1. Поняття та зміст методології юриспруденції. Правові категорії. Методологія — це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Виходячи з цього визначення:

¨ методологія наукової діяльності — це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби), зокрема, пізнання (відбиття) об'єктів зовнішнього світу та* організації (формування) систем наукових знань;

¨ методологія практичної діяльності - це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби) впливу на об'єкти, організації практичної діяльності як одного з об'єктів;

¨ вчення про систему методів наукової і практичної діяльності - це сукупність наукових знань щодо змісту, структури наукових і практичних методів, умов та правил їх застосування.

Зміст методології юриспруденції.

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області досліджений державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:

¨ проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;

¨ закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;

¨ понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін;

¨ структура й операційний склад методів юридичної науки;

¨ аналіз її мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового правового знання і т.д.

Змістові характеристики методології правознавства виявляються в тому, що:

¨ методологія правознавства поки що не є самостійною юридичною наукою. Вона виникла і розвивалася всім комплексом наукового юридичного знання, а її функціональне призначення складається в обслуговуванні будь-якого наукового юридичного дослідження, тобто це загальнонауковий феномен, внутрішньо властивий правознавству в цілому і кожній його окремій науковій дисципліні зокрема. Причому такий загальний характер методології правознавства припускає її пристосування, адаптацію до специфіки кожного досліджуваного юриспруденцією об'єкта;

¨ методологія правознавства має ряд компонентів: світоглядну позицію (тип наукового мислення), загальні теоретичні принципи (парадигми), систему методів та засобів пізнання, вчення про неї. Ці компоненти органічно між собою пов'язані, взаємопроникають і збагачують один одного;

¨ ядром методології правознавства є єдність і взаємоперетворення діалектики, гносеології і логіки, кожна з яких несе на собі цілком визначене методологічне навантаження, тобто одна система законів і категорій у діалектиці виступає як світогляд і принципи пізнання об'єктивного світу, у гносеології як засіб вирішення конкретних пізнавальних задач, а у логіці -як форми наукового мислення;

¨ структурно методологія правознавства має декілька рівнів: світоглядний, що визначає головні напрямки і загальні принципи пізнання в цілому; загальнонауковий (міждисциплінарний), який використовується при пізнанні особливої групи однотипних об'єктів; конкретно-науковий, який застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об'єкта групою наук; спеціально-науковий — властивий вивченню визначених властивостей об'єкта в межах конкретної науки; рівень процедур і методик - властивому конкретному науковому дослідженню з дослідження тієї або іншої властивості об'єкта.

Між приведеними рівнями методології правознавства існує органічний зв'язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.

правові категорії - Систематизована форма вираження правового знання, своєрідні згустки людської думки, сукупність таких думок, які увібрали в себе знання про державно-правові явища, їх властивості і ознаки. У певному сенсі правові категорії, якщо знехтувати методологічної строгістю, можна уявити як граничне правове поняття. У той же час від правових понять категорії права істотно відрізняються.

Правові категорії виконують роль свого роду системоутворюючих логічних вузлів, за допомогою яких наукове пізнання проникає в сутність і зміст державно-правових явищ. Вони відрізняються своєю фундаментальністю, представляючи собою логічну основу, навколо якої вибудовується система понять, утворюючи «гніздо», «сім'ю» правових понять, їх логічний ряд ( «право», «держава», «дія права», «правова система», « правове середовище »,« правова культура »та ін.).

2. Первісне та похідне походження держави. Неолітична революція і виникнення держави.

