2. Організація туризму на природоохоронних територіях

Поняття про природоохоронні території та об’єкти, їх класифікація.

В світі система природоохоронних територій охоплює майже 30350 об’єктів заг. Площею пона 13 млн кв. км.

Згідно міжнародної класифікації JUCN (МСОП) – виділяють 10 категорій:

І. Наукові резервати /природні резервати строгого режиму / природні заповідники.

ІІ. Національні парки

ІІІ. Пам’ятки природи

IV. Керовані резервати природи

V. Охоронні ландшафти

VІ. Резервати ресурсів

VІІ. Біологічні місцевості / антропологічні резервати

VІІІ. Керовані місцевості багатоцільового використання

IX. Біосферні заповідники.

Х. Місця світової спадщини

Природно-заповідний фонд України – це система ділянок суходолу і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, ререаційну та іншу цінність, виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього прироодного середовища.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання.

У Законі України „Про природно-заповідний фонд України” подано класифікацію територій та об’єктів ПЗФ (ст. 3, 4).

До ПЗФ України належать:

Природні території та об’єкти:

• природні заповідники,

• біосферні заповідники,

• національні природні парки,

• регіональні ландшафтні парки,

• заказники,

• памятки природи,

• заповідні урочища;

Штучно створені об’єкти:

• ботанічні сади,

• дендрологічні парки,

• зоологічні парки,

• парки садово-паркового мистецтва.

Залежно від рівня наукової і природоохоронної цінності заказники, памятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки отримують статус державного або місцевого значення.

Залежно від мети створення, заказники поділяють на ландшафтні, лісові, ботанічні, зоологічні, іхтіологічні, орнітологічні, гідрологічні, геологічні, спелеологічні і т.д. Пам’ятки природи поділяють на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні

Території та об’єкти ПЗФ можуть використовуватись:

• у природоохоронних цілях;

• у науково-дослідних цілях;

• в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

• в освітньо-виховних цілях

Інші види природокористування можуть здійснюванисть лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню об’єкту і відповідає встановленим вимогам

Станом на 2011 р. ПЗФ Україні на сьогодні понад 7740 територій та об’єктів загальною площею 3,8 млн га, що становить 5,7% території держави. Серед них:

19 природних заповідники

4 біосферних заповідники,

47 національних природних парків,

58 регіональних ландшафтних парків.

306 заказників державного знвчення

132 пам’ятки природи державного знвчення

28 (18+10) ботанічних садів

12 (7+2) зоопарків

54 (19+35) дендропарків

88 парків - пам’яток садово-паркового мистецтва державного значення

803 заповідні урочища.

Види туристичної діяльності та послуг на природоохоронних територіях.

Одним із видів використання територій та об”єктів ПЗФ відповідно до ст.. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд» є використання їх в рекреаційно-оздоровчих цілях при умові дотримання природоохоронного режиму. До рекреаційних установ ПЗФ входять національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам”ятки садово-паркового мистецтва. Пізнавально-рекреаційне значення мають і інші об”єкти (заповідні урочища, заказники, пам’ятки природи). Першочергове значення для розвитку туризму мають національні природні парки.

Державною службою заповідної справи Мінприроди України розроблене проект «Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України»

Згідно цього документу,

Основні види рекреаційної діяльності на території ПЗФ:

• Відпочинок (загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний, короткостроковий від 5-10 год до 1-2 днів))

• Екскурсійна діяльність (екскурсії маркованими екологічними стежками, на виставки, в музеї тощо)

• Туристична діяльність (науково-пізнавальний пішохідний, орнітологічний, етнографічний, лижний (включаючи гірськолижний), велосипедний, кінний, водний, спелеотуризм, дайвінг, пара планеризм, дельтапланеризм, балунінг, авіа туризм)

• Оздоровлення (надання відпочиваючим курортних послуг)

• Любительське і спортивне рибальство та мисливство

Рекреаційна діяльність об”єктів ПЗФ організовується спеціальним підрозділом адміністрації установи (відділ рекреації), власниками чи користувачами природно-заповідної території, що беруть на себе відповідальність за їх охорону та збереження, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод про рекреаційну діяльність з адміністрацією ПЗО.

