1.2. Запитання для самоконтролю

1. Що називають трансформатором і яка його роль у передачі та розділі електроенергії?

2. Чому сумарна потужність встановлених силових трансформаторів у 7-8 разів більша за сумарну потужність генераторів електростанцій?

3. Як досягається зменшення втрат у сталі трансформатора?

4. За рахунок чого зменшують втрати в обмотках?

5. Як можна досягти економію конструктивних матеріалів?

6. Для чого потрібно регулювати напругу трансформатора?

2. Конструкції основних частин трифазних силових трансформаторів

1. Умовні позначення трансформаторів та загальні відомості про їх конструкцію

Залежно від потужності та класу ізоляції обмоток ВН трансформатори виготовляються шести габаритів:

1 габарит – потужністю від 0,5 кВА до 100 кВА і напругою до 35 кВ;

2 габарит – потужністю від 160 кВА до 630 кВА і напругою до 35 кВ;

3 габарит – потужністю від 1000 кВА до 6300 кВА і напругою до 35 кВ;

4 габарит – потужністю 10000 кВА і більше та напругою до 35 кВ, а також потужністю до 100000 кВА і напругою від 35 кВ до 110 кВ;

5 габарит - потужністю понад 100000 кВА і напругою від 35 кВ до 110 кВ, а також на напругу 150-330 кВ незалежно від потужності;

6 габарит – напругою 400 кВ і більше незалежно від потужності.

Виготовляють трансформатори стандартних потужностей 10, 16, 25, 40, 63 кВА зі збільшенням кожного з цих значень у 10, 100, 1000 і 10000 разів.

У трансформаторобудуванні прийнята система умовних позначень типів трансформаторів за допомогою літер і цифр. Для силових трансформаторів тип позначають літерами і цифрами у такому порядку. Число фаз: 0 – однофазний; Т – трифазний.

Охолодження:

Сухі трансформатори

Природне повітряне:

С – при відкритому виконанні;

СЗ – при захищеному виконанні;

СГ – при герметичному виконанні;

СД – повітряне з дуттям.

Масляні трансформатори

М – природне масляне;

Д – масляне з дуттям і природною циркуляцією;

ДЦ – масляне з дуттям і примусовою циркуляцією масла;

МВ – масляно-водяне з природною циркуляцією масла;

Ц – масляно-водяне з примусовою циркуляцією масла.

Трансформатори з негорючим рідким діелектриком

Н – природне охолодження негорючим рідким діелектриком;

НД – охолодження негорючим рідким діелектриком з дуттям.

Число обмоток двообмоткових трансформаторів не позначається, а триобмотковий трансформатор позначається літерою Т, що стоїть не першою в позначенні типу.

Виконання однієї з обмоток із пристроєм регулювання під навантаженням позначають додатково літерою Н і ставлять її після літери, що означає число обмоток трансформатора. Виконання трансформатора з захистом за допомогою азотної подушки, без розширника, позначають додатково літерою З, яку ставлять після виду охолодження, наприклад ТНЗ.

Для спеціальних трансформаторів використовують інші літери, що вказують на особливі властивості або призначення трансформаторів. Наприклад:

Ш – призначений для встановлення у шахтах;

Р – для живлення ртутних випрямлячів;

Э – для живлення електроплавильних печей;

Б – для бурових установок;

Н – випробний.

Після літерного позначення у вигляді дробу вказують потужність трансформатора в кВА (чисельник) і клас напруги обмотки ВН в кВ (знаменник). Далі ставлять дві цифри, що вказують рік розробки трансформатора. В кінці умовного позначення ставлять літеру і цифру, що означають кліматичне виконання та категорію виконання. Наприклад:

ТМН – 1000/10 – 74У1 – трифазний двообмотковий трансформатор із природним масляним охолодженням, перемиканням під навантаженням, номінальною потужністю 1000 кВА, класом напруги 10 кВ, розробленим у 1974 році. Літера У означає виконання для роботи в помірному кліматі, а цифра 1 – перша і найбільш розповсюджена категорія розміщення трансформатора – на відкритому повітрі;

ТСЗ – 400/10-69 – трифазний двообмотковий трансформатор з природним повітряним охолодженням, захисного виконання номінальної потужності 400 кВА, клас напруги 10 кВ, розробки 1969 року.

