4.Система аграрного права як галузі права, науки та навчальної дисципліни

Система національного права України складається з окремих галузей права, що становлять сукупності відповідних правових норм, об'єднаних за певними принципами. Традиційно ще з часів римського права відбувся поділ галузей права на публічне та приватне. У основу такого поділу первісно було покладено вид інтересів, які були покликані врегульовувати ці галузі права: публічні або приватні.

Публічними визнавалися інтереси держави, а приватними - інтереси окремих осіб. Це класична галузева диференціація, яка є дієвою й досі. У науковій літературі тривалий час ведуться спори щодо доцільності зазначеного галузевого поділу, проте прийнятніших критеріїв досі не запропоновано. Вже звичним стало віднесення до публічних галузей конституційного, адміністративного, кримінального права, а до приватних - цивільного, господарського (комерційного) права тощо. Ці галузі є класичними, які існували протягом століть і які є безперечними здобутками правової культури людства.

Проте еволюційний розвиток суспільних відносин, який набуває дедалі стрімкіших темпів, висуває необхідність появи нових правових норм для врегулювання нововиниклих суспільних відносин, які не охоплюються існуючими нормами права. Поява значної кількості однорідних суспільних відносин і відповідних норм, що їх врегульовують, зумовлюють їх об'єднання за галузевим принципом. Так виникають нові галузі права. Однією з таких галузей є аграрне право, яке пройшло у своєму розвитку цілий ряд послідовних реструктуризаційних перетворень від селянського, колгоспного, сільськогосподарського до аграрного права у сучасному розумінні.

Відмітною рисою нововиниклих галузей права часто є суперечність їх віднесення до публічного чи приватного права. Вони уособлюють риси як одних, так і інших галузей, набуваючи узагальнюючого, інтегрованого характеру. Таким є й аграрне право. Якщо колгоспне й сільськогосподарське право чітко виражало інтереси держави у веденні ефективного сільськогосподарського виробництва, то безпосередньо аграрне право поєднало державні, суспільні та індивідуальні інтереси окремих аграрних товаровиробників у одержанні відповідної сільськогосподарської продукції. При цьому інтереси останніх виступають превалюючими щодо державних. Це означає, що аграрне право є приватно-публічною галуззю права, на що першим звернув увагу і обґрунтував В. Ю. Уркевич.

Мабуть, жодна з галузей права у історії юридичної науки не викликала стількох суперечок, як аграрне право. Дискусії спрямовувалися переважно на визначення місця аграрного права у системі права, його атрибутивних ознак як галузі права, складу предмета та структури системи аграрного права. Загальновідомим є поділ галузей права на основні (традиційні) та похідні, що утворилися пізніше. Такі галузі за комплексом атрибутивних ознак у юридичній доктрині поділяються на самостійні та комплексні. Дослідження рівня і меж самостійності аграрного права дещо ускладнюється через його історичне своєрідне "правонаступництво" галузей колгоспного права і .сільськогосподарського права та спричиненої такою зміною періодизації дослідження цього питання.

Навіть серед вчених юристів-аграрників не спостерігається єдності у підходах щодо визначення характеру аграрного права як галузі права. Загалом сформувалися полярні підходи до встановлення атрибутивних галузевих ознак аграрного права. Самостійною галуззю вважають аграрне право А. М. Статівка, А. І. Бобилєв, В. М. Єрмоленко та інші.

За комплексність аграрного права нині виступають відомі вчені М. І. Козир, Б. О. Вороній. Поряд з цим, М. І. Козир раніше обґрунтовував ідею самостійної комплексної та інтегрованої галузі сільськогосподарського права. Позицію самостійності, комплексності й інтегрованості щодо аграрного права посідали В. З. Янчук і В. В. Янчук. Комплексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю вважає аграрне право О. О. Погрібний.

Як бачимо, у навчальній і науковій літературі склалася переважаюча думка про комплексний та інтегрований галузевий характер аграрного права. Таке твердження випливає з теоретичного розподілу галузей права на основні та комплексні (допоміжні). Не вдаючись до критичного аналізу такого розподілу слід зазначити, що комплексність аграрного права формується двояко. По-перше, критерієм комплексності виступає комплекс існуючих суспільних аграрних відносин, які опосередковують ведення сільськогосподарського виробництва, спрямованого на одержання сільськогосподарської продукції. Це сукупність таких аграрних відносин: земельних, майнових, членських, трудових, організаційно-управлінських та соціального розвитку села.

