Тема 9. Екологічний туризм

Мета заняття: Вивчення теоретико-методологічних засад, ресурсного забезпечення, основних центрів розвитку та організаційно-технологічних особливостей екологічного туризму як спеціалізованого виду туристичної діяльності

Компетентності і результати навчання:

• Знання географії поширення, основних центрів та сучасних тенденцій ринку екологічного туризму в світі та в Україні;

• Вміння формувати програми перебування, розробляти маршрути і комплектувати екологічні тури відповідно до потреб споживачів

• Здатність здійснювати оцінку ресурсного потенціалу регіону чи дестинації для розвитку екологічного туризму з використанням апробованих методик

• Здатність застосовувати екологічні підходи до організації обслуговування туристів для забезпечення сталого розвитку туристичної галузі

План заняття

1. Суть поняття „екотуризм” та його основні принципи. Форми і види екотуризму.

2. Організація туризму на природоохоронних територіях

3.Особливості туристичного продукту в екотуризмі.

4. Світові центри розвитку екотуризму

5. Особливості ринку екологічного туризму в Україні

Ключові поняття і терміни: екологічний туризм, екологічні проблеми, сталий розвиток, природні ресурси, рекреаційне навантаження, природоохоронні території, національний парк, біосферний заповідник, екологічні стежки, екологічні готелі, екологічна сертифікація і маркування,

_____________________________________________________

1. Суть поняття „екотуризм” та його основні принципи. Форми і види екотуризму.

Екологічний туризм - це вид туризму, що передбачає відвідування відносно незмінених природних територій з пізнавальною метою, має мінімальний вплив на довкілля, сприяє екологічному вихованню й освіті туристів, а також стійкому соціальному, економічному та екологічному розвитку регіонів.

Основна передумова виникнення екотуризму - наростання протиріч між задоволенням туристичного попиту і раціональним використанням туристичних ресурсів. В основі цих протиріч знаходиться антропогенне навантаження, що здяйснюється потоками туристів на природні екосистеми. Це навантаження зростає пропрорційно до росту індустрії туризму, і його негативні наслідки набули глобального характеру.

Виникненню поняття «екотуризм сприяло кілька тенденцій.

1. Постійне збільшення туристичних потоків, особливо на природоохоронних територіях складає серйозну потенційну загрозу для природних комплексів. З іншого боку, за умови раціональної організації туризм може забезпечити потужну фінансову підтримку природоохоронної діяльності. Іншими словами, виникла необхідність змусити туризм «працювати» на охорону природи

2. Відбулася зміна пріоритетів у мотивації туристів. На противагу традиційному пляжно-курортному відпочинку виник попит на тури активно-пізнавальної спрямованості.

3. Успіх природоохоронних дій на основі одних лише «заборонних» заходів є малоефективним, особливо якщо вони спрямовані проти інтересів місцевого населення. Необхідно, щоб місцеві жителі стали партнерами в цій діяльності, щоб бережливе ставлення до природи було для них економічно вигідним.

Отже концепція екотуризму як одного з найважливіших засобів стійкого розвитку виникла на стику важливих природоохоронних, економічних і соціальних проблем.

Реалізація концепції стійкого розвитку тісно пов’язана з розвитком туризму, зорієнтованого на раціональне природокористування, тобто з екологічним туризмом. Стійкий розвиток туризму забезпечує єдність 3 складових

1. Екологічну стійкість, яка полягає в узгодженні розвитку туризму і рекреації з основними екологічними процесами

2. економічну стійкість, яка забезпечується завдяки ролі туризму як ефективного засобу розвитку місцевої економіки через збалансоване управління ресурсами

3. соціально-культурну стійкість, яка дозволить підвищити зайнятість і доходи населення регіонів, зберегти історико-культурні пам’ятки, зміцнити місцеву самобутність і устрій життя.