Сучасний трансформатор – складний пристрій, що складається з багатьох конструктивних елементів, кожен із яких певним чином впливає на його роботу.

Основними елементами трансформатора є магнітопровід і обмотки. Магнітопровід разом з насадженими на нього обмотками називають активною частиною трансформатора.

Здебільшого, у трансформаторах 1-3-го габаритів регулювання напруги відбувається при вимкненому трансформаторі. Це здійснюється спеціальним перемикачем (див. §4.2).

Для приєднання обмоток трансформатора до мережі служать вводи, що складаються із струмопровідної частини (стержня, труби), фарфорового ізолятора і опорного фланця. Вводи розміщують на кришці або стінці бака; при цьому їх нижня частина розміщена усередині бака, у маслі, а верхня – зовні бака, в повітрі.

Внутрішній простір вводу заповнюється повітрям (при напрузі 6-10 кВ) або маслом (при напрузі 35 кВ і більше).

На рис.2.1 і рис.2.2 зображені загальні вигляди вводів трансформатора ТМ 1600/10, а на рис.2.3 і рис.2.4 зображена їх будова.

Рис.2.1. Загальний вигляд вводу на 10 кВ, 250 А

1) 2) 3) 4) Рис.2.2. Загальний вигляд вводів на 1 кВ: 1 - на струм до 400 А; 2 – на струм до 1600 А; 3 – на струм до 630 А; 4 – на струм до 1000 А

Рис.2.3. Ввід ВН: 1 - гайка М12 (латунь); 2 – шпилька активної частини; 3 - гайка М12 (стальна); 4 – ковпак; 5 – ізолятор; 6 – фланець; 7 – стінка бака трансформатора; 8 – скоба; 9 – гумова шайба; 10 – гайка М10; 11 – шпилька М10х60; 12 – ізолююча шайба; 13 – гумове кільце;14 – спеціальна шайба

Трансформатори з напругою обмотки НН до 0,69 кВ, постачають з пробивним запобіжником, в якому використовується електричний пробій ізоляції (повітря або пластинки із слюди). Пробивний запобіжник використовують для безпечного обслуговування трансформаторів, а також захисту електричних низьковольтних апаратів від високої напруги при випадковому з’єднанні обмоток ВН і НН унаслідок електричного пробою ізоляції між ними або їх відводами. За появи високого потенціалу на обмотці НН ізоляційний проміжок такого запобіжника пробивається і обмотка НН заземлюється.

Рис.2.4. Ввід НН: 1 – контактний затискач; 2 –болт М12х45; 3 - гайка М12; 4 – шайба 12; 5 –стержень; 6 – гумове кільце; 7 –ізолятор; 8 – гумова шайба; 9 – шайба з картону; 10 –втулка; 11 – шайба з картону; 12 – латунна шайба; 13 –гайка М27 (латунь);14 –ковпак; 15 – гайка М27

Навколо струмопровідного стержня вводу існує електромагнітне поле. Тому в кришці трансформатора виникають втрати від вихрових струмів і перемагнічування сталі. Для зменшення цих втрат збільшують діаметр отвору для вводу, що призводить до віддалення струмопровідного стержня від кришки та збільшує опір магнітному потоку.

Бак масляного трансформатора, усередині якого розміщують активну частину, є стальний резервуар, переважно, овальної форми. До дна бака приварена стальна стінка, що охоплюється наверху рамкою з кутової сталі. До рамки болтами прикріплена кришка. Між кришкою і баком встановлюється герметична прокладка з маслостійкої гуми. Зі збільшенням потужності трансформатора конструкція бака змінюється. Так, для трансформаторів малої потужності не потрібно великих поверхонь для відводу відносно невеликої кількості тепла, що виділяється під час їх роботи. Тому для таких трансформаторів виготовляють баки з гладкими стінками.

