МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Л. А. Снігур

Лінгвістика тексту практикум

Навчальний посібник для студентів лінгвістів

Рекомендовано Методичною радою нук

Електронне видання на DVD-ROM

комбінованого використання

Миколаїв

2012

УДК – 82’42

Снігур Л.А. Лінгвістика тексту: Практикум. – М.: НУК ім. адм. Макарова, 2012

Практикум з курсу „Лінгвістика тексту” містить завдання до семінарів, які спрямовані на осмислення теоретичного матеріалу, а також систему вправ, схеми лінгвістичного аналізу, питання та тест для самоперевірки теоретичних знань.

Призначений для студентів спеціальності „Прикладна лінгвістика”.

Рецензент

канд. філологічних наук, доцент Л.Г. Тригуб.

ТЕКСТ ЯК об’єкт ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Ключові слова: дискурс, текст, пропозиція, інтертекстуальність, інтертекст, прецедентний текст, міжтекстові читацькі фрейми.

Завдання 1. Прочитайте наступні визначення тексту, виділіть монозначні та полізначні. Яке визначення тексту є більш оптимальним і повніше відображає його природу?

Різноманітність підходів до тлумачення тексту зумовлена багатьма причинами, передусім важливістю цього поняття для людини, його складністю, а також багатовіковою традицією вивчення його в різних сферах знань....

…Текст предстає перед нами не як реалізація повідомлення якоюсь однією мовою, а як складний пристрій, що зберігає різноманітні коди, здатні трансформувати одержувані повідомлення і породжувати нові, інформаційний генератор, якому притаманні риси інтелектуальної особи. У зв'язку з цим змінюється уявлення про відношення користувача і тексту. Замість формули: «користувач дешифрует текст» - можлива більш точна: «користувач спілкується з текстом». Він вступає з ним в контакти. Процес дешифровки тексту надзвичайно ускладнюється, втрачає свій однократний і кінцевий характер, наближаючись до знайомих актів семіотичного спілкування людини з іншою автономною особою.

Текст - це повідомлення, яке існує у вигляді такої послідовності знаків, якій властиві формальна зв'язність, змістовна цілісність і формально-семантична структура, що виникає на основі їх взаємодії [Лукин, 1999 : 5].

Текст (від латинського textus - тканина, з'єднання) можна визначити як з'єднану смисловим і граматичним зв'язком послідовність мовних одиниць: висловів, понадфразових одиниць (прозаїчних строф), фрагментів, розділів і тощо [Солганик, 1993 : 16].

Текст - це мовленнєвий твір, який виконує функцію вербального “вписування” в навколишню дійсність відображену у свідомості мовної особистості картини світу, з метою її зміни. Мотив для породження тексту створює ситуація (викликаючи певну інтенцію), а відправним моментом породження тексту (як, власне, і кінцевою метою його сприйняття) виступає відповідний концепт. Концепт зумовлює змістову будову тексту, а через нього – логічну будову. Відображаючи інтенції автора (і будучи опосередкованим через ці інтенції), він також задає комунікативну цілеспрямованість тексту: комунікативний або естетичний вплив. При сприйнятті тексту реципієнт йде у зворотньому напрямі: від тексту (в його вербально вираженій формі) до концепту. На цьому шляху він для розуміння текстового концепту співвідносить сприйняту текстову інформацію не тільки з контекстом, але і з пресупозицією, в яку “закладені” певні когнітивні структури автора тексту [Серажим, 2003 : 14].

С точки зрения коммуникативного подхода текст можно определить как речевое сообщение, концептуально обусловленное (т.е. имеет концепт, идею) и коммуникативно ориентированное в рамках определенной сферы общения, имеющее информативно-смысловую и прагматическую сущность. [Болотнова, 1999:10].

Текст - ідеальна вища комунікативна одиниця, що тяжіє до смислової замкнутості і закінченості, конституючою ознакою якої ... є зв'язність, що виявляється кожного разу в інших параметрах, на різних рівнях тексту і в різній сукупності зв'язків [Кожевникова, 1979:66].