По-друге, комплексність формує сукупність аграрно-правових норм, покликаних врегульовувати зазначені аграрні відносини. Ці норми належать до різних галузей права. Наприклад, немає жодної потреби в дублюванні норм, що врегульовують процедуру створення, функціонування та припинення сільськогосподарських підприємств, адже це прерогатива інших галузей права, зокрема цивільного та господарського. Аграрно-правові норми, спираючись на загальні засади цивільно-правового, господарсько-правового регулювання тощо, відбивають аграрну специфіку сільськогосподарських товаровиробників: особливості сільськогосподарської діяльності; виробництво, зберігання та реалізацію сільськогосподарської продукції; формування внесків до статутних фондів сільськогосподарських підприємств за рахунок земельних ділянок, специфічних засобів виробництва та ін.

Аграрне право, вбираючи загально-правові і галузеві принципи й методи, доповнює їх через урахування специфіки аграрних відносин, створюючи таким чином особливий комплексний механізм правового регулювання. Інтегрованість означає, що між різними видами аграрних відносин як складовими комплексності існує стійкий взаємозв'язок. Тому комплексність та інтегрованість є нічим іншим, як атрибутивними ознаками, що виокремлюють особливості аграрного права як галузі права.

Поряд із цим, аграрне право як сукупність аграрно-правових норм є самодостатнім у можливостях врегулювання відповідних аграрних відносин, що становлять його предмет. За своєю природою аграрно-правові норми не є копіюванням змісту правових норм інших галузей права, покликаних врегульовувати подібні аграрним відносини (майнові, трудові, земельні, управлінські та інші), вони спрямовані на охоплення своїм впливом саме специфіки аграрних відносин. При цьому аграрно-правові норми виходять за межі дії подібних норм інших галузей права за рахунок особливостей аграрних відносин. Все це свідчить про самостійність галузі аграрного права. Таким чином, аграрне право-це самостійна галузь системи права України, яка об'єднує правові норми, що врегульовують аграрні відносини.

Аграрне право виступає ще й у іншій іпостасі: науковій. Аграрне право як наука - це наявність системи знань про однойменну галузь права, що дають об'єктивне відображення закономірностей її виникнення, функціонування і розвитку, а також способів правового впливу на аграрні відносини. Аграрно-правова наука проявляє себе як сукупність концепцій, керівних ідей, наукових позицій і підходів до вирішення проблем, які виникають у сфері правового регулювання аграрних відносин. Свої погляди науковці юристи-аграрники викладають у дисертаціях на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора юридичних наук, монографіях, статтях і виступах на конференціях, круглих столах, науково-методичних семінарах, засіданнях кафедр, відділів тощо.

Сьогодні аграрно-правові дослідження зосереджені у наукових установах і вищих навчальних закладах. Провідним науковим осередком є відділ проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького HAH України. У вищих навчальних закладах комплексні дослідження проблем аграрного права здійснюють: кафедра аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра аграрного, земельного та екологічного права імені академіка В. З. Янчука Національного університету біоресурсів і природокористування України; кафедра трудового, земельного і екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка; кафедра аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії; кафедра трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Ще одним проявом аграрного права є його уособлення як навчальної дисципліни, яка належить до обов'язкових дисциплін, що вивчаються на юридичних факультетах та в юридичних закладах. У цьому сенсі аграрне право є викладенням систематизованого матеріалу про аграрне право як галузь права. Юридичні заклади готують, насамперед, фахівців правозастосовної сфери діяльності, які працюватимуть у судах, правоохоронних органах, адвокатурі та юридичних консультаціях, органах державної влади і безпосередньо в юридичних службах сільськогосподарських підприємств. Основним завданням усіх зазначених категорій працівників щодо сільського господарства є охорона і захист прав виробників сільськогосподарської продукції. Для цього необхідно мати щонайменше достатній теоретичний багаж знань у сфері правового регулювання аграрних відносин, що забезпечується вивченням навчальної дисципліни "Аграрне право України".

Аграрне право як навчальна дисципліна складається із Загальної, Особливої і Спеціальної частин. Загальна частина об'єднує навчальні розділи, у яких визначаються загальні засади правового регулювання аграрних відносин. Теми містять навчальний матеріал щодо: історичних витоків формування аграрного права; розгляду аграрного права як самостійної галузі; джерел аграрного права; узагальнюючих особливостей системи суб'єктів аграрного права; приватизації та паювання майна і земель сільськогосподарського призначення; державного регулювання сільського господарства та системи органів державного контролю в АПК; юридичної відповідальності за порушення аграрного законодавства.

До Особливої частини належать розділи про правове регулювання: виробничої і господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників; виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції та її якості й безпечності; аграрних ринкових відносин; особливостей аграрно-правового регулювання договірних відносин; трудових відносин; соціального розвитку села тощо.

Нарешті, у Спеціальній частині викладено сучасне аграрне законодавство країн-членів ЄС, що має значний рівень актуальності у контексті політичного курсу держави на євроінтеграцію.