У трансформаторах потужністю 63 кВА і більше для відводу тепла вже недостатньо гладкої поверхні бака. Щоб збільшити тепловіддачу в стінки бака уварюють круглі труби діаметром 51 мм з товщиною стінки 1,75 мм. Для потужностей 63÷100 кВА в стінки уварюють декілька труб, що займають тільки частину периметра стінки.

Для трансформаторів потужністю 630÷1600 кВА недостатньо одного ряду охолоджувальних труб. Відповідно до необхідної величини поверхні охолодження труби розміщують в один, два або три ряди.

Вітчизняні заводи виготовляють трансформатори великої потужності з овальними трубами, що мають практично той же периметр, що і круглі діаметром 51 мм, а площа поперечного перерізу труби складає майже половину площі круглої. Відповідно і маса масла в овальних трубах наближено у два рази менша, ніж у круглих із такою ж поверхнею охолодження. Крім цього, відстань між двома сусідніми овальними трубами (крок труб) на 20 мм менша, ніж у круглих, що дозволяє розмістити більше труб в один ряд, а іноді й зовсім відмовитися від другого ряду.

У багатьох випадках замість труб використовують трубчасті охолодники – радіатори. Радіатор – це начіпний теплообмінник, приєднаний до патрубків на стінках бака, в якому відбувається передача тепла від масла до повітря.

Радіатори складаються із великої кількості (від 6 до 160) вертикальних труб, що створюють паралельні шляхи для циркуляції масла. Труби уварені в верхню і нижню коробки (колектори), які за допомогою патрубків приєднуються до бака. Нагріте масло потрапляє із бака в верхній колектор, а потім у труби і, віддаючи їм тепло, охолоджується. Охолоджене масло через нижній колектор надходить у нижню частину бака. Більшість радіаторів виготовляється знімними, щоб полегшити ремонт трансформатора або його транспортування.

При вимушеному охолодженні нагріте масло забирається із верхньої частини трансформатора, проганяється насосом через водяний охолодник і надходить у нижню частину бака. Систему охолодження в трансформаторах із масловодяним охолодженням ретельно ущільнюють. За умови вимикання системи охолодження температура трансформаторів швидко наростає, тому їх обладнують спеціальною сигналізацією, що спрацьовує при виникненні пошкоджень у системі примусового охолодження.

Під час експлуатації трансформатора можуть виникнути електричний пробій ізоляції або іскріння (наприклад, через ненадійне заземлення, поганому контакті) і масло починає розкладатися, виділяючи при цьому гази. Бульбашки газу потрапляють під кришку, проходять уздовж неї до маслопроводу (тому трансформатори на фундаменті ставлять з невеликим нахилом у сторону розширника) і через нього в розширник. У маслопроводі між баком і розширником розміщений спеціальний пристрій, що спрацьовує при появі газу або сильного потоку масла, що направляється від бака до розширника, який називається газовим реле. Газове реле замикає відповідні контакти кіл керування, внаслідок чого подається попереджувальний сигнал або наступає від’єднання трансформатора від мережі.

Коли в трансформаторі відбувається бурхливе виділення газів, що погрожуватиме вибухом бака, то вступає в дію пристрій, що називається випускною запобіжною трубою. Випускну трубу установлюють на кришці бака трансформаторів потужністю понад 1000 кВА. Вона являє собою подовжений стальний циліндр, один кінець якого з’єднаний з баком, а другий закритий мембраною (диском із скла або фольги). При підвищенні тиску, викликаним аварійним процесом у баку, диск руйнується, а масло і гази викидаються зовні, унеможливлюючи вибух бака.

