Наддніпрянська україна в 1900-1914 рр.

1900 р. – створення Революційної української партії (РУП), першої політичної партії Наддніпрянської України;

1908 р. – створення Товариства українських поступовців (ТУП);

1911-1913 рр. – «справа Бейліса».

Відруб — надання кожному селянинові права вимагати виділення йому землі в одному масиві згідно з пунктами столипінської аграрної реформи (з 1906).

Монополія (від гр. «сам продаю») — зосередження будь-чого в розпорядженні держави, однієї о-ції, фірми, особи тощо, переносно — виняткове право на щось; об’єднання підприємств певної галузі чи місцевості, які регулювали обсяг виробництва, розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали неприбуткові фабрцки та заводи.

Хутір — невеликий населений пункт, часом одна-дві хати, з господарствами на деякій відстані від міст і сіл.

Чорносотенці — збірна назва для низки російських монархічних і ультранаціоналістичних організацій, що виникли після революції 1905 року в Російській імперії.

Стра́йк — організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог.

Міхновський Микола (31.03.1873, с. Турівка Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Корюківського р-ну Чернігівської обл. — 23.05., за ін. даними — 3.05.1924, Київ) — видатний гром.-політ. діяч, ідеолог держ. незалежності України, основоположник і перший ідеолог укр. націоналізму. Закінчив юрид. ф-т Київського ун-ту, працював адвокатом у Харкові. 1891 був серед організаторів Братства тарасівців. 1900 на замовлення керівництва РУП написав програму, видану в Львові під назвою «Самостійна Україна», 1902 — ініціатор створення УНП, члени якої боролися за незалежність України. У статтях і відозвах «Робітнича справа в програмі УНП» (1902), «Десять заповідей» (1903), «Справа української інтелігенції в УНП» М. виклав основні теоретичні засади укр. націоналізму. 1909-1914 керував роботою національно-патріотичної о-ції «Трете товариство взаємного кредиту», редагував укр. видання. Під час Першої св. війни М. був мобілізований до рос. армії.

Чикаленко Євген (21.12.1861, с. Перешори Херсонської губ., нині Ананьївського р-ну Одеської обл. — 20.06.1929, Прага) — видатний гром. і політ. діяч, меценат, теоретик і практик сільського господарства. Навчався на природничому ф-ті Харківського ун-ту, 1884 за участь в укр. нац. русі на 5 років засланий у рідне село. 1894 переїхав до Одеси, 1900 — у Київ. Належав до Громади, УДП (з 1904), УРДП (з 1905), ТУП (з 1908).Ч.був видавцем щоденних укр. газет «Громадська думка» (1906), «Рада» (1906-1914), фінансував багатьох укр. письменників і науковців, виділив 25 тис. рублів на будівництво студентського гуртожитку в Львові тощо. У роки Першої св. війни зазнав переслідувань з боку властей. Член УЦР, був в опозиції до її соціалістичного курсу. З 1919 Ч. — на еміграції в Австрії та Чехо-Словаччині. Очолював термінологічну комісію при Укр. госп. академії в Подебрадах. Ч. — автор «Розмов про сільське господарство», «Розмови про мову», «Спогадів» (1925-1926), «Щоденника 1917-1919» (1931) та ін.

Шраг Ілля (23.08.1847, Седнів Чернігівської губ., нині Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 11.04.1919, Чернігів) — відомий гром. і політ. діяч, адвокат. Походив з родини лікаря, німця за національністю, і українки. Навчався на мед. і юрид. ф-тах Петербурзького ун-ту (1865-1869), захистив кандидатську дисертацію у Київському ун-ті. Під впливом О. Кониського і В. Антоновича Ш. приєднався до укр. нац. руху. З 1897 належав до Загальної укр. безпартійної дем. о-ції, очолював її чернігівську громаду, з 1905 — до УРДП, з 1908 — до ТУП, з 1917 — до УПСФ. 1906 обраний депутатом І Держ. думи, керував Укр. парламентською громадою. Член УЦР.

Особливості економічного та соціального розвитку Наддніпрянської України. У 1900 1903 рр. економічна криза охопила найрозвинутіші галузі промисловості України, металургійну та кам’яновугільну.

У наступні роки господарство перебувало у стані депресії (застою). Криза супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими та збільшенням великих, що отримало назву «концентрація виробництва».

Процес монополізації. Утворення монополістичних об’єднань в Україні. Великі підприємства, як правило, були акціонерними товариствами. Вони прискорювали процес концентрації виробництва і підготували появу монополій. Це були об’єднання підприємств певної галузі чи місцевості, які регулювали обсяг виробництва. розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали збиткові фабрики і заводи.

Найпоширенішою формою монополій спочатку були синдикати — угоди самостійних у виробничих відносинах власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об’єднаний орган зі збуту. Дуже велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу «Продвугілля». Поява монополій неоднозначно впливала на виробництво та соціальну ситуацію в суспільстві. З одного боку, монополії пом’якшували руйнівну дію криз, з іншого, часто штучно підтримували нестачу виробів з метою підвищення цін на свою продукцію.

Напередодні Першої світової війни депресію змінило промислове піднесення, яке лише сприяло посиленню господарського визиску України. Інші особливості, крім концентрації виробництва й утворення монополій:

• спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу;

• нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку;

• перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії тощо.