Дослідження окремих систем

Серцево-судинна система. Спочатку досліджують пульс і кровоносні судини. Розрізняють артеріальний пульс: ритмічний або аритмічний; по напруженню судин – твердий, жорсткий, м’який; за величиною пульсової хвилі – великий, середній, малий, нитковидний; за характером спадання хвилі − повільний, стрибаючий. Необхідно описати яремні вени: еластичні чи ущільнені, наявність чи відсутність коливань і пульсу (негативний, позитивний, ундуляція).

При дослідженні серцевого поштовху визначають його локалізацію і силу (помірний, стукаючий, посилений, ослаблений), характер (дифузний чи обмежений). Потім визначають межі абсолютної тупості і відносного притуплення серця. Перкусійні межі серця − верхню і задню, із зазначенням міжребер’я чи ребра і відстані від лінії плечового суглоба, болючість чи безболісність серцевої ділянки.

Далі визначають характер серцевих тонів (частота, ясність, глухість, ослаблення, подовження, розщеплення, роздвоєння, акцентування, ритм галопу, ембріокардія). Визначають також наявність перикардіальних і ендокардіальних шумів.

Система дихання. Визначають тип дихання (грудний, черевний, грудочеревний); ритм і глибину дихання (помірне, глибоке, поверхневе); симетричне чи асиметричне.

При наявності задишки визначають її форму (інспіраторна чи експіраторна, змішана, постійна чи періодична, у спокої, після навантаження, при русі), потім досліджують і описують стан носових отворів (звуження чи розширення, рухи крил носа, витікання і їхній характер).

При дослідженні придаткових порожнин лицьової частини черепа описують зміну конфігурації, болючість різних кісток, характер перкутованого звуку.

При огляді, пальпації та аускультації гортані і трахеї описують наявність травм, припухлостей, інфільтрацій, деформацій, чутливість, болючість, місцеву температуру, хрипи та інші шуми. Досліджують у тварини кашльовий рефлекс (збережений, знижений, відсутній), визначають характер кашлю (частий, рідкий, короткий, тривалий, нападами; болючий, безболісний; сухий, вологий), відзначають час його прояву (при русі, у спокої, на свіжому повітрі, при введенні в приміщення, в період прийому корму). У коней досліджують повітроносні мішки. При цьому звертають увагу на припухання, зміну конфігурації, величину, болючість, консистенцію, характер перкуторного звуку (тимпанічний, тупий, притуплений). Визначають форму грудної клітки (вузька, широка, сплющена, бочкоподібна), болючість, деформацію та інші пошкодження ребер.

Під час дослідження легенів з допомогою перкусії визначають їхні межі (зліва і справа), межі передлопаткової ділянки, характер перкусійних звуків (ясний легеневий, тимпанічний, коробковий, притуплений, тріснутого горщика), із зазначенням місць зміни нормальних звуків, визначають наявність і характер хрипів, шумів тертя плеври, шумів крепітації, шумів плеску і клекотання. Визначають зміни основних дихальних шумів (везикулярного і бронхіального дихання), появу бронхіального та амфоричного дихання. Визначають наявність «запального жолоба».

Система травлення. Спочатку необхідно дослідити апетит (добрий, підвищений, спотворений, відсутній) і прийом корму та води (вільний, утруднений, ненормальний). У жуйних тварин описують відрижку (періодична, порожня, часта, рідка, відсутня). Відзначають салівацію (помірна, посилена, зменшена, відсутня); характер жування (активне, мляве, відсутнє), тривалість і кількість жувальних рухів; відригування кормової грудки за проміжок часу; порушення жуйки (нерегулярна, коротка, відсутня).

Звертають увагу на наявність і характер блювання, наявність регургітації. Надалі визначають зміни в ротовій порожнині (наявність і характер ушкоджень, стан ясен і губ, щічних поверхонь, наявність і характер запаху). Описують стан язика (чистий, обкладений, сухий, вологий, визначають колір, набряклість, ушкодження), зубів (стан зубної аркади, різців і корінних зубів, характер стирання, цілісність, карієс, флюороз, запах), м’якого піднебіння.

Під час дослідження глотки звертають увагу на положення щік (витягнуте чи вільне), наявність набряклості, припухлості, травм. Описують акт ковтання (вільний, утруднений, болючий), стан стравоходу (болючість, підвищення місцевої температури, наявність припухлостей, травм, пухлин, дивертикулів, вільне чи утруднене проходження кормової грудки по стравоходу, прохідність). Найточніше прохідність стравоходу визначають зондуванням.

Звертають увагу на слинні залози (зміна конфігурації, наявність чи відсутність патологічних вогнищ і їхній характер, величина, консистенція, болючість, місцева температура).

Потім описують зміни черевної стінки, відзначаючи зміни конфігурації живота (підтягнутий чи відвислий, випинання, розширення, симетричність чи асиметричність різних частин живота, напруженість, болючість).