…текст розумітиметься як впорядкована безліч пропозицій, з'єднаних різними типами лексичного, логічного і граматичного зв'язку, що здатна передавати певним чином організовану і направлену інформацію. Текст є складне ціле, функціонуюче як структурно-семантична єдність [Тураєва, 1986:11].

Поняття «текст» не може бути визначено тільки лінгвістичним шляхом. Це перш за все комунікативне поняття , орієнтоване на виявлення специфіки певного роду діяльності. Іншими словами, текст як набір деяких знаків, текст як процес (породження знаків комунікатором і сприйняття-оцінка його реципієнтом) і продукт знакової і паразнакової діяльності комунікатора і реципієнта (для останнього він виступає кожного разу як переструктурований продукт) є певною реалізацією деякого текстуалітету, який розуміється як абстрактний набір правил, що визначають і формальні, і змістовні параметри існування деякого конкретного тексту [Сорокин, 1982:66].

Текст також розглядається як є основна одиниця комунікації, засоб зберігання і передачі інформації, форма існування культури, продукт певної історичної епохи, віддзеркалення психічного життя індивіда і т.д. [Белянін, 1988:6].

… текст постає як елемент конкретного соціального простору, що характеризується визначеними просторово-часовими межами, конкретним соціальним контекстом, певними ціннісними установками та мовною й комунікативною компетенцією носіїв мови - членів відповідної соціальної спільноти [Радзієвська 1999:8].

Завдання 2. Прочитайте фрагмент та визначте, в чому полягає проблема типології текстів.

«...Типи тексту виділяються на основі різних класифікаційних ознак. Ідеальною ж, на думку багатьох вчених, є така класифікація, в якій всі типи тексту виділяються на основі єдиного критерію і дають у результаті уявлення про текст як складну, ієрархічно організовану і багатопланову структуру.

Розробка такої класифікації пов'язана з дуже складним процесом текстотворення, ї з відсутністю загальноприйнятого визначення поняття текст.

До створення ж єдиної універсальної класифікації доцільно розглянути (або побудувати) декілька класифікацій, що відображають різні сторони, різні складові, різні властивості тексту. Можна сподіватися, що це дозволить охарактеризувати текст як лінгвістичне явище. Існують такі класифікації:

1. За характером побудови (від 1-ої, 2-ої або 3-ої особи).

2. За характером передачі чужої мови (пряма, непряма, невласне-пряма).

3. За участю в мові одного, двох або більшої кількості учасників (монолог, діалог, полілог).

4. За функціонально-смисловим призначенням (функціонально-смислові типи мови: опис, оповідання, міркування та ін.)

5. За типом зв'язку між пропозиціями (тексти з ланцюговими зв'язками, з паралельними, з приєднувальними).

6. За функціями мови і на екстралінгвістичній основі виділяються функціональні стилі – функціонально-стилістична типологія текстів» [Солганик, 2000:88-89].

Завдання 3. Прочитайте наступні визначення дискурсу. Як співвідносяться дискурс і текст? Чим відрізняються визначення дискурсу у різних авторів? Які його істотні ознаки і функції?

Дискурс - «мова в мові». Дискурс існує перш за все в текстах, але таких, за якими встає особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, - врешті-решт особливий світ [Степанів, 1995:44].

...З одного боку дискурс звернений до прагматичної ситуації, яка притягується для визначення зв'язності дискурсу, його комунікативної адекватності, для виявлення його імплікацій і пресуппозіций, для його інтерпретації. З іншого боку дискурс звернений до ментальних процесів учасників комунікації: етнографічних, психологічних, соціокультурних правил і стратегій породження і розуміння мови [Арутюнова, 1990:147].