Первісне виникнення (походження) держави - це тривалий процес визрівання держави як особливого політичного інституту в бездержавному суспільстві. В ході розгорнутого в часі і унікального процесу походження держави в різних цивілізаціях і культурах складалися спочатку неоднакові перед державні форми, які отримали своє подальше вираження в різних формах держави. Всі існуючі доктрини, що пояснюють початкове виникнення держави можуть бути зведені до двох: релігійної та світської. Релігійні - стверджують богоустановленность держави, світські - пов'язують походження держави з особливостями людини і його соціального буття. Серед різноманіття світських теорій походження держави в даний час все більше утверджується олігархічна теорія походження держави (олігархія - влада небагатьох). Відповідно до цієї теорії процес разделеніятруда призводить до виділення специфічної його різновиди -управленческого праці. Цей управлінський праця пов'язана з появою еліти, яка привласнює собі функцію управління. На цій основі і виникає особливий інститут в суспільстві - держава. Таким чином, держава з'являється тоді, коли олігархи привласнюють собі функцію з управління суспільством (Б. Шан-тебу). Конкретні шляхи походження держави олігархічна теорії зводить до трьох варіантів: військовому, аристократичного і плутократичним. Військовий варіант походження держави пояснюється здійсненням військових дій і захопленням видобутку, коли шляхом перерозподілу серед військових виділяється правляча еліта. Її підтримують воїни (дружинники), які живуть за рахунок війни. Приклади такого роду походження держави досить численні (держава франків, держава монголів).

Аристократичний варіант (аристократія - влада кращих) походження держав пов'язаний з формуванням привілейованого становища вождів племен, окремих сімей, знатних родів, що склали еліту за своїми природними і соціальним даними (відрізнялися розумом, хоробрістю, силою, військовим мистецтвом і ін.). Їхні нащадки успадковують особливе становище в суспільстві, стають елітою, яка здійснює функцію управління. Плутократичний варіант (плутократія - влада багатих) походження держави пов'язаний із зосередженням управлінської функції в руках окремих осіб, а потім окремих груп, в силу їх майнового стану. Цей варіант походження держави відображає економічне розшарування суспільства. На думку дер-дарствоведов такий варіант походження держави по суті був винятком із загального правила в порівнянні з військовим і аристократичним варіантами походження держави. Приклади плутократического виникнення держави виражені в появі "острівних" держав і приморських держав Сходу.

похідне виникнення держави відрізняється від початкового (походження) тим, що нова держава виникає не на порожньому місці, а на основі окремих елементів колишньої держави і з використанням вже наявних готових моделей державності. Похідне виникнення держав має наступні варіанти:

1) ліквідаціяколишньої держави в результаті революції і виникнення нової держави(Але на тій же території, населеній тим же народом). Прикладом тому може бути Перша республіка у Франції, проголошена в 1792 р, РРФСР, що виникла в результаті Жовтневої революції 1917 р .;

2) поділ держави.Таким шляхом виникли Чехія і Словаччина в результаті розділу федеративної Чехословаччини, пострадянські держави в результаті розпаду СРСР;

3) сецесіячастини держави і населення. Таким шляхом виникли Еритрея, що вийшла зі складу Ефіопії, Бангладеш, яка вийшла з Пакистану;

4) об'єднаннядекількох держав. Прикладом може бути об'єднання НДР і ФРН в 1990 р .;

5) виникнення держави в результаті національно-визвольного руху.Створення нових держав на руїнах колоніальних імперій стало найбільш поширеним способом створення держав у XX ст. Деякі з домоглися незалежності народів мали власну державність в доколоніальний період (Індія, Єгипет), інші - ні. У будь-якому випадку і ті, і інші нові держави спочатку будувалися на вже наявних у світі державних моделях. Надалі вони, як правило, відходили від спочатку обраних моделей.

Неолітична революція та пожодження держави . Первісне суспільство багато тися­чоліть практично не змінювалося. Найсуттєвіші зміни починають відбуватися в період неолітичної революції (від неоліт — новий ка­м'яний вік). У цю епоху відбувається якісний переворот у всіх сферах життя людства від привласнюючого до відтворюючого господар­ства, тобто від полювання, рибальства і збирання до землеробства, скотарства і металообробки, керамічного виробництва. Цей перехід зайняв кілька тисячоліть.

Держава як нова організаційна форма життя суспільства виникає внаслідок неолітичної революції, переходу людства до відтворюючої економіки, тобто у процесі зміни матеріальних умов життя суспіль­ства, становлення його нових організаційних форм. Первісна держа­ва виникає, щоб організаційно забезпечити функціонування відтво­рюючої економіки, нових форм трудової діяльності.