Температуру масла в трансформаторах потужністю до 1000 кВА, здебільшого, вимірюють скляним ртутним термометром із шкалою від -20⁰С до +100⁰С, який установлюють на кришці бака трансформатора в гільзі (кишені) зі сторони виводів низької напруги. Гільзу заливають маслом для зменшення перепаду температур.

На трансформаторах потужністю понад 1000 кВА установлюють два термометри: ртутний і термометричний сигналізатор, що розміщений на відстані 1,5 м від землі. Термометричний сигналізатор служить не тільки для вимірювання температури масла, але й при її перевищенні над допустимою посилає імпульс струму на звуковий сигнальний пристрій для попередження обслуговуючого персоналу або на пристрій, що від’єднує трансформатор від мережі.

На трансформаторах великих потужностей крім вказаних термометрів установлюють ще термометри опору для дистанційного вимірювання температури масла безпосередньо із пульта керування.

Для захисту герметизованих трансформаторів типу ТМЗ установлюється реле тиску (рис.2.5). Створений у трансформаторі, внаслідок внутрішніх пошкоджень, газ тисне на сильфон. При тиску 0,75 ат сильфон стискається і захоплює за собою пластину, яка обертає вісь 7. Остання при цьому звільняє заскочку 6. Робоча пружина, розтискуючись, з силою направляє бойок вверх. Головка бойка розбиває скляну діафрагму 2 і нагромаджені в трансформаторі гази виходять назовні.

Рис.2.5. Будова реле тиску: 1 – патрубок; 2 – скляна діафрагма; 3 – шайба; 4 – бойок; 5 – сильфон; 6 – заскочка; 7 – вісь

Скляна діафрагма виготовлена із скла товщиною 4,5 мм і здатна витримати тиск в одну атмосферу. Прокладками між фланцями і діафрагмою служать гумові шайби 3. Діафрагма захищена від попадання на неї посторонніх предметів патрубком 1.

Для безперервного очищення масла від продуктів, що понижують його діелектричну міцність, трансформатори потужністю понад 1000 кВА комплектують термосифонними фільтрами (рис.2.6). Фільтр заповнений поглинаючою речовиною – сорбентом (силікагель).

Рис.2.6. Термосифонний фільтр, вмонтований у радіатор: 1 – кришка; 2 – пробка; 3 – сітка

Для захисту масла від атмосферного впливу трансформатори комплектують повітроосушниками (рис.2.7).

Рис.2.7. Повітроосушник з масляним затвором: 1 – кришка; 2 – затвор; 3 – масло трансформаторне; 4 – силікагель гранульований; 5 – силікагель індикаторний; 6 – ковпак

Повітроосушник заповнений сорбентом, який поглинає із повітря, що надходить у трансформатор, пил і вологу. Масляний затвор пропускає повітря через шар сорбенту тільки під час зміни рівня масла в розширнику.

Трансформатори потужністю до 630 кВА мають на кришці бака кран для заливання масла. Такий же кран установлюють у трансформаторах великої потужності знизу бака для зливання масла. У всіх трансформаторах знизу стінки бака є спеціальна пробка для випускання залишків масла.

Знизу бака до його стінки приварена гайка з різьбою для приєднання заземлюючої шини. Поверхня заземлюючого контакта повинна бути гладкою, а розміри – достатніми для створення надійного контакта з стальною шиною перерізом не менше 30×4 мм.

Для підйому кришки з активною частиною, а також повністю зібраного трансформатора, передбачені гаки або рим-болти.

Активну частину трансформатора разом з відводами і перемикачем (іноді її називають виїмною частиною) розміщують у баку, який служить резервуаром для масла. Основні частини бака – стінки, дно і кришка.

На стінках бака закріплюють охолоджувальні пристрої трансформатора. На кришці бака установлюють випускну трубу, розширник, термометри та ін.

Ззовні до дна бака приварюються у трансформаторах потужністю 63÷100 кВА і напругою до 10 кВ включно швелери; у трансформаторах потужністю 160 кВА і більше - візок з котками, що дозволяє перевозити трансформатор у межах підстанції.