Слід зазначити, що сам термін «дискурс» одержує в 80-90 рр. безліч застосувань. Він асоціюється з усіма виявами комунікації в суспільстві (комунікативний дискурс, мовний, вербальний, невербальний, сучасні дискурсивні практики, дискурс мовчання), комунікацією у межах окремих каналів (візуальний, слуховий, тактильний), виявом правил спілкування, способів викладу та втілення прагматичної мети мовців (етикетний, лайливий, дидактичний). Дискурс визначають також як носія різних типів інформації в комунікації: раціональної (раціоналізму, об'єктивний, суб'єктивний, правди, істини, брехні); духовної віри, світобачення, поривань тощо (духовний, сакральний, релігійний, філософський, метафізичний, християнський, протестантський, православний, міфологічний, міфічний, апокаліптичний, символічний) [Бацевич 2004].

У лінгвістиці поняттєвий діапазон терміна «дискурс» дуже широкий, він визначається, зокрема:

1) як мовна діяльність, мова у дії, що розглядається як цілеспрямована соціальна діяльність [Щерба 1974; Арутюнова 1999; Богданів 1990; Ревзіна 1999; Cook 1989];

2) як еквівалент поняття «текст», тобто будь-який конкретний вислів, занурений в певний соціокультурний контекст [Ніколаєва 1978; Greenbaum 1990];

3) як варіант тексту [Золотова 1998, Абдулфанова 2002];

4) як сукупність апеляцій до концептів [Рогожнікова 2002];

5) як аргументативний ряд, в якому діють певні правила, що полегшують взаєморозуміння та обмін думками [Хабермас 2002];

6) як семіотичний процес, модель дійсності, що характеризується подвійною активністю: ідеальною і матеріальною [Греймас 1983, Лотман 1994];

7) як система обмежень, які накладаються на необмежене число висловів через певну соціальну або ідеологічну позицію, що активізує деякі особливі риси і, як результат, особливу граматику і особливі правила лексики [Пішо 1999, Серіо 1999];

8) як комунікативна система/текст, детермінована такими її складовими, як "особа автора в сукупності його психологічних, ментальних, соціально-культурних, етнічних та інших властивостей; адресат і рівень його сприйняття; екстралінгвістичні чинники" [Селіванова 1999:106, Кинч 1988; Бісімалієва 1999; ван Дейк 2000; Серажім 2003, Бацевич 2004, Brown, Yule 1983, Shiffrin 1994].

Як бачимо, для всіх цих тлумачень властиве твердження про те, що дискурс володіє ознакою процесуальності. Отже, дискурс не може існувати поза прикріпленістю до реального, фізичного часу, в якому він реалізується. «Дискурс –это речь, «погруженная в жизнь», - підсумовує Н.Д.Арутюнова [1998:137]. Тому цей термін не застосовується до стародавніх та інших текстів, зв’язки яких з живим життям не відновлюються безпосередньо.

В цьому значенні дискурс протиставлений тексту - як фіксованому результату продукту (процесу), до того ж такому продукту, який є самодостатнім і може працювати як «генератор смислів» (Ю.М.Лотман). На відміну від дискурсу, текст позбавлений жорсткої прикріпленості до реального часу, його зв’язок з цим часом має непрямий, опосередкований характер. Текст існує у фізичному часі не сам по собі, а лише в оболонці матеріального об’єкта носія тексту, який, як будь-який матеріальний об’єкт може старіти та розпадатись. Тому текст існує у часі простору культури.

Ще одна відмінність між цими поняттями полягає в тому, що дискурс, на відміну від тексту, нездатний накопичувати інформацію. Дискурс, по суті, є лише засобом передачі інформації, але не засобом її накопичення і множення; дискурс не є носієм інформації. Більше того, результатом дискурсивного процесу є примноження інформації в світі, але не в дискурсі; останній зникає в минулому, йде в небуття відразу після свого закінчення. Носієм переданої в дискурсі інформації є людська пам’ять, магнітофонна або відеоплівка, папір і тощо, але на жодному з цих носіїв власне дискурс, у всій своїй повноті, не може бути зафіксований. «Записати» дискурс повністю так само неможливо, як неможливо «записати» життя людини або навіть невеликий його фрагмент у сукупності не тільки слухових і зорових вражень, але також дотикових, нюхових, смакових, соматичних відчуттів, психологічних переживань, психічних процесів, потоку думок, і тощо.

