2.2. Практика провідних країн світу в регулюванні агропромислового комплексу

Державне регулювання сільського господарства за кордоном має досить складний механізм і включає систему інструментів впливу на доходи фермерів, структуру сільськогосподарського виробництва, аграрний ринок, соціальну структуру села, міжгалузеві і міжгосподарські відносини.

Дослідження сучасних концепцій регулюючого впливу держави на агробізнес дозволило виявити ряд особливостей, зокрема, соціально-еколого орієнтованої в країнах ЄС, жорстко регульованої в США і соціально орієнтованої в пострадянських країнах (табл.. 2.1).

Таблиця 2.1.

Типологія сучасних моделей державного регулювання економіки аграрного сектора зарубіжних країн [31, с. 2-3]

І тип (США) Жорстка система регулювання, спрямована на підвищення ефективності виробництва	ІІ тип (країни ЄС) Соціально-екологічна система регулювання	ІІІ тип (пострадянські країни) Соціально-орієнтована система регулювання
Цілі державних заходів
Створення умов для рентабельного ведення сільськогосподарського виробництва в умовах ринку; Забезпечення пріоритетних конкурентних можливостей з виробниками з третіх країн; Забезпечення населення якісними продуктами харчування.	Створення умов для рентабельного ведення сільськогосподарського виробництва в умовах ринку; Забезпечення пріоритетних конкурентних можливостей з виробниками з третіх країн; Забезпечення населення якісними продуктами харчування; Охорона навколишнього середовища	Забезпечення продовольчої незалежності; Підвищення конкурентоспроможності національної сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках в рамках членства в СОТ; Сталий розвиток сільських територій; Збереження, відтворення та підвищення ефективності використання земельних і природних ресурсів, а також екологізація виробництва.
Задачі державних заходів
Сприяти зростанню конкурентоспроможності; Підтримка виробника як найменш захищеного суб’єкта продовольчого ринку	Зближення регіонів за доходами сільського господарства до рівня інших галузей економіки; Запобігання соціальних проблем від скорочення числа зайнятих в сільському господарстві; Зниження витрат (собівартості) на сільгосппродукцію	Стимулювання зростання виробництва основних видів сільськогосподарської продукції та виробництва харчових продуктів; Підтримка розвитку інфраструктури агропродовольчого ринку; Підвищення ефективності регулювання ринків сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства; Підтримка малих форм господарювання; Підвищення рівня рентабельності в сільському господарстві для забезпечення його сталого розвитку, в тому числі на основі стимулювання інноваційної діяльності; Підвищення якості життя сільського населення
Різноманітність форм власності
Більше 45% оренди фермерської землі	Більше 50% оренди фермерської землі	Пріоритет приватної власності (більше 90%)
Механізми регулювання
Субсидування, кредитування, дотації, державні замовлення та закупівлі, регулювання цін, експортні субсидії	Регулювання цін, субсидування кредитування, дотації на одну голову худоби, на один гектар посівів, держзамовлення, підвищення якості виробленої продукції і охорону навколишнього середовища	Субсидування, кредитування, проведення закупівельних і товарних інтервенцій на ринках сільськогосподарської продукції, а також заставних операцій, дотації (не пов’язані з врожайністю і продуктивністю), пільгове оподаткування, митно-тарифне регулювання з урахуванням кон’юнктури внутрішнього та світового ринків
Масштаби фінансування та їх напрямки
30% вартості виробленої товарної сільськогосподарської продукції. Довготривалі прогнози і цільові програми, включаючи програми сільськогосподарських досліджень і обслуговування науки, соціальні програми підвищення доходів населення.	45-50% вартості товарної сільськогосподарської продукції. Прогнозні продовольчі балансу загальнодержавних і міждержавних цільових програм, соціальні програми підвищення доходів виробників	3-5% вартості товарної сільськогосподарської продукції. Середньострокові і цільові програми (підпрограми розвитку окремих галузей).

Систематизований на основі узагальнення матеріал таблиці 2.1. служить емпіричною базою побудови типології соціально орієнтованої моделей регулювання економіки сільського господарства.

Особливу роль в бюджетній підтримці сільського господарства за кордоном на відміну від практики країн пострадянського простору відіграє система сільськогосподарського кредиту. Наприклад, в Німеччині існує система допомоги початківцям фермерам (стартапам), яка включає, крім безоплатних видатків, позику до 200 тис. євро (під 5% річних) або громадську позику до 120 тис. євро для цілей будівництва (під 1,5% річних). Також передбачений договір страхування комерційного кредиту, що надається для придбання засобів виробництва (страховий тариф становить близько 0,4%).

У Великій Британії з системою фермерського кредиту тісно пов’язані іпотечні кредити під заставу землі: з 1928 р. створена і діє Сільськогосподарська іпотечна корпорація, яка отримує державні дотації у вигляді скороченого відсотка. Кредитування здійснюється на термін від 5 до 40 років, а максимально можливий розмір застави становить третину вартості майна. Говорячи про короткострокове кредитування, можна відзначити, що фермери частіше використовують не традиційні банківські позики, а овердрафти.