Сталий (стійкий, зрівноважений) розвиток – це такий шлях цивілізації, при якому з обного боку забезпечується безперервний прогрес суспільства, а з іншого – не перевищуються ті порогові значення ємності біосфери, які визначені законами її власної еволюції. Іншими словами – це стабільний соціально-економічний розвиток, який не руйнує своєї природної основи і забезпечує безперервний прогрес суспільства.

Під сталим розвитком подорожей та туризму розуміється здійснення туристичної діяльності, що відбувається без нанесення збитків природним ресурсам.

Квебекська декларація по екотуризму, прийнята на Всесвітньому екотуристичному самміті в травні 2002 року. Саміт відбувся . у Квебеку (Канада) у рамках Міжнародного року екотуризму, проголошеного Організацією Об'єднаних Націй на 2002 рік, під егідою Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) і Всесвітньої туристської організації (ВТО), за підтримки Управління туризмом Квебеку і Канадської туристської комісії. У ньому взяли участь більш тисячі делегатів із 132 країн, що представляють державний, приватний і неурядовий сектори. На саміті досягнуто домовленості щодо трактування терміну «екотуризм», визначено його основні принципи та характерні ознаки, сформульовано основні проблеми, пов’язані з розвитком екотуризму. Метою прийнятого на саміті документу є визначення програми подальших дій і пропозиція комплексу рекомендацій для здійснення екотуристської діяльності в контексті сталого розвитку

Суть поняття „екотуризм”та його трактування.

Екотуризм - порівняно нове поняття в туристичній індустрії. Його синоніми – «м’який туризм» (soft tourism), природний туризм (nature tourism), зелений туризм (green tourism).

За одною із версій, термін «екотуризм» запропонований в 1978 році Т.Міллером „Життєздатний туризм, чутливий до навколишнього середовища, що включає вивчення природного і культурного середовища і має на меті поліпшення стану в цьому середовищі”

На Всесвітньому екотуристичному саміті, що відбувся в травні 2002 року у Квебеку (Канада) у рамках Міжнародного року екотуризму, проголошеного Організацією Об'єднаних Націй на 2002 рік, під егідою Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) і Всесвітньої туристської організації (ВТО), прийнята Квебекська декларація по екотуризму. саміті досягнуто домовленості щодо трактування терміну «екотуризм», визначено його основні принципи та характерні ознаки, сформульовано основні проблеми, пов’язані з розвитком екотуризму.

Існує дуже багато різних визначень екотуризму. Всі визначення можна умовно поділити на 2 групи. Перша – це визначення, згідно з якими екотуризм трактується як вид туризму, в якому головним об’єктом є природа та її захист. Сюди можна віднести визначення Т. Міллера (1988), і цілий ряд інших, зокрема:

Екологічний туризм – це подорожі по відносно нелоторканих природних місцевостях з екологічно чутливим ставленням до природи, що дозволяє поєднати радість знайомства і вивчення зразків флори і фауни з можливістю сприяти їх захисту (Г Цебаллос-Ласкурейн, 1990)

Екотуризм – подорож до природи, що спричиняється до її охорони([Всесвітній фонд охорони дикої природи, 1990)

Екотуризм – природно орієнтований туризм, що включає програми екологічної освіти і здійснюється у відповідності до принципів екологічної стійкості (Національна стратегія екотуризму Австралії, 1992)

Екотуризм – будь-яка подорож, протягом якої мандрівник вивчає навколишнє середовище, подорож, у якій природа є головною цінністю (Ward N., 1997)

Екотуризм включає всі форми природного туризму, при яких основною мотивацією туриста є спостереження та прилучення до природи (ВТО, 2001)

Інший підхід розглядає екологічний туризм як приклад стійкого туризму, який реалізує на практиці головні принцими концепції стійкого розвитку.

