1) Національні парки з вираженою рекреаційно-туристичною функцією

Їх вирізняє значна площа, яка припадає на стаціонарну і регульовану рекреаційні зони, при незначній площі заповідної зони. Характеризуються розвинутою туристичною і рекреаційною інфраструктурою (бази відпочинку, санаторії), а також значною площею населених пунктів. Фактично національні парки цього типу створювались довкола відомих рекреаційних центрів (Яремчанський, Кам’янець-Подільський, Слов’яногірський, Світязько-Шацький). Як правило, ці рекреаційні центри виступали одним з важливих структуроутворюючих елементів згаданих природоохоронних територій.

У туристичному відношенні ці парки, що включають розвинені туристичні центри, характеризує різноманітність форм рекреації та туризму. Тут суттєва роль належить оздоровчій і відпочинковій рекреації на базі чисельних санаторіїв і баз відпочинку (“Карпатський”, “Шацький”, “Святі Гори”). Разом з тим досить розвинутими тут є кваліфікований туризм (“Карпатський”), культорологічний (“Подільські Товтри”, “Святі Гори”, “Карпатський”) та екоосвітній (“Карпатський”, “Шацький”). Ці парки вирізняє добре розвинута нічліжно-оздоровча база, яка включає десятки і сотні об’єктів. У більшості цих парків існує дві форми обслуговування туристів: безпосередньо спеціальними структурами парку і суб’єктами рекреаційно-туристичної діяльності. Адміністрації парків ведуть облік лише відвідувачів, які проходять через контрольно-пропускні пункти і збирають оплату за вхід на територію парку у вигляді продажу квитків.

2. Національні парки з екстенсивним туристичним розвитком.

Мають більш зрівноважену територіальну структуру природо-користування (заповідна, рекреаційна, господарська зони), характеризуються слабою або недорозвинутою туристичною інфраструктурою, а населені пункти займають незначну, а часто лише периферійну частину. Ці парки почали створюватись з початку 90-х років на базі існуючих заказників, заповідно-мисливських господарств. В цю групу можна віднести наступні національні парки: “Синевир”, “Вижницький”, “Сколівські Бескиди”, “Деснянсько-Старогутський”, “Яворівський”. Саме створення парків обумовило необхідність розвитку туризму, переважно екологічної орієнтації.

Ці парки, як правило, відрізняє більш звужений спектр відпочинкових і туристичних занять і характерна недостатня туристична облаштованість їх території. Вони мають виражену туристичну спеціалізацію: рибальство і мисливство (“Яворівський”, “Сколівські Бескиди”, “Азово-Сивашський”, “Деснянсько-Старогутський”), піший і водний туризм (“Вижницький”, “Синевір”), культурологічний (“Вижницький”, “Яворівський”, “Синевир”). Кількість відвідувачів у цих парках коливається від кількох до десятків тисяч відвідувачів. Мережа відпочинкових та оздоровчих об’єктів не перевищує першого десятка, багато з них знаходяться на периферії парку або прилягають до нього. Разом з тим, ці парки мають значні ресурси для розвитку різноманітних форм екотуризму.

Основні напрямки розвитку екотуризму на території національних природних парків України.

В національних природних парках України екотуристична діяльність здійснюється за такими видами

• екскурсії маркованими екологічними стежками з короткостроковим відпочинком (розбиття наметів і розкладання вогнищ у спеціально облаштованих місцях) в зонах регульованої та стаціонарної рекреації –переважна більшість національних парків;

• науково-пізнавальний туризм - Карпатський, Яворівський, Галицький НПП;

• піший спортивно-оздоровчий екотуризм – більшість парків, особливо гірські;

• лижні подорожі та прогулянки (лижний, включаючи гірськолижний) - НПП «Вижницький», «Сколівські Бескиди», Карпатський, Ужанський;

• прогулянки, подорожі на велосипедах (велосипедний екотуризм) - НПП «Синевир», Ужанський, Яворівський, Шацький;

• прогулянки, подорожі на конях (кінний екотуризм) - НПП «Синевир», Шацький;

• водний екотуризм - спуск гірською річкою на надувних плотах, човнах, катамаранах (рафтінг) - НПП «Вижницький», Карпатський, подорож на яхті, катання на водних лижах, віндсерфінг, прогулянки на човнах - Шацький НПП, сплави на байдарках, катамаранах тощо – НПП «Подільські Товтри», Галицький;

• екскурсії у карстові печери (спелеологічний екотуризм, спелеотуризм) - НПП «Вижницький», «Подільські Товтри»;

• любительське (спортивне) полювання (мисливський екотуризм) - НПП «Синевир», Деснянсько-Старогутський, Сколівські Бескиди;

• підводне плавання з аквалангом, екскурсії до підводних печер і гротів (підводнимй екотуризм, дайвінг) - Азово-Сиваський НПП;

• любительське і спортивне рибальство - Шацький, Азово-Сиваський НПП, Яворівський;

• парапланеризм, дельтопланеризм, прогулянки, подорожі на повітряних кулях (балунінг)- НПП «Синевир», «Подільські Товтри», Карадазький природний заповідник»;

• скелелазіння (альпінізм) - НПП «Вижницький», Карпатський

Природні заповідники – це природоохоронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, створені з метою збереження у природному стані типових та унікальних ландшафтів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони довкілля і т.д.

На території заповідників забороняється будь-яка господарська діяльнвсть, що суперечить їх цільовому призначенню та порушує хід природнх процесів та явищ.. Заповідники в Україні, як правило, мають невелику площу без наявності буферних зон. Жорстке обмеження будь-якого господарського використання викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності, ставить заповідники в жорстку залежність від державного бюджету.