У Фінляндії частина державної підтримки здійснюється через Фонд сільського господарства, що формується за рахунок державних перерахувань, відсотків по позиках і податків на земельні угіддя. Фонд надає фермерам кредити на будівництво будівель і комунікацій, покупку сільськогосподарського обладнання, рекультивацію земель, формування продуктивного стада під 4-7% річних в залежності від регіону.

У Канаді надаються безвідсоткові авансові кредити для проведення весняно-польових робіт і осінні безвідсоткові кредити, що дозволяють фермерам відстрочити збут сезонної продукції [15, с. 15].

В умовах світової економічної кризи Президентом Франції Н. Саркозі було прийнято рішення про надання безпрецедентної допомоги сільському господарству в 2010 р. в 1,65 млрд. євро, з цієї суми 1 млрд. євро виділено на надання банківських кредитів, 650 млн. євро – на державну допомогу. Кредитна ставка при цьому складала 1,5% річних, а для молодих фермерів – 1% річних [26].

Цікавим є досвід зарубіжних країн, в яких сільське господарство віднесено до стратегічних пріоритетних галузей економіки, і тому держава в тому чи іншому вигляді субсидує сільськогосподарське виробництво. Розглянемо більш детально механізм державної підтримки сільського господарства в США та в рамках ЄС.

У США визначають галузь сільського господарства, яка в першу чергу потребує підтримки держави, обсяг необхідної допомоги, а також малозабезпечені групи населення. Відповідно, вирішуються відразу два завдання: стимулювання розвитку сільського господарства і підтримка малозабезпечених верств населення. Вироблена продукція закуповується за досить високими цінами для того, щоб організаціям був стимул працювати з невеликою кількістю людей і з найменшими витратами. Малозабезпеченим групам населення видаються талони на придбання певних видів продукції в спеціальних магазинах. Держава виділяє приблизно 114 доларів на місяць на кожного учасника програми продовольчої допомоги, а це майже кожен дев’ятий громадянин Америки.

Бюджетні витрати США на сільське господарство залежать від економічної ситуації – в кризові роки їх значення зростає, в більш стабільні періоди рівень державного субсидування помітно знижується.

Бюджетні кошти держави виділяються на фінансування наступних програм: сільськогосподарські дослідження; організація маркетингу та інформації про ринки і ціни; кредитування; консервація і вилучення земель; підтримка цін, закупівля, компенсаційні платежі; підтримка фермерських постачальницьких і збутових кооперативів, ринкові замовлення; субсидування продовольства; експортні субсидії; міжнародна продовольча допомога.

У США 90% всієї товарної продукції виробляють великі фермерські господарства, холдинги, які отримують найбільшу частку допомоги (близько 70%) бюджетних засобів і забезпечують високу ефективність ведення агробізнесу.

Фермери в сільському господарстві США не мають преференції з прибуткового податку, вони сплачують аналогічну з іншими платниками податків ставку. Пільговий характер оподаткування полягає в тому, що основна частина фермерів має низький дохід порівняно з доходами в несільськогосподарських галузях, а отже, сплачує прибутковий податок за мінімальною ставкою, прийнятою для всіх платників податків. Однак фермери мають ряд інших пільг зі сплати податку, які полягають у тому, що їм дозволяється зменшувати оподатковувану базу, або з бази віднімається неоподатковуваний мінімум або виплати в соціальні фонди, або, наприклад, вони мають можливість платити податок з середнього значення доходу за останні три роки.

Всі сільгоспвиробники, що реалізують не менше 70% продукції протягом календарного року, можуть розраховувати на отримання кредитів, субсидій по відсотковими ставками, придбання техніки в лізинг, страхування до 50% врожаю тощо.

У США існують два види цін державної підтримки агровиробництва [52, c. 284]:

1. Цільові (гарантовані), які поширюються на найбільш важливі види сільськогосподарської продукції. Рівень цільових цін розрахований таким чином, щоб вони гарантували рівень доходу для самофінансування розширеного відтворення на фермах із середнім і зниженим рівнями витрат.

2. Заставні (заставні ставки). За заставної фіксованою ціною фермер здає в Товарно-кредитну корпорацію (ТКК) під заставу всю продукцію в разі, якщо ринкові ціни складаються нижче заставної ціни.

Сільськогосподарська політика ЄС, відома як загальна сільськогосподарська політика, переконана, що виробництво продовольства в Європі розвивається на рівних з економічним розвитком сільських громад та заходів для вирішення екологічних проблем, таких як зміна клімату, управління водними ресурсами, розвитку біоенергетики та біорізноманіття [7]. Загальна аграрна політика є однією з найбільш важливих політичних сфер Європейського Союзу і витрати на сільськогосподарські завдання складають більшу частину бюджету ЄС.