У жуйних тварин описують зміни передшлунків (випинання чи западання голодних ямок, здуття, кількість і якість скорочень рубця, болючість і напруженість стінок рубця). Визначають зміни звуків при перкусії верхньої і нижньої частин рубця, шумів перистальтики. Потім описують результати балотуючої перкусії області мечоподібного хряща, рефлексу холки і перкусії по лінії прикріплення діафрагми (діагностика травматичного ретикулоперитоніту).

Досліджуючи книжку, визначають наявність і зміну перистальтичних шумів, болючість. При дослідженні сичуга визначають болючість, зміни шумів перистальтики.

У тварин з однокамерним шлунком установлюють переповнення та зміни перистальтики шлунка. Досліджуючи кишечник, описують зміни перистальтики, болючість, характер його вмісту. Одночасно з дослідженням органів травлення досліджують печінку та селезінку, визначаючи зміни перкусійних меж, болючість. Досліджують і описують акт дефекації, відзначаючи при цьому позу (природна, вільна, вимушена), частоту дефекацій, кількість і фізичні властивості фекалій. При ректальному дослідженні відзначають зміни в топографії та фізичному стані доступних ділянок шлунково-кишкового тракту.

Сечова система. Основні дані одержують при ректальному дослідженні (стан сечового міхура, сечоводів і нирок). Особливу увагу звертають на акт сечовипускання і його зміну (поза при сечовипусканні, частота, болючість, кількість і якість виділеної сечі). Далі досліджують сечовий міхур і уретру, застосовуючи при необхідності катетеризацію. При зовнішньому дослідженні нирок відзначають болючість чи безболісність області нирок. Одночасно з дослідженням сечової системи досліджують статеву систему, звертаючи увагу насамперед на стан зовнішніх статевих органів і матки.

Нервова система, органи руху і органи почуттів. Стан нервової системи визначають насамперед спостереженням за поводженням тварини. Описують загальний стан, наявність і ступінь збудження чи пригнічення. Звертають увагу на координацію рухів, визначаючи наявність і характер судом. Перевіряють загальну чутливість (тактильну, больову). Досліджують череп і хребет, відзначаючи конфігурацію, розм'якшення кісток і болючість. Досліджують поверхневі та глибокі рефлекси (шкірні, слизових оболонок, сухожильні).

Проводять вегетативні проби (вушно-серцевий, губо-серцевий, орбітальний, очно-серцевий рефлекси). Досліджують зони Захар’їна-Роже-Євграфова. Потім визначають зміни органів почуттів. Визначають стан очних середовищ, випинання (екзофтальм) чи западання (енофтальм) очних яблук, стан вік, зіниць і реакцію їх на світло. Визначають зниження чи втрату зору.

Під час дослідження органів слуху визначають стан вушних раковин, наявність і характер витікань, болючість. Визначають збереження, зниження чи втрату слуху.

Під час дослідження нюху, смаку і дотику визначають виявлені зміни і ступінь зниження чи втрати цих почуттів.

Під час дослідження органів руху звертають увагу на постановку кінцівок (правильна, неправильна із зазначенням відхилень), характер рухів (вільні, скуті, хиткість ходи, наявність і характер кульгавості). Визначають і описують ступінь розвитку мускулатури (добрий, помірний, слабкий) і болючість її. Виявляють болючість чи безболісність кістяка, деформацію чи інші враження його.

Визначають стан суглобів і бурс (конфігурацію, болючість у спокої, при русі та інші зміни). Щодо стану мінерального обміну можна судити за даними досліджень останніх хвостових хребців, останньої пари ребер, поперекових відростків поперекових хребців, рогу копит, копитець, рогових відростків.

Лабораторні дослідження. Їх застосовують з метою уточнення діагнозу, форми перебігу і стадії хвороби, диференціювання подібних за клінічними ознаками хвороб і для контролю за лікуванням і станом тварини в ході курації.

Базуючись на проведених лабораторних дослідженнях у цьому розділі куратор описує їхні результати, занесені в спеціальні бланки, що додаються до історії хвороби. Аналіз результатів лабораторних досліджень наводяться в 3-й частині історії хвороби (епікриз).

Діагноз. Необхідно написати повну назву захворювання пацієнта українською і латинською мовами. Варто визначити характер і перебіг захворювання, наприклад, катаральний гострий гастроентерит.

Прогноз. Необхідно зазначити прогноз захворювання пацієнта (сприятливий, несприятливий, обережний, сумнівний, сприятливий щодо життя, несприятливий щодо продуктивності).

План лікування. Необхідно повідомити про лікувальні заходи в узагальненому вигляді, наприклад, дієта, проносні, неспецифічна терапія, серцеві, фізіотерапія. План лікування повинен бути чітким і конкретним.