Фактично, природні заповідники не є рекреаційними установами, і розвиток туризму в них можливий лише в буферній зоні. Однак, працівники заповідників часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність (під виглядом еколого-освітньої діяльності). Приклад – заповідники Криму (Кримський, Карадазький, Ялтинський гірсько-лісовий), які фактично виконують в регіоні роль національних парків. Серед інших заповідників екскурсійною діяльністю активно займаються екскурсійною діяльністю: «Розточчя», «Медобори», Рівненський, Канівський.

Біосферні заповідники - Належать до глобальної мережі біосферних резерватів, створюються на базі заповідників, національних парків із включенням інших об’єктів ПЗФ.

Згідно з функціональним зонуванням – 3 зони: заповідна зона, буферна зона та зона антропогенних ландшафтів.

Рекреаційно-туристична діяльність може розвиватись лише в буферній зоні і зоні антропогенних ландшафтів. Активно розвивають ці напрямки Карпатський БЗ, Дунайський БЗ, БЗ «Асканія Нова».

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових та унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Цілі і завдання подібні до національних парків, але вирішуються вони на місцевому рівні, тому мають свої особливості.

В цій категорії ПЗФ найбільш тісно зближуються дві лінії охорони – охорона об’єктів природної та історико-культурної спадщини

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земель у користувачів. Власники чи користувачі території РЛП, що беруть на себе відповідальність за їх збереження та охорону, здійснюють рекреаційну діяльність за власними міркуваннями.

На території РЛП з метою встановлення диференційованого режиму охорони та для пом’якшення рекреаційного навантаження, може проводитись функціональне зонування з урахуванням вимог, встановлених для національних парків.

На сьогодні РЛП України обмежуються екскурсійною діяльністю та просвітницько-краєзнавчою роботою. Екскурсії маркованими екологічними стежками з короткотривалим відпочинком (без розбиття намету) – найбільш попурярна форма екотуризму.

Одне з найважливіших завдань еколого-туристичної діяльності – підвищення рівня екологічної культури всіх учасників цього процесу, починаючи від туристів і жителів рекреаційних територій до його організаторів (туроператорів, представників державної та місцевої влади.

У межах ПЗУ мають застосовуватися наступнi форми та методи екологiчної освiти:

• робота iз засобами масової iнформацiї;

• рекламно-видавнича дiяльнiсть;

• виготовлення аншлагiв, листiвок плакатiв, кiно та вiдеопродукцiї;

• органiзацiя музеїв, вiзит-центрiв тощо;

• розробка та прокладення екологiчних стежок;

• органiзацiя та проведення семiнарiв, екскурсiй, виставок, свят, проведення маршу паркiв тощо;

• проведення комплексних природоохоронних кампанiй;

• розвиток екологiчного туризму, в тому числi – шкiльних екологiчних таборiв, експедицiй, шкiл молодих екологiв тощо.

Екологічні стежки являють собою добре ознаковані маршрути з визначеною кількістю зупинок, насичені атракційними об’єктами та наочною інформацією у вигляді стендів, інформаційних щитів тошо. Призначені для самостійного проходження відвідувачів з використанням путівника. Головна мета екологічної стежки – це виховання екологічно і грамотної поведінки людини на природі і поширення знань про природу та людину як невід'ємні частини довкілля. Екологічну стежку використовують для проведення масової освітньої роботи з питань охорони природи.

Екскурсії в супроводі гіда – Гід може супроводжувати групу туристів на різних маршрутах – пішохідних кінних, водних, автобусних та інших маршрутах. Він показує наявні на маршруті атракції та розповідає про них. Такий спосіб проведення екскурсій особливо ефективний при роботі з школярами і студентами.

Видавнича діяльність як засіб пропаганди включає: видання спеціальних буклетів, наборів листівок, пам'ятних вимпелів, наклейок, значків, календарів, плакатів, рекламних проспектів, путівників та іншого. При підготовці матеріалів не варто подавати точні відомості про місця зростання і перебування рідкісних видів, акцентувати увагу на споживчих властивостях рослин тощо.З метою пропаганди доцільно використовувати символіку ПЗУ.

Ботанічні сади і притулки для тварин. Дають можливість під час відносно короткої екскурсії ознайомитись з великою кількістю місцевих та екзотичних рослин чи тварин

Інформаційно-екологічні центри (візит-центри) можуть об'єднувати музеї природи, бібліотеки, зали для проведення семінарів та лекцій, виставки, кінолекторії, кіоски, в єдину систему. У візит-центрах відвідувачам пропонується більш детальна інформація про територію, туристичні атракції, реалізовується рекламно-інформаційна продукція (книги, листівки, календарі, фотографії та сувеніри з символікою природоохоронного об’єкту (значки, емблеми, майки, кепки, чашки і т.д.), а також квитки для входу на територію парку. Тут можна замовити екскурсію по тому чи іншому маршруту з гідом В центрах створюються умови для проведення лекцій та занять, вони обладнуються апаратурою для показу слайдів, фільмів, мультимедійних презентацій

Від візит-центрів найчастіше беруть початок екологічні стежки і туристичні маршрути. Тут можна придбати путівники і карти, отримати детальну консультацію щодо їх проходження, подивитись відеофільм про стежку та цікаві об’єкти на ній, які не завжди вдається побачити під час мандрівки. В екоцентрі відвідувачі отримують також інструктаж щодо техніки безпеки та правил поведінки на маршруті. Після завершення екскурсії можуть проводитись екологічні ігри та вікторини. В обов’язки працівників центру входить також надання при необхідності першої медичної допомоги.