Послідовні реформи сільськогосподарської політики ЄС також підтримують інновації в сільському господарстві і харчовій промисловості. Науково-дослідні проекти Європейського Союзу мають на меті підвищення продуктивності і зменшення впливу на навколишнє середовище (наприклад, використання вторинних та відходів для виробництва енергії). Частка витрат, понесених з бюджету ЄС на сільське господарство, поступово скоротилося: з 70% в 70-х роках, до 34% в період з 2007 по 2016 рік. Це пов’язано з розширенням інших обов’язків ЄС, зниження витрат завдяки реформам – реформи, які дозволили ЄС прийняти 12 нових країн до свого складу, починаючи з 2004 року без збільшення сільськогосподарських витрат [52].

Забезпечення розроблених напрямів, на думку Європейської комісії, пов’язане з істотною зміною ряду інструментів ЄАП без помітного скорочення витрат бюджету ЄС на її реалізацію. Бюджетне фінансування по “класичним” напрямками і інструментам ЄАП на 2014-2020 рр. в поточних цінах складе близько 420 млрд. євро, тобто перевищить його розмір на 2007-2013 рр. понад 75% складуть витрати в рамках надання прямих субсидій і ринкові заходи, 24% – витрати в рамках розвитку села [3].

Крім того, в майбутню “фінансову семирічку” ЄС пропонується ввести додаткові напрямки і форми організації витрат на ЄАП, що відповідають новим умовам всередині ЄС і в світовій економіці. Для надання продовольчої допомоги нужденним громадянам ЄС намічені виплати з Європейського соціального фонду в розмірі близько 3 млрд. євро. Приблизно 2,5 млрд. євро пропонується витратити на забезпечення безпеки продуктів харчування. Намічено створити резерв для протидії кризам на внутрішньому ринку (близько 4 млрд. євро), додати “сільськогосподарську частину” (близько 3 млрд. євро) до Фонду ЄС щодо адаптації до глобалізації.

Фінансування жорстко зістиковано з головними напрямами реформування ЄАП. Фінансова підтримка фермерів як і раніше існує, проте використовується більш вибірково. Наприклад, можуть бути використані для надання допомоги у виняткових обставинах, таких як стихійні лиха або спалах хвороб тварин (наприклад, ящур), або суттєвих невідповідностей на ринку, які можуть поставити під загрозу цілі сектори сільської економіки. Виплати ЄС є інструментом підтримки доходів фермерів. Вони призначені для забезпечення адекватного рівня життя сільського населення. Але в свою чергу, фермери повинні відповідати стандартам гігієни, безпеки харчових продуктів, здоров’я тварин, захисту біорізноманіття та сільських ландшафтів. Відносно прямих субсидій з 2014 р. намічена кардинальна зміна моделі підтримки фермерів, яка прив’язує її розмір до площі використовуваних ними сільськогосподарських земель з урахуванням виробництва як сільгосппродукції, так і “суспільних благ” (екологічних, ландшафтних та інших суспільно корисних ефектів). В 2019 р. всі країни остаточно перейдуть з колишнього “історично обумовленого” способу розрахунку субсидій (невигідного для нових країн ЄС) на уніфіковані погектарні виплати для забезпечення “справедливого розподілу” допомоги між фермерами, регіонами та країнами. Верхньою межею прямих субсидій стануть 300 тис. євро [3].

Вперше в особливий пакет виділені заходи з розвитку досліджень і інновацій в сільському господарстві (приблизно 5 млрд. євро). Намічено подвоїти обсяг агрономічних досліджень протягом 2014-2020 рр., спираючись на особливе фінансування в рамках рамкової науково-дослідницької програми ЄС. Для кращої координації фінансування з Європейського сільськогосподарського фонду розвитку села та інших структурних фондів ЄС планується створення Європейського партнерства для інновацій в продуктивність і сільськогосподарську стійкість.

Європейський Союз, як найбільший імпортер продуктів харчування в світі і найбільший ринок продовольства в країнах ЄС, що розвиваються, останнім часом реформував свою систему підтримки, надаючи можливість фермерам експортувати свою продукцію, якщо це можливо, не заважаючи світової торгівлі.

Незважаючи на значні реформи, які відбулися в останні роки, необхідні подальші дії. Для задоволення потреб, які виникають від зростання чисельності населення і зростання добробуту населення, який їсть більше м’яса, світове виробництво продуктів харчування має збільшитися в два рази до 2050 року, той же самий час доводиться мати справу з наслідками зміни клімату (втрати біорізноманіття, погіршення якості ґрунтів і вод).

В ході опитування населення, що відбулося в 2010 році, європейці зробили вибір на користь такої політики ЄС в сільському господарстві, який не тільки допомагає фермерам у виробництві продуктів харчування, але також підтримує захист природних ресурсів і сільські пейзажі, спрямована на поліпшення добробуту тварин і економічного розвитку сільських громад.

У відповідь ЄС опублікував пропозиції щодо реформ, які відображають ці потреби і де акцент робиться на сталий розвиток сільського господарства, інновацій, наукових досліджень і поширення знань і більш справедливої ​​системи підтримки європейських фермерів, які дозволили б їм відповісти на виклики майбутнього.