3. Президент України

Президент України згідно зі ст. 102 Конституції України є главою держави й виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини та громадянина. Виконуючи конституційні повноваження, Президент України здійснює активну й різнобічну адміністративну діяльність у сфері гарантування прав і свобод людини тагромадянина, національної оборони і безпеки, внутрішньої та зовнішньої політики, кадрових призначень, прийняття у  громадянство України та припинення громадянства України, нагородження, присвоєння звань, здійснення помилування тощо. Президент України, зважаючи на юридичну природу, територіальний масштаб  діяльності, повноважень, є первинним, вищим, виборним одноосібним державним органом. Водночас він постає і суб’єктом публічної адміністрації, оскільки забезпечує додержання законів іншими державними органами та їх посадовими особами, а також має право видавати нормативно-правові обов’язковий для виконання характер.Адміністрація Президента України є постійно діючим допоміжним органом, основними завданнями якого є  організаційне, правове, консультативне, експертно-аналітичне та інше здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Координаційним органом з питань національної безпеки і  оборони при Президентові України є Рада національної безпеки і оборони України. Рада координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й  оборони. Вона заснована Указом Президента від 30 серпня 1996 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України». Головою РНБО є Президент України. Він же формує персональний склад РНБО. Крім того до сфери адміністративно-правового регулювання належить діяльність інших допоміжних органів і  служб при Президентові України. Президент має право створювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і  служби відповідно до вимог часу, умов суспільного, політичного, економічного розвитку країни, завдань, що постають перед главою держави. Для опрацювання проблем зовнішньополітичного та внутрішньополітичного міжгалузевого характеру й забезпечення їх комплексного вирішення при Президентові України можуть створюватися міжвідомчі комісії, наукові ради, науково-дослідні інститути та інші органи на чолі з особами, уповноваженими Президентом.

4. Адміністративно‐правовий статус органів виконавчої влади

Провідним суб’єктом публічного адміністрації є органи виконавчої влади та їх посадові особи. Саме на них лягає основне навантаження щодо практичного забезпечення прав і  свобод людини та громадянина в процесі публічного виконання законів на території всієї країни. Виконавча влада відповідно до теорії її поділу є однією з  самостійних і незалежних державних влад – це гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів і підзаконних нормативно-правових актів, здійснення виконавчо розпорядчих повноважень,  адміністративних послуг, здійснення інших адміністративних процедур, із правом застосування щодо адміністративно-правових норм заходів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності. Орган виконавчої влади – це самостійний вид органів державної влади, який згідно з конституційним принципом поділу державної влади на основі та з виконання законів здійснює на відповідній території або за відповідним напрямком адміністративно-правове відносин. Виконавча діяльність – це діяльність органів і посадових осіб виконавчої влади з виконання законів України у всій державі. Розпорядча діяльність полягає у виданні органами або посадовими особами виконавчої влади на основі законів підзаконних нормативно-правових актів, що мають обов’язкове значення.Кожен ОВВ, діючи від свого імені та за дорученням держави, має певний адміністративно-правовий статус, є носієм відповідних повноважень юридично-владного реалізація яких забезпечує його досягнення у виконавчо- розпорядчій та іншого виду публічній діяльності. ОВВ наділені необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції – предметах відання, правах, обов’язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція органу виконавчої влади – це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, які цей орган має вирішувати в процесі практичної діяльності.Будучи частиною державного апарату, ОВВ мають власну внутрішню структуру і штат посадових осіб. Організаційна структура державного апарату – це поділ цілого на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв’язків у ньому, особлива форма поділу та кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань і функцій. ОВВ становить собою організацію державних службовців –  колектив людей, сформований шляхом їх призначення, як правило, на основі конкурсного  відбору на посаду для здійснення конкретної адміністративної діяльності в юридично- владній формі. У межах колективу такого органу між структурними підрозділами та посадовими особами розподілено   повноваження і  відповідальність за установлено та розвиваються різні організаційно-правові зв’язки. Усе це спрямовано на безпосереднє забезпечення прав і  свобод людини та громадянина.Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Систему центральних ОВВ складаютьміністерства та інші центральні органи виконавчої влади України (державні служби, державні інспекції, державні агентства). Місцеві державні адміністрації виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Вони наділені правом представляти інтереси держави та ухвалювати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. За характером компетенції ОВВ поділяються на органи загальної, галузевої, спеціальної та предметної компетенції. Органи загальної компетенції – це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють адміністративно-правове регулювання (управління та координацію) підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (України, області, району, міста). Прикладами органів загальної компетенції є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Таким органами є міністерства, на які покладається визначення пріоритетних напрямків розвитку відповідної сфери, забезпечення нормативно-правового регулювання у визначеній сфері тощо. Органи спеціальної (функціональної) забезпечують реалізацію державної політики в одній чи декількох сферах шляхом надання адміністративних послуг, державного нагляду (контролю), узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавчих актів. Органами предметної компетенції є адміністрації державних підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств та установ.

Лекція 5. ПУБЛІЧНА СЛУЖБА ТА ЇЇ АДМІНІСТРАТИВНО‐ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