2. Педагогічні технології за характером стосунків між вчителями та учнями в педагогічному процесі.

1. авторитарні технології. Мета: виховання особистості із заданими властивостями. Мета випливає із установки, відповідно до якої люди, щоб повноцінно жити в суспільстві, повинні успішно в ньому функціонувати, грати певні соціальні ролі. А для цього їм необхідно відповідати певним ідеальним уявленням про людину, яка засвоїла необхідні способи діяльності, норми поведінки, систему цінностей, що створені попередніми поколіннями. Це породжує переконання про те, що вчитель (держава, суспільство) завжди краще знають, яким має бути дитина. Педагогічна взаємодія між учителем і учнем приймає пряму форму, в процесі якої вчитель стає суб’єктом, а учень - об’єктом. Педагог не приховує свою позицію ведучого, відкрито рекламує свій авторитет як керівника і організатора навчального процесу. Найбільш продуктивно діє той вчитель, який намагається зробити дитину союзником, забезпечує добровільне прийняття ним свого авторитету, переконати в необхідності слідувати розпорядженням, зацікавити у досягненні поставленої мети. До тиску, примусу, насильства вчитель вдається тоді, коли не вміє, не хоче або не може організувати взаємодію з учнем на іншій основі. Це призводить до зіткнення. Головною причиною такого зіткнення є розбіжність цілей, оскільки "природні" життєві цілі дитини в багатьох випадках не співпадають з тими, які ставить учитель.

До авторитарних технологій відносять такі:

а) класно-урочну систему;

б) лекційно-семінарську систему.

Сама по собі авторитарна технологія не є ні поганою, ні хорошою. Все залежить від ситуації, від того, для розв’язання яких завдань і з допомогою яких засобів вона застосовується. Дана технологія дозволяє чітко планувати, «контролювати і прослідковувати процес розвитку дитини, сприяє оволодінню ним об’єктивно значущими елементами культури незалежно від того, наскільки він сам прийшов до усвідомлення цієї необхідності, дає можливість ввести його у світ діяльності і спілкування, забезпечує соціалізацію дитини і керівництво нею. Саме це пояснює той факт, що масова освіта будується на авторитарній моделі.

2. маніпуляційні моделі технологій (мета не ставиться в явному вигляді, вчитель уникає прямої формуючої взаємодії, не демонструє керівну позицію ведучого). Він намагається взаємодіяти з дитиною опосередковано, створюючи соціальне середовище, намагаючись злитись із ним, програмує розвиток виховання, забезпечує реалізацію певних ним поставлених цілей освіти. Вчитель приховано спонукає наміри учня, спрямовує його активність в необхідне русло, відповідно до поставлених цілей, які часто не співпадають з актуально існуючими бажаннями учня, проте в учня все-таки створюється ілюзія самостійності і незалежності. При такій моделі учень виступає і об’єктом впливу, оскільки мета і механізм його розвитку проектується вчителем, і суб’єктом, оскільки суб’єктивно діє самостійно. Так знімається проблема неузгодженості цілей між вчителем і учнем, цілеспрямовано формується здатність жити в умовах свободи, приймати відповідальні рішення. Найбільш яскравим прикладом цієї моделі є технологія М.Монтессорі, яка прагнула організувати розвиток дитини засобами залучення його до діяльності з допомогою своїх дидактичних матеріалів. Вони ставали елементами оточуючого середовища. Втручання вихователя було мінімальним, хоча ніколи повністю не виключалось. Девізом системи був лозунг: "Допоможи собі сам".

Проте маніпуляційна модель навчання не забезпечує перетворення учня в повноправного партнера вчителя, а їх взаємодію-у суб’єкт-суб’єктні відносини.

Хоча така модель є набагато прогресивнішою, але вона потребує добре підготовленого вчителя, вихователя.

Зразком цієї технології можна назвати такі:

• особистісно орієнтовані технології (І.С.Якиманська, Г.П.Гузик та інші);

• гуманно особистісні (Ш.А.Амонашвілі);

• технологія співробітництва (С.Лисенкова, Е.Ільїн, В.Шаталов, Б.Нікітін).

3. технології підтримки (технологія підтримки передбачає принципово відмінний від авторитарного і муніпуляційного підходів спосіб постановки мети освіти). Початкове спілкування з дитиною не передбачає ніяких виховних навчальних цілей. Перше завдання, яке розв’язує вихователь - встановити контакт, налагодити продуктивну комунікацію, яка базується на прийнятті один одного, взаємній повазі і довірі. Друге - необхідність зрозуміти дитину. Вчитель повинен розібратися в його внутрішньому світі, виявити його потреби, здібності, інтереси, якими він уже володіє. Тільки потім можна зробити наступний крок - допомогти дитині зрозуміти самого себе, усвідомити і осмислити свій потенціал, визначити і вербалізувати мету власного розвитку.

Отже, в рамках технології підтримки мета освіти стає результатом спільних зусиль вихователя і вихованця. Визначивши разом з дитиною мету його освіти, вчитель здійснює йому підтримку в його досягненнях, допомагаючи реалізувати свій потенціал, проявити і розвинути власну індивідуальність, вибудувати лише йому властиву траєкторію життєвого шляху. Сама мета корегується відповідно до еволюції вихованця.

Прикладами таких технологій є:

• гуманістична педагогіка (К.Роджерса);

• технологія створення ситуації успіху у навчання (А.Белкіна);

• технологія саморозвитку (Г.Селевко).

В реальному навчально-виховному процесі, як правило в рамках конкретних систем, поєднуються елементи авторитарної, маніпуляційної і підтримуючої моделі освіти. Всі вони доповнюють одна одну в цілісному процесі розвитку дитини. У третьому тисячолітті загальносвітова тенденція становлення постіндустріальної цивілізації актуалізує педагогіку підтримки, ставить на порядок денний питання про її широке застосування в практиці.

Вище ми охарактеризували групи технологій за цілеспрямованістю педагогічного процесу і за позицією дитини в цьому процесі.

Цілісний педагогічний процес наступним компонентом має змістовий. Виділимо групу технологій, які, крім інших компонентів, стосуються інноваційності саме у змістовій частині.