Ширина колії і відстань між середніми лініями котків визначаються для трансформаторів масою менше 200 т за табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Ширина колії і відстань між котками

Відстань між середніми лініями гладких котків, мм	550	660	620	1070	1594	-	-	-
Ширина колії для котків з ребордою, мм	-	-	-	-	1524	2000	2500	3000

Ємкість маслорозширника повинна забезпечити наявність у ньому масла при всіх режимах роботи і заданому діапазоні зовнішніх температур та складати 10% від ємкості масла в баку.

Механічною основою трансформатора є його магнітна система (магнітопровід). Магнітна система створює замкнений шлях для протікання магнітного потоку і становить комплект пластин із електротехнічної сталі, що зібрані за певною геометричною формою. У магнітній системі виділяють стержні (ті частини, на яких розміщені обмотки трансформатора) і ярма (частини магнітопровода, що служать для замикання магнітного кола).

Найбільшого розповсюдження у трансформаторобудуванні набули плоскі магнітні системи стержневого типу із ступеневою формою поперечного перерізу стержня, вписаного в коло, та з обмотками у вигляді циліндрів (рис. 2.8). Плоска система передбачає розміщення осей усіх стержнів і ярм в одній площині.

У зображеній на рис. 2.8 магнітній системі стержні і ярма збирають із плоских пластин холоднокатаної анізотропної електротехнічної сталі товщиною 0,35 мм, 0,3 мм, 0,27 мм як одну суцільну конструкцію. Ярма з'єднують різні стержні і кожне ярмо розміщується зі сторони торців стержнів. Така магнітна система з торцевими ярмами називається стержневою.

Рис.2.8. Плоска магнітна система трифазного

трансформатора:

1 – ярмо; 2 – стержні; 3 – обмотка ВН; 4 – обмотка НН

За способом з’єднання стержнів з ярмами розрізняють стикову і шихтовану конструкцію стержневого магнітопровода.

При стиковій конструкції стержні і ярма складають окремо, насаджують обмотки на стержні, а потім зверху і знизу приставляють (стикують) верхнє та нижнє ярма. Для запобігання замикання пластин, між стикуючими частинами магнітопровода розміщують прокладки з електрокартону. Після установки ярм всю конструкцію пресують і стягують вертикальними шпильками.

Стикова конструкція суттєво полегшує складання трансформатора, оскільки для насадження обмоток досить зняти верхнє ярмо. Однак, необхідність громіздких стяжних пристроїв, а також механічної обробки стикуючих поверхонь стержнів і ярм (що необхідно для зменшення магнітного опору) призвела до того, що для силових трансформаторів стикову конструкцію магнітопровода не використовують. Її використовують для струмообмежуючих або шунтуючих реакторів.

При шихтованій конструкції стержні і ярма складають переплетенням, тобто, розбивають по товщині на шари (зазвичай, по два або три листи), складених із пластин так, щоб у кожному шару частина пластин стержня заходила в ярмо. При цьому пластини сталі одного шару перекривають стики пластин суміжного шару.

Перевагами шихтованої конструкції порівняно зі стиковою є менша маса та більша механічна міцність, невеликий струм неробочого ходу трансформатора.

Однак, при шихтованій конструкції ускладнюється складання трансформатора: для насадження на стержні обмоток необхідно розібрати (розшихтувати) верхнє ярмо на окремі шари, а потім після насадження обмоток знову зашихтувати. Ця робота трудомістка та дуже відповідальна, оскільки при неретельному її виконанні можуть різко погіршати характеристики трансформатора за рахунок збільшення втрат і струму неробочого ходу.

Порядок складання шихтованої стержневої магнітної системи зображений на рис. 2.9. Складання проводиться на горизонтальному стенді шляхом чергування шару пластин (зазвичай товщиною у дві пластини), розкладених за положенням 1, із шаром пластин, розкладених за положенням 2.

