2 1.2 Предмет і завдання адміністративного права

Предмет правового регулювання – це та сфера, на яку поширюється право, матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи –інститути, галузі, підгалузі. Предмет правового регулювання відповідає на питання: що регулюється правом? На зорі становлення адміністративного права професор А. Єлістратов визначав: «Адміністративне право ставить за мету впорядкувати відносини між правлячою владою й особою у справах державного управління»; «Предметом адміністративного права є відносини між правлячою владою й особами». Учення про публічноправові відносини і способи захисту публічного права складають предмет загальної частини науки адміністративного права2 . Незважаючи на значні зміни в соціальному, політичному, економічному та правовому житті суспільства, за останні сто років зазначене вище розуміння предмета адміністративного права не втратило своєї актуальності, хоча розширилося за змістом, наповнюючись багатогранними відтінками. Межі предмета сучасного адміністративного права окреслюються: по-перше, адміністративною діяльністю суб’єктів публічної адміністрації щодо надання адміністративних послуг; по-друге, адміністративною діяльністю суб’єктів публічної адміністрації щодо здійснення управлінської (виконавчо- розпорядчої) діяльності: - у процесі виконавчої діяльності суб’єкти публічної адміністрації забезпечують публічне виконання законів на території всієї держави; - розпорядча діяльність полягає у прийнятті суб’єктами публічної адміністрації підзаконних нормативно-правових та індивідуальних адміністративних актів на основі та з виконання законів. Отже, предметом адміністративного права України є суспільні відносин, які виникають між суб’єктами публічної адміністрації та об’єктами публічного управління1 . За змістом предмет адміністративного права складається з надання адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності публічною адміністрацією.

1.3 Метод адміністративного права

Під методом правового регулювання розуміють сукупність способів, прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (метод правового регулювання відповідає на запитання «як»?). Він несе основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та способами1 . Як відомо з теорії права, первинними (загальними) в юриспруденції є два методи правового регулювання: по-перше – імперативний (централізований, наказовий), побудований на засадах типу «влади-підпорядкування», на відносинах субординації суб’єктів та об’єктів управління (у його здійсненні широко застосовуються засоби заборони, розпорядження, примусу та юридичної відповідальності); по-друге – диспозитивний (децентралізований, автономний), який ґрунтується на юридичній рівності суб’єктів правовідносин, свободі їх волевиявлення у здійсненні юридичних дій. Він припускає надання учаснику правових відносин суб’єктивних прав – уповноваження чи дозволу. Найбільш рельєфно первинні методи віддзеркалено саме в адміністративному праві (імперативний) та цивільному (диспозитивний). Унаслідок цієї обставини зазначені галузі набули значення провідних або профільних з юридичного погляду, а за основними методами закріпилися назви адміністративно-правовий і цивільно-правовий2 . Таким чином, провідним методом адміністративного права є однойменний за назвою адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин. Адміністративно-правовий метод – це сукупність способів, прийомів, засобів впливу суб’єктів публічної адміністрації на об’єкти публічного управління, за допомогою яких установлюється юридично владне та юридично підвладне становище сторін у правовідносинах. Відносини, які виникають під впливом адміністративно- правого методу регулювання, характеризуються нерівністю сторін і мають назву відносин «влади-підпорядкування». У юридичному аспекті зміст відносин влади- підпорядкування означає таке: 1) суб’єкт публічної адміністрації на основі наділення правом установлює обов’язкові для виконання об’єктами управління вимоги; 2) об’єкт публічного управління зобов’язаний виконувати законні вимоги суб’єкта публічної адміністрації; 3) ці відносини не вимагають і не виключають організаційної підпорядкованості, однак рішення суб’єкта публічного управління є в будь-якому передбаченому законом разі обов’язковим для виконання об’єктом. Тим самим у широкому розумінні під час застосування адміністративно-правого методу регулювання рівність прав суб’єктів і об’єктів публічного управління не порушується. Адміністративно-правому методу правового регулювання притаманні такі риси: 1) адміністративно-правове регулювання передбачає однобічність владного виявлення суб’єкта публічного управління щодо об’єкта управління; 2) провідними засобами його реалізації є заборони, зобов’язання, примус та юридична відповідальність; 3) між суб’єктом та об’єктом публічного управління, як правило, відсутня організаційна підпорядкованість (крім випадків адміністративного впливу вищих органів на нижчі); 4) в умовах правової демократичної держави авторитарний (імперативний) спосіб впливу суб’єктів публічного управління на об’єкти урівноважується суворим дотриманням першими принципу законності та можливості багатоступеневого оскарження дій суб’єктів публічного управління; 5) відносини «влади-підпорядкування» не виключають на певних етапах адміністративно-правових відносин використання диспозитивного методу регулювання суспільних відносин (наприклад, під час укладання адміністративних договорів, надання адміністративних послуг). Отже, основним методом адміністративного права є адміністративно-правовий метод правового регулювання суспільних відносин, зміст якого полягає в тому, що суб’єкт публічного управління наділений владною компетенцією, а об’єкт управління зобов’язаний виконувати його законні вимоги.