст і є реплікою в його сторону.

Інтертекстуальність, що розуміється як наявність в тексті елементів (частин) інших текстів, властива будь-якому тексту. Проте, якщо ця властивість стає для даного тексту домінуючою, то він втрачає цілісність [Лукин, 1999:54].

...Інтертекстуальність - це складова широкого родового поняття, так би мовити, інтер/ ....альності, що розуміється, як значення художнього твору, яке повністю або частково формулюється за допомогою посилання на інший текст, який відшуковується в творчості того ж автора, в суміжному мистецтві, в суміжному дискурсі або попередній літературі [Смірнов, 1985:12].

Одним з основних понять інтертекстуальності, яке розробляється переважно в рамках літературознавства і семіотики мистецтва є цитата. З цієї причини зміст, що вкладається в термін «цитата», характеризується широтою обхвату і деякою невизначеністю. <...>... цитата - це будь-яке усвідомлене або не усвідомлене автором включення в його текст будь-якого знаку з «чужого» тексту або іншої знакової системи. І оскільки художник створює текст в процесі діалогу з іншими текстами, з культурою взагалі, що розуміється також як текст, будь-який художній текст складається з цитат тобто є інтертекстом. Отже, інтертекстуальність завжди первинна по відношенню до текстовості - «немає тексту, окрім інтертексту» (Ш. Грівель). ... Роль цитати в тексті може бути різною - від незначної до вельми істотної, якщо вона розташовується в сильній позиції тексту. Найпростіший випадок цитати - цитата-заголовок: «Гамлет Щигровського повіту» І. Тургенєва, «Леді Макбет Мценського повіту» М. Леськова, «Червоний Капелюшок» Д. Мережковського і т.п. [Лукин, 1999 : 71].

З погляду читача інтертекстуальність - це установка на (1) більш поглиблене розуміння тексту або (2) руйнування нерозуміння тексту (текстових аномалій) за рахунок багатовимірних зв'язків з іншими текстами [Фатєєва, 1997:12].

Одним із средств хранения языковой картины мира в сознании и воплощения её в дискурсе являются прецедентные феномены, такие как прецедентные имена (например, Петр Великий), прецедентные высказывания (например: „В России две беды – дороги и дураки“), прецедентные ситуации, часто вербализуемые в дискурсе прецедентными именами и/или высказываниями (например: „В Европу прорубил окно“). <…> Автоматизм операций с прецедентными феноменами в текстовой деятельности позволяет авторам использовать их, не теряя уверенности, что речевой продукт будет и без особых усилий интерпретирован средним представителем данной лингвокультуры, в том числе и параллельно со звучанием речи (анализируемый пример текста имел изначально устную форму представления, для которой, как известно, характерна необратимость). Фраза: „Три века понадобилось, чтобы преодолеть обе российские беды, и только сейчас балтийский транспортный коридор готовится связать Европу с Дальним Востоком и Южно-азиатскими странами“ – предполагает, что слушатель знает, что Россия получила выход к Балтийскому морю в начале XVIII века, а также поймет, о каких двух российских бедах идет речь» [Хорохордина 2009: 33,34].

<…> Міжтекстова компетентність читача (реципієнта) є вирішальною в декодуванні значень даного тексту. Ю. Крістева, Р. Рупрехт, У. Эко стверджують: жоден текст не читається (не розуміється) незалежно від читацького досвіду. Міжтекстові читацькі фрейми є спеціальним засобом перекодування кожного нового тексту, який у свою чергу розширює глобальний інтертекстуальний фрейм... У різних читачів (одержувачів тексту) ці інтертекстуальні фрейми різні, чим і пояснюються різні рівні (та їх глибина) розуміння одного і того ж самого тексту (і особливо його емотивних значень) різними читачами. Текст і як вираз, і як зміст бачиться різними читачами по-різному, звідси і різноманітність його інтерпретацій.

Інтертекстуальність як міжтекстуальний фрейм, таким чином, є ще однією закономірністю, без урахування якої адекватне розуміння всіх значень художнього тексту неможливе. <...> Інтерстекстуальнє поле - місце зустрічі нескінченних смислових валентностей, бо саме це поле - «нескінченний корпус»... текстів, який присутній в пам'яті читача і «спливає» при прочитанні чергового тексту, впливаючи на його осмислення. Прочитання будь-якого тексту здійснюється в світлі інтертексту і породження транстексту [Шаховській і ін., 1998 : 37-38].

Інтертекст - це об'єктивно існуюча інформаційна реальність, що є продуктом творчої діяльності людини та здатна самогенеруватися у часі. Відповідно до цього, ствердження на кшталт «Інтертекст навколо нас» або «У нас один інтертекст» є некоректними... <...>

...Онтологічну властивість будь-якого тексту (перш за все художнього), що визначає його «вбудованість» в процес (літературної) еволюції, ми і називаємо інтертекстуальністю. Можна сказати, що художній твір стає текстом тоді, коли актуалізується його інтертекстуальність.

