22.Експеримент як метод досл.

Найбільш ефективним джерелом емпіричних знань є науковий експеримент.

Експеримент – це комплексний метод дослідження, при якому відбувається активний вплив на досліджуване явище шляхом створення спеціальних умов (введення експериментальних факторів), що відповідають меті дослідника. Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш широкого і глибокого вивчення теми наукового дослідження.

Більше 2/3 всіх наукових працівників зайняті експериментальною роботою. Проведення експерименту базується на знаннях про об’єкт які дають змогу структурно визн ті чи ін фактори, передб висунення і доведення гіпотез досл. Експерименти повині служити обгрунтуваню та уточненю теорем положень експеримент потрібно проводити на основі теорії. Експериментальне вивчення об'єктів порівняно зі спостереженням має такі переваги:

•у процесі експерименту можна вивчати явища у "чистому вигляді", звільнившись від побіч. факторів, які затінюють осн. процес;

•в експеримент. умовах можна дослідити властивості об'єктів;

•експеримент можна повторювати, тобто є можливість проводити дослід стільки разів, скільки це необхідно.

Експеримент проводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм істини теорії та гіпотез. Експеримент також у багатьох випадках є джерелом нових теоретичних даних, які розвиваються на базі результ. проведеного досліду або законів, що виходять з нього.

23.Форм. Вибіркової сукупності респондентів в процесі проведення соціол досл

Вибіркова сукупність – це кількість опитуваних респондентів. Це число залежить від загальної кількості соціальних об’єктів, що вивчаються, які утворюють генеральну сукупність. Вибірка має бути оптимальною, або репрезентативною, яка б у мініатюрі відображала всі характерні особливості генеральної сукупності.

Існують різні класифікації вибірки. Найбільш доступною та прийнятною для прикладних досліджень у соціальній роботі, на наш погляд, є класифікація запропонована українськими вченими В.М. Шейко та Н.М. Кушнаренко.

Розрізняють наступні типи вибірки.

Квотна вибірка використовується, якщо прагнуть досягти структурної відповідності вибіркової та генеральної сукупностей. При цьому необхідно визначити ознаки, за якими здійснюється відбір респондентів (стать, вік, освіта тощо).

Стихійна вибірка – це вибір «першого стрічного». Цим методом користуються, коли генеральна і вибіркова сукупності за своїми обсягами достатньо великі. Так, для середнього міста обсяг вибірки може становити 800-1000 осіб, для малого – 400-500 осіб.

Проста, випадкова (ймовірна) вибірка виконується на основі повних списків усіх членів генеральної сукупності (основа вибірки), в яких довільно вибирається необхідна кількість респондентів і заноситься у вибіркову сукупність. Наприклад, із списку телефонних номерів жителів виборчої дільниці (500) потрібно зателефонувати 50 респондентам.

Систематична (механічна) вибірка – це спрощений варіант ймовірного відбору. Користуючись тими ж самими списками генеральної сукупності, відбір здійснюють не випадковим способом, а послідовно, через один і той же інтервал (крок вибірки).

Гніздова (серійна) вибірка. При гніздовій (серійній) вибірці за одиницю відбору

беруть не окремих респондентів, а групи або інші підрозділи (сім’я, бригада, шкільний

клас, студентська група, відділ в установі тощо) з суцільним опитуванням. Гніздова вибірка

репрезентативна лише за умови, що склад груп подібний.

17.Орг-ція та проведення соціологічних досл

Соц досл - це с-ма логічно пос¬лідовних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів яро явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні. Будь-яке дослідження починається з постановки проблеми. Про¬блема дослідження може бути заданою ззовні якимось замовником або викликана пізнавальним інтересом. Після вибору виду соціологічного дослідження починається йо¬го підготовка. Даний етап передбачає розробку програми, яку називають стратегічним документом наукового пошуку, що містить всебічне теоретичне обґрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення досліджуваного соц.о явища чи процесу.

В науково-методич. л-рі програму соціологіч. дослідж. у структурному відношенні розгляд. з точки зору таких питань: 1) загальні вимоги до програми; 2) методологічний розділ програми; 3) процедурний (або методичний) розділ програми.

У практиці соціологічних дослідж. висувають такі загал. вимоги до програми: 1) її необхідність, щоб не було пошуків методом проб і помилок; 2) її логічна послідовність в усіх структурних елементах; 3) наявність у ній гнучкого варіанта.

Методологічний розділ програми соціологічного дослідж. органічно взаємопов'яз. з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідж., то другий розкриває його процедуру, тобто послідовність дослідницьких операцій.

Слід зазначити, що при проектуванні та організації соціологічного дослідження поряд з розробкою його програми важлива роль належить принциповому (стратегічному) і робочому планам дослідження, які відображають основні стратегічні й оперативні процедурні заходи, яких необх. вжити.