При здійсненні рекреаційної діяльності та туристичного загосподарювання національні парки керуються „Проектом організації території” парку (план менеджменту), який складається на визначений період (10 років) і затверджується центральним органим управління у галузі охорони довкілля

З метою прискорення розвитку рекреаційної діяльності установ ПЗФ та поліпшення їх фінансового стану була введена в дію Постанова Кабінету Міністрів №1913 від 28.12.2000 р. „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись бюджетними установами природно-заповідного фонду. Серед них – екскурсії маркованими екологічними стежками, любительське (спортивне) рибальство, полювання, подорож на конях, велосипедом, спуск гірською річкою,подорож на яхті, катання на водних лижах, віндсерфінг, рекламно-видавнича діяльність, надання в оренду будинків та приміщень та ін.

Основні види туристичних послуг на природоохоронних територіях

• Розроблені, обладнані і контрольовані туристичні стежки і маршрути;

• Еколого-місткі інтелектуально-освітні та консультаційні послуги;

• Організований, спортивний, пригодницький, зелений сільський, лікувальний і реабілітаційний туризм

• Спеціальні екологічні і екокультурні тури

• Екскурсійні послуги, у т.ч. еколого-природознавчі та історико-культурні екскурсії

• Спеціальні спортивні та культурно-дозвіллєві заходи (спортивні змагання, ігри, тренінги, фестивалі, конкурси, виставки, ярмарки, аукціони тощо);

• Контрольоване збирання відпочиваючими грибів, ягід, лікарських рослин, фотополювання, некомерційне та спортивне рибальство(включаючи підводне плавання та дайвінг)

• Продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування та страв національної кухні;

• Екотехнологічні послуги розміщення і транспортні послуги;

• Виготовлення і продаж різноманітних сувенірів, насамперед місцевих промислів;

• Прокат туристичного спрядження;

• Рекламно-інформаційні послуги, створення та реалізація продукції з екологічною символікою території

• Виготовлення та продаж спеціальної екоспрямованої аудіо-, відео-, фото- і кінопродукції

Національні парки – природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Завдання національних парків:

• Збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів

• Створення умов для ефективного розвитку туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони

• Проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах інтенсивного використання, розробка наукових рекомендацій збереження стану довкілля

• Проведення екологічної освітньо-виховної роботі

В національних природних парках для забезпечення виконання покладеного на них завдання щодо створення умов для організованого екотуризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних ландшафтних комплексів і об’єктів на їх території виділяються 4 функціональні зони: заповідну, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації і господарську.

В зоні регульованої рекреації проводиться короткостроковий (уікендовий) відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються промислове рибальство і мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних ландшафтів розміщеної по сусідству заповідної зони.

Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парків. Площа цієї зони орієнтовно становить 5-10% в умовах обмеженого рекреаційного використання парку (1-а модель) і 10-20% - активного рекреаційного використання парку (2-а модель). В зоні стаціонарної рекреації проводяться довготривалий відпочинок, організований туризм, санаторно-курортне лікування.

Типологія національних парків При створені національних парків в Україні прослідковувались два основних підходи в їх організації. Ці підходи можна означити як заповідно-рекреаційний і поліфункціональний . У першому підході національні парки відносились до природоохоронних установ напіввідкритого типу, а в другому – до установ напівзакритого – орієнтовані на європейську модель. Перша модель була апробована у 80-х роках на прикладі перших українських національних парків (“Карпатський”, “Шацький”) і продовжена в кінці 90-років (“Подільські Товтри” та “Святі Гори”), а друга – у більшості новостворених національних парків (“Яворівський”, “Сколівські Бескиди”, “Вижницький”). Дві вище згадані моделі організації територій служать основою для типізації парків за характером та ступенем розвитку рекреаційно-туристичної галузі. З точки зору рекреаційно-туристичного аспекту виділяють 2 типи національних парків, які різняться туристичною спеціалізацією, основними видами турпродуктів, а також інтенсивністю туристичного руху і спектром туристичних послуг.