Рис. 2.9. Складання шихтованої магнітної системи (а) і стикової (б)

У результаті складання після стяжки ярм пресуючими балками і стержнів бандажами створюється кістяк трансформатора, що не потребує додаткових кріплень.

На рис. 2.9,б зображено складання магнітної системи із пластин прямокутної форми, що створюють у місцях стику прямий стик. Якщо кінці пластин зрізати під кутом 45⁰, то вони створять скісний стик (рис.2.10,а). Стикові магнітні системи з окремо зібраними стержнями і ярмами (рис.2.9,б) потребують, порівняно з шихтованими, більш масивного та міцного кріплення стержнів із ярмами у вигляді металевих башмаків, стяжних шпильок та ін. До того ж, у стикових магнітних системах із метою зменшення немагнітних проміжків необхідно складати стержні і ярма на спеціальних магнітних плитах, використовувати магнітні клеї, обробляти стикові поверхні стержнів та ярм і при цьому пам'ятати про зростання струму неробочого ходу порівняно зі струмом неробочого ходу шихтованих магнітних систем.

Зібрані переплетенням плоскі шихтовані магнітні системи завдяки їх простоті і дешевизні конструкції кріплення та стяжки, а також відносній простоті складання набули широкого розповсюдження. У сучасному трансформаторобудуванні ці системи використовуються для більшості силових трансформаторів, включаючи і самі потужні.

Після завершення складання магнітної системи, стержні, зазвичай, пресують і стягують бандажами із склострічки. Ярма плоских систем пресують ярмовими балками.

Магнітна система з усіма вузлами та деталями, які служать для з'єднання її окремих частин в одну конструкцію, називається кістяком трансформатора. На кістяку в процесі подальшого складання установлюють обмотки і закріплюють відводи (провідники, що призначені для з'єднання обмоток трансформатора з перемикачами, вводами та іншими струмопровідними частинами).

Конструкція кістяка повинна забезпечити надійне з'єднання і механічну міцність магнітної системи зібраної із пластин сталі масою до десятків тон. До того ж кістяк трансформатора повинен витримати механічні зусилля, що виникають між обмотками при короткому замиканні.

Основним елементом обмотки є виток - один або декілька паралельно з'єднаних проводів, що одноразово охоплюють стержень. Струм, що протікає у витках, створює магнітне поле. Під дією цього поля в кожному витку наводиться е.р.с.

Сукупність витків створює обмотку. Обмотки високої і низької напруги призначені для перетворення електричної енергії. Виготовляються обмотки трансформаторів загального призначення потужністю до 25000 кВА з міді або алюмінію.

У двообмотковому трансформаторі, що має електрично не з'єднані дві обмотки, розрізняють обмотку високої напруги (ВН) і обмотку низької напруги (НН), що під'єднуються, відповідно, до вищої та нижчої напруги.

Переважна більшість силових трансформаторів загального призначення виготовляється з концентричними обмотками, коли обмотки ВН і НН виготовляються кожна у вигляді циліндра та розміщені на стержні концентрично одна відносно іншої. Здебільшого, висота (осьові розміри) обмоток є однакова.

Обмотки трансформатора повинні бути надійно ізольовані одна від одної і від усіх заземлених частин (магнітної системи та деталей кріплення кістяка, стінок бака). Ця ізоляція створюється шляхом поєднання ізоляційних деталей, виготовлених із твердих діелектриків (електроізоляційний картон, дерево), з проміжками, що заповнені ізолюючим середовищем (рідким діелектриком або твердим діелектричним компаундом).

Під час роботи трансформатора в обмотках, магнітопроводі та в деяких інших його частинах відбувається втрата енергії, що виділяється у вигляді тепла, яку необхідно відводити в навколишнє середовище. У сучасних силових трансформаторах відведення тепла від обмоток та магнітної системи відбувається завдяки рідкому або газоподібному діелектрику, що заповнює бак.

У сухих трансформаторах основним охолоджувальним середовищем є повітря.

