17. Методи оптимізації та прогнозування потужності логістичної системи
У процесі оптимізації та прогнозування потужності логістичної системи традиційними залишаються завдання, пов'язані з управлінням матеріальними, фінансовими, інформаційними потоками.
Оптимізація потужності логістичної системи базується на методах моделювання й передбачає розв'язання чотирьох основних завдань: оптимізації запасів, оптимізації часу руху матеріальних потоків, оптимізації виробничих програм, оптимізації логістичних витрат. На рисунку представлено узагальнену класифікацію моделей оптимізації потужності логістичної системи.
Найбільшого розповсюдження набула модель економічно обґрунтованого розміру замовлення (Economik Orderinq Quantity model, EOQ model). В її основі лежить визначення оптимальної величини замовлення, яка характеризується найменшими витратами на обслуговування запасів (на їхнє зберігання та доставку).
Класифікація моделей оптимізації потужності логістичної системи
Модель планування дефіциту запасів дозволяє обґрунтувати вигоду торговельного підприємства унаслідок планування дефіциту запасів. Ця модель базується на умові, що в деяких випадках зберігання продукції виявляється набагато дорожчим, ніж витрати, пов'язані з відсутністю запасів на протязі незначного періоду часу. В основі цієї моделі лежить розуміння двох напрямків роботи фінансових менеджерів, пов'язаних із дефіцитом запасів. Вони полягають у різних підходах до управління дешевими та дорогими товарами.
Модель урахування залежності ціни від обсягу замовлення заснована на існуванні системи знижок, які може отримати покупець у випадку замовлення в постачальника більшої кількості продукції. Модель передбачає оцінку вигоди підприємства від прийняття пропозицій постачальника. Для цього розраховується загальна вартість запасів (сума вартості придбання запасів і загальних витрат, пов'язаних із утриманням запасів на підприємстві) за умови придбання підприємством економічно обґрунтованої кількості продукції та за умови отримання знижок. Потім отримані результати порівнюються. Найнижча загальна вартість запасів обумовлює вигідний для підприємства варіант постачання запасів. Першим різновидом механізмів управління запасами на основі фіксованої періодичності замовлення є модель із фіксованою періодичністю замовлення. На відміну від методів управління запасами на основі фіксованою розміру замовлення, у цій моделі проміжок часу між черговими поставками буде постійною величиною, а обсяг замовлення
змінною. Тобто, замовлення підприємство-споживач буде розміщувати через рівні проміжки часу, але в неоднакових обсягах. У цій системі, на відміну від системи з фіксованим рівнем замовлень, рівень запасу не контролюється, й випадки відсутності товару можуть спостерігатися як у період виконання замовлення, так і розміщення. Щоб зменшити ймовірність появи дефіциту товару, система з фіксованою періодичністю замовлень вимагає більшого рівня буферного запасу, ніж EOQ модель.
Модель із фіксованою періодичністю застосовується суб'єктами господарювання, які: 1) купують товар на умовах FOB; 2) не мають можливості автоматично підтримувати встановлений рівень запасів; 3) працюють із постачальниками, що пропонують компанії значні знижки, якщо вона буде розміщувати замовлення на товари через певні проміжки часу.
Модель «саме вчасно» (Just-In-Time, JIT), або модель із залежним попитом, яка полягає у тому, що суб'єкт господарювання розміщує замовлення в постачальників набагато частіше, і доставка запасів може здійснюватися щоденно або навіть погодинно. Застосування такої системи передбачає, що підприємство-замовник, а також велика кількість постачальників перебувають у безпосередній територіальній наближеності. Використання системи «саме вчасно» значно знижує витрати на збереження, але потребує високого рівня координації між заводом-виробником і постачальником відносно строків поставки та обсягів партій замовлення.
Слід зазначити, що останнім часом компанії застосовують удосконалений варіант JIT-системи, який отримав назву «Система JIT II». Характерною його рисою є те, що представники постачальника перебувають безпосередньо на підприємстві-споживачі й самостійно керують поставками матеріалів відповідно до виробничого графіку. Система заснована на спільному використанні інформації, тому базується на довірі та взаєморозумінні.
Разом із перерахованими моделями, основна складність у процесі прогнозування витрат за критерієм їхньої мінімізації полягає в існуванні численних витратних конфліктів. У таблиці показаний конфлікт мети з погляду мінімізації витрат. Цю конфліктну ціль необхідно «стикувати» за кожним параметром.