Екотуризм – відповідальна подорож у природні зони, області, що зберігає навколишнє середовище і підтримує добробут місцевих мешканців. [Міжнародна асоціація екотуризму TIES, 1990]

Екотуризм – вид туризму, пов’язаний із пізнанням природи та спрямований на зберігання екосистем при повазі інтересів місцевих мешканців. [Консультативна Рада Канади з навколишнього середовища, 1999]

Екотуризм – концепція туризму, пов’язаного з природним середовищем, організованого та керованого з позицій сталого розвитку, що містить елементи екологічної освіти та вносить фінансовий вклад в охорону природи. [Міжнародний центр вивчення екотуризму при Австралійському університеті Гріффіт]

Екологічний туризм включає всі види туризму, орієнтовані на збереження природного довкілля, зокрема заповідних ландшафтів, налагодження гуманних стосунків з місцевим населенням та органами самоврядування, поліпшення фінансово-економічного благополуччя регіонів (Олійник Я.Б., Гетьман В.І., 2002)

Екологічний туризм – інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності, спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання (Дмитрук, 2004)

В різних регіонах світу екотуризм трактується по-різному. Традиційно прийнято виділяти дві моделі екологічного туризму – західноєвропейську, орієнтовану на культурний ландшафт та збереження цього ландшафту (країни Західної Європи: Італія, Іспанія, Франція, Німеччина), та австралійську, що реалізується у формі подорожей у переважно непорушену природу (Австралія, США, Канада).

Основні принципи і завдання екотуризму.

Узагальнюючи всі визначення, можна виділити 3 основні складові екологічного туризму:екоосвітню, природоохоронну, етнотолерантну

• Екоосвітня – передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання нових знань і т.д.)

• Природоохоронна – реалізується у відповідній природозберігаючій поведінці групи на маршруті, застосування спец. технологій мінімізації впливу на довкілля, а також участьтуристів і туроператорів у програмах та заходах по захисту довкілля.

• Етнотолерантна – виявляється у повазі до інтересів місцевих жителів, збереженні традиційних систем природокористування, дотримання місцевих законів та звичаїв, а також внесок екотуризму у соціально-економічний розвиток території.

При відсутності однієї із цих складових екотуризм неможливий в принципі.

Відмінності між екотуризмом і „жорстким” (масовим) туризмом

„Жорсткий” туризм	М’який туризм (екотуризм)
Масовість	Індивідуальні і сімейні тури, поїздки з друзями та однодумціми
Короткочасні поїздки	Довготривалі подорожі
Швидкі засоби пересування	Повільні і помірно швидкі засоби пересування
Наперед узгоджена програма	Висока еластичність, спонтанні рішення
Імпорт стилю життя	Стиль життя за зразком країни перебування
Мета – визначні місця	Мета - враження
Комфорт і пасивність	Активність і різноманіття
Попередня інтелектуальна підготовка невелика	Попереднє знайомство з природою, історією та культурою, нагромадження інформаційних матеріалів, вивчення мови
Після поїздки залишаються стандартні сувеніри	Після поїздки залишаються нові знання, емоції ,згадки

Основні принципи екотуризму:

• Відвідування добре збережених природних територій

• Невиснажливе, стійке використання природних ресурсів, збереження природного, соціального і культурного різноманіття

• Дотримання певних (досить жорстких) правил поведінки

• Нижча, ніж при інших видах туризму, інтенсивність використання природних ресурсів

• Екологічна освіта туристів, їх участь у місцевих культурних та природоохоронних апкціях

• Детальне планування екотурів, комплексний підхід до їх розробки і проведення

• Інтеграція екотуризму в плани регіонального розвитку територій

• Участь місцевого населення у розвитку туризму і отримання ним фінансових та інших переваг від цієї діяльності

• Екологічне навчання персоналу, задіяного в сфері екотуризму.

Основна ідея, чи мета екотуризму – гармонізація стосунків людини з навколишнім природним та соціальним середовищем, турбота про збереження довкілля, що використовується в туристичних цілях та підвищення екологічної свідомості.

Форми і види екотуризму, їх класифікація

Існує велика кількість класифікацій видів екотуризму

Усю різноманітність видів і форм екотуризму можна розділити на 2 основні класи:

1. Екотуризм у межах заповідних територій і в умовах «дикої» природи. Класичний напрямок в екотуризмі, відповідник австралійської моделі.