Що ж до тексту, то він, навпаки, є передусім носієм інформації, засобом її накопичення і - у разі художнього тексту - «генератором смислів». Зазначимо, що дві останні з названих функцій були б неможливі за умови безповоротності семіотичного часу [Науменко 2005:59-60].

Між текстом і дискурсом існують певні відмінності:

1. Текст - ніби «застиглий» дискурс; це дискурс, який «зупинили», вилучивши з них живі обставини, учасників з їх психологічними, психічними, когнітивними, соціальними особливостями, часом, місцем, обставинами спілкування тощо.

2. У тексті, на відміну від дискурсу, не виявляються паралінгвістичні засоби.

3. Текст - одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс - комунікативного. «Текст» і «дискурс» можна розглядати як «речення» і «висловлювання». Висловлювання об'єднує саме речення і соціальний контекст його використання.

4. Текст - одиниця лінгвальна; дискурс - соціолінгвальна, інтерактивна (і трансактивна).

5. Термін «дискурс», на відміну від терміна «текст», не застосовують до давніх текстів, зв'язки яких із життям не відтворюються безпосередньо.

Текст як лінгвістичне явище характеризується такими ознаками: зв'язністю, цілісністю, інтенційністю (авторською метою), інформативністю, ситуативністю (зв'язністю з контекстом), членованістю (наявністю смислових частин), інтегративністю (єдністю цих частин), модальністю (особистісним ставленням), розгорнутістю, послідовністю, динамізмом зображуваного тощо [Бацевич, 2004:147-148].

Завдання 4. Ознайомтесь з різними варіантами виділення основної текстової одиниці. У чому полягають труднощі визначення основної одиниці тексту Аргументуйте свою відповідь.

Від масштабнішого членування тексту, від розділів, підрозділів ми повинні перейти до основної, найдрібнішої одиниці тексту, яка виступає як його конституент. Пропозиція не є одиницею тексту. Одиницею тексту є більша єдність, що об'єднує ряд пропозицій, - це надфразова єдність (НФЕ). Цей термін має ряд синонімів: «складне синтаксичне ціле», «компонент тексту», «дискурс» (discourse), запропонований в роботах празьких лінгвістів, «регістр» (register), що використовується в роботах так званої неофірсовської школи та единбурзької школи, «висловлювання» (utterance), «прозаїчна строфа», «синтаксичний комплекс», «монологічний вислів», «комунікативний блок» і т.д. Ці терміни часто застосовуються для визначення різнорідних явищ, але всі вони мають одне призначення - визначити більшу за пропозицію одиницю, в якій сама пропозиція виступає як конституент. З цього виходить, що пропозиція, будучи складовою частиною більшого відрізка вислову, не може одночасно бути і складовою частиною цілого, що об'єднує такі відрізки. <...>

Можна з впевненістю стверджувати, що на сучасному етапі розвитку теорії тексту поняття надфразової єдності (НФЕ) вже не є чужорідним для лінгвістики.

Якщо абстрагуватися від конкретних мовних втілень, то у відрізках, більших за пропозицію, виявляються свої типологічні закономірності, завдяки чому ці відрізки стають одиницями мови. ...

Надфразова єдність не є механічною сумою пропозицій, це - якісно нова структурно-смислова одиниця, параметри якої істотно відрізняються від параметрів пропозиції. <...>

Загальним принципом підходу до цієї одиниці є її розуміння як складної структурної єдності, що складається більш, ніж з однієї самостійної пропозиції, якій властива смислова цілісність в контексті зв'язної мови і яка виступає як частина завершеної комунікації [Гальперін, 1981:67-69].

...Речення - конституент тексту і одночасно його інтегрант. Будь-який текст ми можемо розкласти на речення -висловлювання. Разом з цим мінімальною одиницею, яка відрізняє один текст від іншого, є речення - інтегрант тексту [Мурзін, 1991 : 8].