61

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………….. РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА ………… Сирітство в Україні як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві ……………………………. Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні …………. РОЗДІЛ 2. Технологічні особливості процесу діагностики дітей, позбавлених батьківського піклування, у роботі соціального педагога …… Теоретичні основи діагностики у соціально-педагогічній діяльності ………………………………………………………..…….. 2.2 Характеристика системи методів соціально-педагогічної діагностики ……….............................................................................. ВИСНОВКИ ……………………………………………………………. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………

3 8 8 13 26 26 41 52 55

ВСТУП

Актуальність дослідження. У сучасній Україні аналіз ситуації стосовно дітей, позбавлених батьківського піклування, дозволяє визнати, що виховання в державних інтернатних закладах забезпечує лише певною мірою без проблемне існування в матеріальному плані. Проблема пристосування таких дітей до нового соціуму у зв‘язку з кризовою ситуацією в країні значно ускладнилася: випускники державних інтернатних закладів не витримують конкуренції спочатку на рівні професійної та вищої школи, а згодом і на ринку праці. Відсутність юридичних механізмів не дає їм можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе від негативного впливу родичів, які відмовились від них або були позбавлені державного права на їх виховання.

Одна з головних проблем сучасного стану охорони дитинства в Україні – це наявність близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують соціального захисту і не адаптовані до життя в суспільстві.

Актуальність роботи обумовлена:

• погіршенням життєвих умов значної кількості громадян та суттєвим зниженням спроможності батьків опікуватись своїми дітьми;

• наявністю значної кількості соціальних сиріт;

• покращенням розвитку інституту прийомних сімей, їх соціальної підтримки.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім’ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.

Особливості становлення, розвитку та функціонування навчально-виховних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, знайшли своє відображення в роботах А. Бондаря, Л. Канішевської, Б. Кобзаря, М. Кобринського, В. Покася, В. Слюсаренка, В. Яковенка. Різним напрямам організації виховного процесу в школах-інтернатах присвячено наукові доробки Л. Дробот, Л. Степаненко (моральне виховання); В. Загревої (правове виховання); О. Ващенко (формування здорового способу життя); О. Кізь (виховання життєвої компетентності); О. Кікінежді (гендерне виховання); Л. Канішевської (виховання соціальної зрілості); А. Рацула (трудове виховання); С. Дорохової, Т. Тарнавської (сімейне виховання); К. Хлєбцевич (фізичне виховання).

На особливу увагу заслуговують праці вітчизняних та зарубіжних учених, у яких визначено мету, зміст, види соціально-педагогічної роботи в закладах для дітей-сиріт (І. Звєрєва, А. Капська); основні функції, професійні обов’язки, рольовий репертуар діяльності соціального педагога інтернатного закладу (Л. Артюшкіна, Т. Веретенко, М. Галагузова, А. Капська, Р. Овчарова, Ж. Петрочко), технології соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами (О. Безпалько, О. Василенко, І. Галатир, Є. Горбунова, Л. Нікітіна, Л. Оліференко, Ж. Петрочко, В. Сорочинська, Ю. Чернецька, В. Шкуркіна).

Діагностична функція є провідною у соціально-педагогічній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі «Соціальні діагнози» (1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній Мері Річмонд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціально-педагогічній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

Актуальність зазначеної проблеми зумовила вибір теми дипломної роботи: «Діагностична функція у роботі соціального педагога з дітьми позбавлених батьківського піклування: технологічний аспект».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Освітньо-кваліфікаційну роботу виконано відповідно до наукової теми кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології «Теоретичні і методичні засади професійного становлення фахівця в галузі соціальної роботи (державний реєстраційний № 0111U008735). Тему роботи обговорено та затверджено на засіданні кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології (протокол № 3 від 03.10.2017 р., № 8 від 07.03.2017 р., та наказом по Херсонському державному університету № 137-Д від 28.02.2017 р. «Про затвердження тематики дипломних робіт на денній формі навчання у 2016-2017 н. р.».

Мета дослідження: вивчити особливості діагностики в соціально-педагогічній роботі з дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Відповідно до зазначеної мети завданнями дослідження є:

• розглянути специфіку сирітства як соціального явища;

• визначити нормативно-правові аспекти діяльності держави щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

• вивчити технологічні особливості процесу діагностики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

• виявити специфіку соціальної діагностики у роботі соціального педагога з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Об’єктом дипломної роботи є діагностика як технологія соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Предметом дослідження виступає система методів діагностики у роботі соціального педагога з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Методи дослідження: для вирішення поставлених завдань використано ряд теоретичних методів: аналіз наукової і методичної літератури з питань соціально-педагогічної діяльності з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування та емпіричних методів: узагальнення досвіду роботи соціального педагога з означеною категорією дітей.