2. Екотуризм за межами заповідних територій, на території окультуреного чи культурного ландшафту До нього може належати дуже широкий спектр видів екологічно орієнтованого туризму. Відповідник західноєвропейської моделі

Екологічні тури можна класифікувати за різними ознаками, з яких основні – мета і об’єкт туру

Об'єкт визначає зміст програми туру і частково форму організації. Основними об’єктами є:

• Заповідні території різних категорій та видів

• Найбільш популярні біологічні види флори і фауни (релікти, ендеміки тощо)

• Унікальні об’єкти неживої природи (елементи ландшафту)

• Екзотичні рослинні угруповання, біоценози в цілому (тундра, степ, тропічний ліс)

• Природно-антропогенні ландшафти в цілому, а також культурні, археологічні, історичні та інші об’єкти, що знаходяться в їх межах.

За основною метою екотури можна розділити на науково-пізнавальні та рекреаційні, а останні, в свою чергу – на активно-рекреаційні та пасивно-рекреаційні

Важливими ознаками для виділення форм екотуризму є вік і стан зоров’я учасників, чисельність груп, тривалість турів і т.д.

Можна навести кілька прикладів класифікації

За Дмитруком (2009) екотуристська діяльність може здійснюватися за такими основними видами:

По тривалості:

• екскурсії маркованими еколого-освітніми стежками;

• багатоденні екотуристські подорожі маркованими маршрутами (екотури);

• короткотривалий (уікендовий) напівстаціонарний відпочинок у спеціально облаштованих місцях (галявини, або майданчики для розбиття наметів, спеціально відведені та обладнані місця для роз­кладання вогнищ, біотуалети тощо);

• багатоденний стаціонарний відпочинок у (готелях, кемпінгах, приватних садибах діяльність яких відповідає міжнародним еко­логічним стандартам);

За метою:

• науковий екотуризм - наукове дослідження компонентів екосистем, ландшафтів, видів флори і фауни.

• пізнавальний екотуризм:

природознавчий - ознайомлення з природними (геологічними, геоморфологічними, гідрологічними, ботанічними, зоологічними та іншими) об'єктами;

краєзнавчий екотуризм (етнографічний екотуризм, кантрі-екотуризм, археологічний екотуризм, історичний екотуризм та ін.) - озна­йомлення з традиційною культурою, народними звичаями, фоль­клором, побутом, кухнею, архітектурою та іншим духовними і матеріальними культурними цінностями місцевого населення;

• активний екотуризм (види спортивно-оздоровчого туризму, що здійснюються за стандартами екотуризму):

пішохідний, включаючи гірсько-пішохідний екотуризм, альпінізм та скелелазіння - пішохідні подорожі, екскурсії та прогулянки;

лижний, включаючи гірськолижний, екотуризм - лижні подорожі, екс­курсії та прогулянки;

велосипедний екотуризм - подорожі, екскурсії та прогулянки на вело­сипедах;

кінний екотуризм - подорожі, екскурсії та прогулянки верхи на конях;

водний екотуризм - подорожі, екскурсії та прогулянки на гребних чов­нах (байдарках, каное); сплави на надувних плотах, катамаранах, човнах тощо (рафтінг); подорожі на вітрильних суднах (яхтінг), катання на водних лижах, водних дошках тощо (вейкбордінг, сер­фінг тощо);

спелеоекотуризм - відвідування підземних порожнин природного похо­дження (печер, провалів тощо);

спелестоекотуризм - відвідування підземних порожнин штучного похо­дження (шахт, катакомб тощо)

підводний екотуризм - підводне плавання (фрідайвінг) та занурювання з аквалангом (дайвінг), підводні екскурсії, підводна спелеологія, спелестологія, археологія тощо;

