2. Адміністративно‐правовий статус фізичних осіб

Основним індивідуальним суб’єктом адміністративного права є фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), оскільки відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і  безпека визнаються в Україні найбільшою соціальною цінністю. Цьому особливу вагомість для комплексного розкриття місця і ролі фізичної особи в адміністративному праві становить категорія адміністративно-правового статусу. Під статусом (від лат. status – «положення, становище») розуміється правове положення (сукупність прав і обов’язків) фізичної чи юридичної особи. Фізична особа в адміністративному праві має потрійний статус: 1) негативний статус фізичної особи – це право особистої свободи як правоможність індивіда та те, щоб влада не втручалась до сфери особистої свободи, відмежованої законом (наприклад, недоторканність житла, свобода пересування, таємниця приватного життя, листування, телефонних розмов та 2) позитивний статус особи – це обов’язок публічної адміністрації надавати фізичним і юридичним особам адміністративні послуги (наприклад, соціальні зобов’язані виплачувати пенсіонерам, безробітним, інвалідам, особам , які тимчасово втратили працездатність на виробництві, пенсії та інші соціальні допомоги); 3) активний статус громадянина – це право громадян брати участь у публічній владі. До змісту адміністративно-правового статусу особи включаються такі юридичні елементи: 1) публічні суб’єктивні права та юридичні обов’язки; 2) обсяг і характер правосуб’єктності; 3) адміністративна відповідальність; 4) у деяких випадках – дисциплінарна посадових осіб публічної адміністрації.  Отже, адміністративно-правовий статус фізичної особи – це сукупність встановлених законодавством України суб’єктивних публічних прав і юридичних обов’язків індивіда в сукупності з обсягом та характером його адміністративної правосуб’єктності та адміністративної відповідальності. В юридичній літературі часто термінологічний вираз «стандарти прав людини». Права та свободи людини і громадянина в Україні – це природні потреби та інтереси індивіда, які визнані та закріплені державою в Конституції та інших законах України, установлюють певні можливості, що дозволяють кожній людині обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними, політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах. Вони є невичерпними, якщо при цьому не порушуються права і свободи іншої особи. Права людини – це природні, невід’ємні потреби та інтереси індивіда, що зумовлюються самим фактом його існування в конкретних історичних умовах, однакові для всіх громадян, об’єктивно визначені досягнутим рівнем розвитку людства та встановлені на рівні міжнародних стандартів. Обов’язок держави – закріпити їх у законодавстві та створити умови для їх практичного забезпечення.Адміністративно-правове гарантування прав та свобод людини і громадянина – це зовнішній механізм забезпечення визначених Конституцією та законами України природних інтересів і потреб індивіда, яке здійснюється публічною адміністрацією, адміністративними судами та судами загальної юрисдикції під час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Форми гарантування прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб: 1) гарантування додержання прав і свобод людини та громадянина Президентом України; 2) забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у процесі адміністративних проваджень за заявами, скаргами та пропозиціями громадян; 3) дисциплінарне провадження в адміністративному праві; 4) захист від порушень з боку суб’єктів владних повноважень у системі адміністративного судочинства; 5) публічний захист прав і свобод фізичних та юридичних осіб засобами громадянського суспільства; 6) запобігання та протидія корупції; 7) прокурорський нагляд за додержанням законів України у  сфері внутрішнього публічного управління; 8) захист прав і свобод громадян України в Європейському суді з прав людини.