У трансформаторах з масляним охолодженням трансформаторне масло омиває обмотки і магнітопровід, забираючи при цьому в них тепло, та передає його стінкам бака. Зовнішня поверхня стінки бака, що обтікається повітрям, віддає тепло шляхом конвекції та випромінювання. Це дозволяє збільшити електромагнітні навантаження активних матеріалів (мідь, сталь) і виготовити трансформатор з малою масою цих матеріалів.

Масляний бак з гладкими стінками має відносно малу зовнішню поверхню, що омивається повітрям, і тому використовується для відводу тепла лише в трансформаторах потужністю до 40 кВА. При більших потужностях для забезпечення нормального охолодження трансформатора необхідно штучно збільшувати зовнішню поверхню бака шляхом встановлення ребер, труб, начіпних радіаторів та інших елементів, що віддають тепло при природній конвекції повітря. У трансформаторах потужністю 16000 кВА і більше поверхня бака виявляється недостатньою для розміщення начіпних радіаторів, що працюють з природною циркуляцією масла та повітря. Тому при таких потужностях, зазвичай, посилюють охолодження шляхом використання штучного формування руху повітря біля зовнішньої поверхні радіаторів за допомогою вентиляторів або масла за допомогою насосів.

Найбільшого розповсюдження набула система охолодження з дуттям, що дає можливість збільшити тепловіддачу радіаторів на 40%. Дуття здійснюється невеликими вентиляторами. Кожен радіатор обдувається одним або декількома вентиляторами.

Значного розповсюдження набула система маслоповітряного охолодження з примусовою циркуляцією масла і повітря (ДЦ). Система ДЦ дає можливість відводити велику кількість тепла при відносно малих габаритах установки.

Іноді використовують масло-водяну систему охолодження. Охолодний пристрій масляно-водяної системи охолодження складається з одного або декількох водяних маслоохолодників із примусовою циркуляцією масла.

При зміні навантаження і температури навколишнього повітря змінюється температура масла, а відтак, його об’єм. Щоб при усіх можливих коливаннях температури масло завжди повністю заповнювало бак, над кришкою розміщують розширник (стальний бачок), що з'єднується з основним баком трубою. Об'єм розширника (зазвичай 8-10% об'єму масла в баку) вибирається таким, щоб при будь-яких коливаннях об'єму масла його верхній рівень залишався в межах розширника. Наявність розширника також сприяє збереженню (консервації) масла, тому що дозволяє звести до мінімуму поверхню дотику масла з повітрям.

Повітря, що надходить у розширник при зменшенні об’єму масла, проходить через повітроосушник, звільняючись при цьому від вологи ( в силікагелі) і механічних домішок (в масляному затворі).

Маслопокажчик, що встановлений на розширнику, дозволяє контролювати рівень масла під час експлуатації.

Для контролю за нормальною роботою трансформатора і запобіганню аварій служать контрольні та захисні пристрої. До контрольних пристроїв відносяться маслопокажчик, термометри або термосигналізатори (для вимірювання температури масла), до захисних – газове реле, пробивний запобіжник, випускна труба.

На щитку, установленому на кожному трансформаторі, вказані технічні дані: тип, потужність, напруги (номінальні, відводів обмоток, короткого замикання), число фаз, схема та група з’єднання обмоток, частота напруги живлення, режим роботи (тривалий або короткочасний), спосіб охолодження, вид установлення (внутрішній, зовнішній), маса, рік виготовлення, заводський номер, завод-виготовлювач. Заводський номер вибитий на баку під щитком, на кришці трансформатора біля фази А обмотки ВН і на верхній полиці пресуючої балки магнітопровода.

Недоліком масляних трансформаторів є те, що масло горючий матеріал. Тому установлення таких трансформаторів потребує спеціальних заходів пожежної безпеки. З метою забезпечення пожежної безпеки іноді трансформатор заповнюють негорючою рідиною – совтолом (суміш поліхлордифеніла з трихлорбензолом).