повітряний екотуризм, включаючи екскурсії на спеціально облаштова­них навісних мотузкових мостах та витягах- подорожі, екскурсії та прогулянки на: повітряних кулях (балунінг); парапланах (парапла-неризм), дельтапланах (дельтапланеризм); стрибки з парашутом з висотних природних і штучних об'єктів (В.А.5.Е. джампінг); стрибки на спеціальних гальмівних системах (джампінг) тощо;

• подіевий екотуризм - спостереження (візуальне, опис, замальовки, фото-, відеозйомка, аудіозапис тощо) за сезонними та унікальними процесами, явищами і об'єктами в екосистемах, ландшафтах, включаючи, екотуристські акції, фестивалі, конференції, з'їзди тощо;

• промисловий екотуризм - контрольований збір гірських порід, грибів, ягід, лікарських рослин тощо, включаючи спортивне мис­ ливство і рибальство.

За В.Храбовченко, 2003

Виділяють 4 види екотуризму і екотурів:

• Науковий. Під час екотурів туристи приймають участь у різних дослідженнях, ведуть польові спостереження. Як правило організаторами є природоохоронні території. До наукового туризму відносяться також польові практики студентів та зарубіжні науково-досліідні експедиції;

• Тури історії природи. Це подорожі, пов’язані з пізнанням природи і місцевої культури. Як правило, являють собою сукупність навчальних, науково-популярних і тематичних екскурсій, що проходять по спеціально обладнаних маршрутах. Йог ще називають „німецька модель екотуризму”

• Пригодницький. Цей вид об’єднує всі подорожі, пов’язані з активними способами пересування і відпочинку на природі, що мають на меті отримання нових відчуттів, вражень, покращення туристом фізичної форми та досягнення спортивних результатів: альпінізм, скалолазіння, спелеотуризм, водний, лижний, кінний, дайвінг, парапланеризм. В цьому виді туризму потреба пригод часто превалює над інтересами охорони природи.

• Подорожі у природні резервати, природоохоронні території. Висока атрактивність унікальних і екзотичних природних об’єктів і явищ приваблює багато туристів.

За А.Б.Косолаповим, …

• Наукові і пізнавальні тури (орнітологічні, ботанічні, ландшафтно-географічні, археологічні, етнографічні і т.д.)

• Пригодницькі тури (пішохідні, водні, кінні, гірські і т.д.)

• Літні студентські (учнівські) практики

• Літні табори і програми для учнів

• Поїздки одного дня (екскурсії, відпочинок)

• Внутрішні чи міжнародні тури (поїздки на еекологічні конференції, симпозіуми, відрядження і т.д.)

За D. Zaręba, 2000

Форми екотуризму

1. Активний екотуризм:

   • гірські мандрівки і сходження

   • пішохідні мандрівки

   • велосипедні мандрівки

   • водні подорожі на байдарках, човнах і т.д.

   • спуски на катамарнах по гврських річках

   • кінні мандрівки

   • мандківни на верблюдах

   • лижні мандрівки та поїздки на санях

   • дайвінг

2. Фауністичні подорожі (з метою спостереження, фотографування, малювання, записування голосів тварин) :

• орнітологічні подорожі

• сафарі

• спостереження за китами

• тематичні виїзди (виїзди для осіб, зацікавлених якимсь певним видом або групою тварин)

3. Флористичні подорожі (з метою вивчення, фотографування, малювання і т. д. рослин і грибів)

• ботанічні подорожі

• вивчення лікарських рослин і грибів.

4. Культурні і етнографічні подорожі

• Пішохідні мандрівки по пам’ятних етнографічно-культурних місцях

• Проживання в селах і культурних центрах етнічних груп і пізнання їх традиції

• Виїзди на культурно-фольклорні фестивалі та імпрези

• Освітні поїздки: вивчення мови, місцевих ремесел, народного танцю, кулінарного мистецтва.

• Виїзди з метою суспільно-корисної праці (волонтери)

• Дослідницькі поїздки, різноманітні „школи”

• Поїздни геологічні

• Поїздки загальні (пізнаавльно-пригодницькі)