Подібно до будь-якого загального визначення, поняття інтертекстуальності може бути розглянуто в різних аспектах. Так, в світлі теорії референції інтертекстуальність можна визначити як подвійну референтну віднесеність тексту (поліреферентність) до дійсності і до іншого тексту (текстам). З позицій теорії інформації інтертекстуальність - це здатність тексту накопичувати інформацію не тільки за рахунок безпосереднього досвіду, але й опосередковано, витягуючи її з інших текстів. В рамках семіотики інтертекстуальність може бути співставлена з соссюрівським поняттям значущості, цінності (valeur), тобто співвіднесеної з іншими елементами системи. Якщо порівнювати інтертекстуальність з типами відносин мовних одиниць, то вона відповідає відносинам дериватів, що розуміються як відносини між початковим і похідним знаками, інтертекстуальність може бути інтерпретована як «історія деривату» тексту.

У семантичному плані інтертекстуальність - здатність тексту формувати своє власне значення за допомогою посилання на інші тексти... В культурологічному (загально естетичному) значенні інтертекстуальність співвідноситься з поняттям культурної традиції - семіотичної пам'яті культури [Лотман, 1996 : 14].

Интертекстуальность можно описывать и изучать с двух позиций - читательской и авторской. С точки зрения читателя, способность выявления в том или ином тексте интертекстуальных ссылок связана с установкой на более углубленное понимание текста или предотвращение его не-(до)понимания за счет выявления его многомерных связей с другими текстами. Например, строки Е.Баратынского Меж мудрецами был чудак: / "Я мыслю, - пишет он, - итак, / Я, несомненно, существую" становятся до конца понятными только при обращении к знаменитой фразе Декарта "Мыслю, следовательно, существую" (лат. Cogito ergo sum).

С точки зрения автора, интертекстуальность - это также способ порождения собственного текста и утверждения своей творческой индивидуальности через выстраивание сложной системы отношений с текстами других авторов. Это могут быть отношения идентификации, противопоставления или маскировки. <…>

При установлении интертекстуальных связей важен "принцип третьего текста", введенный М.Риффатерром ("третий" здесь, конечно, условность; важно, что количество текстов больше двух). Опираясь на семиотический треугольник Г.Фреге, М. Риффатерр предлагает свой треугольник, где Т - текст, Т' - интертекст, И - интерпретанта:

М. Риффатерр считает, что "интертекстуальность не функционирует и, следовательно, не получает текстуальности, если чтение от Т к Т' не проходит через И, если интерпретация текста через интертекст не является функцией интерпретанты". Это, согласно Риффатерру, позволяет говорить о том, что текст и интертекст не связаны между собой, как "донор" и "реципиент", и их отношения не сводимы к примитивному представлению о "заимствованиях" и "влияниях". Благодаря интерпретанте происходит скрещение и взаимная трансформация смыслов текстов, вступающих во взаимодействие [12]

Власне кажучи, у всіх трактуваннях інтертекстуальності присутнє щось загальне: інтертекстуальність - це глибина тексту, що виявляється в процесі його взаємодії з суб'єктом.

Можна висунути гіпотезу про те, що інтертекстуальність - критерій естетичної цінності тексту: якщо твір не має цієї властивості у нього відсутні шансі увійти до літератури. Таким чином, історія літератури є історія художніх творів, історія поетичної мови - це історія текстів, або, інакше кажучи, історія інтертексту [Кузьміна, 1999:24-26].

Завдання 7. Найдіть лексику, яка репрезентує історичну і національно-культурну інформацію.

Я пригвожден в трактирной стойке.

Я пьян давно. Мне все – равно.

Вон счастье мое – на тройке

В серебристый дым унесло.

Летит на тройке, потонуло

В снегу времен, в дали веков …

И только душу захлестнуло

Сребристой мглой из-под подков…

В глухую темень искры мечет,

От искр всю ночь светло…

Бубенчик под дугой лепечет

О том, что счастие прошло…

И только сбруя золотая

Всю ночь видна … Всю ночь слышна…

А ты, душа … душа глухая …

Пьяным пьяна … пьяным пьяна …

А. Блок

On Leaving Newstead Abbey

1. Through the battlements, Newstead, the hollow

winds whistle:

Thou, the hall of my Fathers, art gone to decay;

In thy once smiling garden, the hemlock and thistle

Have choak'd up the rose, which late bloom'd

in the way.

2. Of the mail-cover'd Barons, who, proudly, to battle,

Led their vassals from Europe to Palestine's plain,

The escutcheon and shield, which with ev'ry blast

rattle,

Are the only sad vestiges now that remain.

3. No more doth old Robert, with harp-stringing

numbers,

Raise a flame, in the breast, for the war-laurell'd wreath;

Near Askalon's towers, John of Horistan slumbers,

Unnerv'd is the hand of his minstrel, by death.

4. Paul and Hubert too sleep in the valley of Cressy;

For the safety of Edward and England they fell:

My Fathers! the tears of your country redress ye:

How you fought! how you died! still her annals

can tell.