Практичне значення дипломного дослідження полягає в тому, що матеріали проведеного нами дослідження можуть бути використані в роботі соціальних працівників, педагогів, волонтерів, студентів педагогічних спеціальностей при підготовці до практичних занять, вчителями у виховній роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології (протокол № 3 від 03.10.2017 р., № 8 від 07.03.2017 р., № 9 від 07.04.2017 р.), а також опубліковані у вигляді статті «Теоретичні основи соціальної діагностики в соціально-педагогічній діяльності» у підсумковій збірці наукових робіт студентів та магістрантів факультету психології, історії та соціології «Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи» (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 9, Частина ІІ. – Херсон, 2017. – С.________.

Структура дипломної роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (71 найменувань). Основний текст дослідження викладено на 61 сторінці.

Розділ 1 соціально-педагогічні та правові засади проблем сирітства в україні

1.1 Сирітство в Україні, як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві

Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.

Для будь-якого суспільства характерним є такий зв’язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства – зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула і нашого суспільства.

Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім’ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави.

Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство.

Соціальне сирітство – соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умови відсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківські обов’язки.. До них належать також безпритульні та бездоглядні діти, тобто «діти вулиці».

Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:

• соціально-економічні, пов’язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків);

• морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);

• психологічні (суб’єктивні) – раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім’ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім’я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім’ї, конфліктність її членів;

• медичні – наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов’язків.

Крім того, через складність соціального життя зростає кількість дітей, соціальний статус яких невизначений, оскільки є невизначеним щодо них факт наявності чи відсутності батьківського піклування. Наприклад, такими є бездоглядні діти, які тривалий час перебувають поза батьківським піклуванням, і перебувають сам на сам з проблемами виживання. До цієї ж групи дітей можна віднести і тих, які тривалий час виховуються в інтернатних закладах і батьки яких, хоч і не позбавлені батьківських прав, але не цікавляться їхнім життям.

Недосконалість сьогоденного буття призводить до нових, не передбачених чинним законодавством причин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків для дітей, медичних закладіві залишають їх там, відмовляючись при цьому виконувати стосовно них свої батьківські обов’язки.

Окрему групу дітей-сиріт становлять діти, від яких батьки відмовились ще у пологових будинках або яких, народивши, покинули чи «підкинули» кому-небудь, чи залишили будь-де. У цілому такі факти можна пояснити соціально-фізіологічною незрілістю матері, яка народжує дитину, легковажного ставлення дівчат-підлітків до вагітності та її наслідків, намагання приховати від близьких факт народження дитини, поганим матеріальним станом сім’ї породіллі. Майже 100 новонароджених стають сиротами уже в перші години свого життя, тому що від них відмовляються матері у пологових будинках

Вирішення проблем дітей, які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки та піклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їх влаштування покладаються на служби у справах дітей, охорони здоров’я, соціального захисту населення, у справах сім’ї та молоді, відділи (управління) освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківського піклування, були покинуті, виховуються у сім’ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей [4].

За останні п’ять років в Україні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики України у 2009 році налічувалося близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту із загальної кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відсоток власне дітей-сиріт незначний (за різними даними від 8 до 10%).

Найпоширенішим шляхом влаштування дитини залишається інтернатна система утримання та виховання, а також опіка та піклування. За даними Державного комітету статистики України у школах і школах-інтернатах усіх типів, під опікою та піклуванням на кінець 2009 року навчалося близько 70 відсотків дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Поширення набула опіка та піклування внаслідок того, що як правило виховувати та утримувати дитину, яка залишилася без батьківського піклування виявляють родичі та близькі. А відповідно до чинного законодавства опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. Але значна частина дітей, позбавлених батьківського піклування не має родичів, які б мали бажання та можливості для виконання обов’язків опікуна або піклувальника.

Слід відмітити, що внаслідок вжиття вичерпних заходів в Україні майже на 20% зменшилася кількість дітей даної категорії, які влаштовані в інтернатні заклади та заклади соціального захисту дітей.

Виховання дітей в інтернатних закладах формує у них специфічне ставлення до життя, значно корегує їх психологічні якості. Вихованці інтернатних закладів менш успішні у вирішенні проблеми конфліктів при спілкуванні з дорослими ніж діти з сім’ї, у них більш примітивні та нерозвинуті форми спілкування з дорослими: агресивність, намагання звинуватити інших, невміння та небажання визнати свою провину, тобто, по суті, домінують захисні форми поведінки у конфліктних ситуаціях. У свою чергу нездатність конструктивно вирішувати конфлікт приводить до певних відхилень у поведінці.

Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.

У сучасних умовах специфіка і основна спрямованість соціальної політики в питаннях дитинства має полягати насамперед у тому, щоб пом’якшувати для дітей негативні наслідки тих процесів, які проходять у суспільстві, необхідно розвивати нові форми життєдіяльності дітей, створювати нові соціальні інститути, які б забезпечували задоволення їх потреб і реалізацію інтересів дітей.

Сучасне сирітство, включаючи такі нові його прояви, як дитяча безпритульність, є наслідком недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування до соціальних проблем сімей з дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученням дітей з таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей у неблагополучних сім’ях – все це призводить до розвитку важко керованої ситуації, за якої діти часто залишаються напризволяще.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім’ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім’ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування – зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім’я.