1.4 Адміністративне право як галузь, наука та навчальна дисципліна

Як однорідна, відособлена в системі юриспруденції правова матерія, адміністративне право характеризується як: 1) галузь права; 2) наука; 3) навчальна дисципліна. У теорії права під галуззю права розуміють відносно самостійну сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Щодо визначення поняття конкретної галузі права, то в юридичній літературі виробився підхід, згідно з яким визначаються такі її ознаки: основа відокремлення певної галузі права – якісно однорідні суспільні відносини; об’єктивність відокремлення груп суспільних відносин; певна структура1 . Іншими словами, основним критерієм виділення галузі права є предмет, а додатковим – метод правового регулювання2 . Отже, поєднуючи предмет і метод правового регулювання, можна дійти висновку, що адміністративне право як галузь права – це сукупність юридичних норм, що врегульовують однорідні суспільні відносини щодо наданням адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності публічною адміністрацією за допомогою комплексного методу правового регулювання Поняття науки адміністративного права ширше за поняття адміністративного права як галузі права. Основним призначенням науки адміністративного права є онтологічне опанування, гносеологічне пізнання та діалектичний розвиток й удосконалення різноманітних норм та інститутів загального й особливого адміністративного права. Більше того, часто в межах науки адміністративного права здійснюється дослідження юридичних інститутів інших галузей права на основі адміністративно-правового методу правового регулювання1 . Отже, наука адміністративного права – це теоретичні положення й методологічні основи, які забезпечують процес, дослідження засад й ефективності інститутів адміністративного права. Адміністративне право викладається в юридичних та інших навчальних закладах з метою оволодіння майбутніми юристами, працівниками державних органів системою теоретичних і науково- прикладних знань щодо принципів і норм, які регулюють суспільні відносини у сферах виконавчої влади та державного управління, а також уміннями й навичками практичного застосування зазначених знань. Традиційно вважають, що навчальний курс адміністративного права України складається із загальної та особливої частин. Проте об’єктивне ускладнення суспільних відносин у сфері внутрішнього публічного управління, активний розвиток юридичної науки дає підстави вважати, що навчальний курс сучасного адміністративного права має складатись із загального адміністративного права та особливого адміністративного права. Отже, адміністративне право як навчальна дисципліна – це систематизований відповідно до навчальної програми.

1.5 Історія адміністративного права України

Сучасне адміністративне право базується на багатовіковому історично-правовому досвіді українського народу від періоду Київської Русі до сьогодення. Проте безпосередньо адміністративне право виникає не так давно порівняно з цивільним правом – на початку ХХ століття, коли воно замінило поліцейське право. Основним недоліком поліцейського права була концепція поліцейської опіки державної влади над «незрілими» підданими – теорія евдемонізму (від гр. Έυδαιμονα – «загальне благо, щастя»), за якою влада менш за все піклувалася про підвищення правового рівня населення. Проблема усвідомлення суспільної самосвідомості та самодіяльності народу не тільки не складала завдання поліції, а навпаки – суперечила одній з основних вимог благочинства: «не розраховувати на покору підданих, а формувати її на неможливість опору»1 . На початку XX століття за основу нової галузі права – адміністративного права – було взято виділення та подальший розвиток зі сфери державного (конституційного) права положень щодо внутрішнього публічного управління, куди вписалися норми поліцейського права, що відповідали вимогам правової держави – верховенству права й підпорядкуванню державного управління закону. Трагічний період національно-визвольних змагань 1917- 1920 рр. характеризується прогресивними намаганнями різних урядів (Центральна Рада УНР, Гетьманат Української держави, Директорія УНР) втілити в життя кращі вітчизняні та європейські напрацювання теорії адміністративного права. Одним із найбільших здобутків у галузі адміністративно- правової практики була поява в Україні адміністративної юстиції. Так, утворений в УНР Генеральний Суд мав у своєму складі Адміністративний відділ (за правління П. Скоропадського перетворений на Генеральний Адміністративний Суд). А в часи Директорії було відновлено діяльність цього суду у складі Генерального Суду. Як навчальна дисципліна, адміністративне право посіло важливе місце й у навчальному процесі1 . У листопаді 1920 р. армія Директорії залишила територію України. Влада в державі повністю перейшла до рук більшовиків. За таких обставин головним акцентом радянського права, на відміну від адміністративного права цивілізованих країн, стає не ідея захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, а охорона колективних (неперсоніфікованих) інтересів, оскільки псевдосоціалістичний устрій має своїм стрижнем не індивіда з його уявлюваними правами, а колектив. 2 У перші десятиліття входження України до складу Радянської імперії, адміністративне право на «легальному положенні» існувало лише до 1928 року, потім до 1937 року воно було під забороною. Радянський режим замінив суспільні відносини, які мали регулюватися адміністративно-правовими нормами, кримінальним правом, засудивши за адміністративною процедурою згідно з кримінальним законом мільйони українців, апогеєм чого став голодомор 1932-1933 рр. Після заснування ООН (1946 р) режим в УРСР почав деякою мірою дотримуватися Конституції, що дозволило розвиватися й адміністративному праву. Завдяки праці вчених, а також деякому пом’якшенню тоталітарного режиму адміністративне право стає провідною галуззю юриспруденції. Навчальна дисципліна «Радянське адміністративне право» викладається у всіх юридичних навчальних закладах України1 . Після прийняття 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України та проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. наша країна стала на самостійний державницький шлях. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., ознаменувала нову епоху, відповідно до якої людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. З розвитку конституційних положень розвиватися наука адміністративного права. Отже, адміністративне право України виникло в процесі виділення та подальшого розвитку з конституційного права сфери внутрішнього публічного управління, куди вписалися норми поліцейського права, що відповідали вимогам правової держави (верховенству права й підпорядкуванню публічної адміністрації закону), та наповнилося в умовах сьогодення людиноцентристськими положеннями, заснованими на стандартах адміністративного забезпечення прав і свобод людини та громадянина.