5. On Marston, with Rupert, 'gainst traitors contending,

Four brothers enrich'd, with their blood, the

bleak field;

For the rights of a monarch their country defending,

Till death their attachment to royalty seal'd.

6. Shades of heroes, farewell! your descendant departing

From the seat of his ancestors, bids you adieu!

Abroad, or at home, your remembrance imparting

New courage, he'll think upon glory and you.

7. Though a tear dim his eye at this sad separation,

'Tis nature, not fear, that excites his regret;

Far distant he goes, with the same emulation,

The fame of his Fathers he ne'er can forget.

8. That fame, and that memory, still will he cherish;

He vows that he ne'er will disgrace your renown;

Like you will he live, or like you will he perish;

When decay'd, may he mingle his dust with

your own!

By G. Byron

Завдання 7. Прочитайте визначення поняття “прецедентний текст”. Як співвідносяться прецедентний текст і категорія інтертекстуальності?

Назвемо прецедентними - тексти, (1) значущі для тієї або іншої особи в пізнавальному і емоційному аспектах, тобто (2) добре відомі і даної особи, її оточенню, включаючи і попередників і сучасників, і, нарешті, такі (3) звернення до яких поновлюється неодноразово в дискурсі даної мовної особи. <...> Порівняємо, з одного боку, вжиту мовцем цитату - «В мои лета не должно сметь Свое суждение иметь», а з іншого боку, попередження Щедріна про те, що в післяреформеній Росії «ожили господа Молчалины», або висловлену, наприклад, в лекції або статті думка про те, що Грибоєдов нещадно висміяв підлабузництво, «делячество», «помірність і акуратність» тих, «хто на всіх дурнів схожий». В кожному з наведених прикладів у мову (дискурс, текст) продуцента, в його аргументування вводиться текст «Горя від розуму»: натяк (цитата або ім'я) - і ось вже певне явище соціально-психологічного характеру або якась подія суспільно-політичного, історичного значення оживає, активізується в свідомості слухача, прецедент вступає в гру [Караулів, 1987:216-217].

Прецедентні тексти можна назвати хрестоматійними в тому сенсі, що всі мовці знають їх. Це є свідченням належності мовця до певної епохи та її культури, а незнання - свідченням відторгнення від них. Прецедентні тексти формуються з фольклорних шедеврів, Святого Письма, світової та національної класики.

Важливою ознакою прецедентного тексту є семіотичний спосіб його існування, тобто актуалізація його змісту натяком, посиланням, ознакою, цитатою. Наприклад: «Ще одна Вавилонська вежа»; «Повернення блудного сина» (Святе Письмо); із однієї критичної статті: «І знову перед нами чергове побачення убивці й грішниці - святої повії» (натяк на текст Ф. М. Достоєвського).

Прецедентні тексти характеризують певну епоху. Вони є чинником культури етносу, важливою складовою комунікації. Зокрема, формування корпусу прецедентних текстів - одна з найважливіших дидактичних проблем, що постає перед укладачами шкільних і вузівських хрестоматій рідної та зарубіжної літератури. Оволодіння прецедентними текстами рідної культури - важливе завдання самовиховання людини. Уміння ж доречно використовувати у спілкуванні ці тексти - необхідна риса комунікативної культури освіченої особистості [Бацевич, 2004:151-153].

«Слово „прецедент“ переводится как „случай, имевший место“. Поэтому к языковой прецедентности относятся все те языковые произведения, которые созданы до момента производства данной речи другими производителями речи и которые включаются в речь говорящим или пишущим как готовые, лишь используемые им при построении собственной речи образования.

<…> процесс <…> представляет собой включение в газетные статьи и заголовки прецедентных текстов в виде фразеологических единиц, пословиц и поговорок, крылатых фраз и выражений, известных современникам – читателям газеты – литературных строк, строчек из песен, популярных кинофильмов, частей рекламных текстов и т. д. Понятно, что включаемый в публикацию прецедентный текст берет на себя функцию выражения определенного содержания или некоего смысла публикации. Но это содержание или некий смысл выражаются при этом не прямо, а иносказательно, косвенно и становятся предметом восприятия читателем в результате его логического вывода. <…>

Совокупность содержащихся в памяти современников, говорящих на данном языке, явлений языковой прецедентности представляет собой культурный фонд нации. Следовательно, обладание знанием прецедентных текстов и способностью как включать их в собственную речь, так и понимать смысл их включения в речь других говорящих или пишущих свидетельствует о приобщении к культуре народа – носителя языка. <…>

Чем богаче речь прецедентными текстами, тем она остроумнее, привлекательнее и выразительнее. Узнавание прецедентного текста в речи доставляет читателю радость открытия, сопровождается догадкой, установлением ассоциативных связей. Речевое творчество характерно для речевой деятельности не только пишущего, включающего в свою речь прецедентный текст, но и читающего, понимающего <…>, в чем дело. При использовании в речи прецедентных текстов осознание говорящим и слушающим коммуникативного равенства доставляет удовольствие общения» [Лисоченко 2007: 12, 13, 268].