2.2. Проблеми грошового ринку України

Досліджуючи грошові агрегати, особливу увагу необхідно приділяти співвідношенню готівки і безготівкової частини грошової маси. Оскільки чим нижча частка готівкових грошей, що знаходиться поза банками, у загальній грошовій масі, тим ефективнішою й розвиненішою є грошова система країни. Також збільшення готівки в загальній грошовій масі ускладнює розрахунки у народному господарстві, зменшує грошові надходження на розрахункові рахунки підприємств, знижує ліквідність та послабляє кредитний потенціал комерційних банків.

Часта готівки у структурі грошової маси не перевищує 5-7% у країнах з розвиненою ринковою економікою. В Україні ж майже четверта частина грошової маси обертається поза банками та не контролюється банківською системою. Найсуттєвішими причинами цього є намагання багатьох суб`єктів господарювання здійснювати розрахунки готівкою з метою уникнення податків, мала довіра юридичних і фізичних осіб до комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ тощо [7, с.92].

У цьому руслі слід розглядати й одну з останніх ініціатив Національного банку України у сфері удосконалення організації готівкового обігу, що передбачено проектом Постанови правління НБУ «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» №210 від 06.06.2013 р. Встановлено обмеження на граничну суму готівкового розрахунку за участю фізичних осіб у розмірі 150 тис. грн. [1].

Поряд з цим останні заходи обмеження готівкового обігу у розвинених країнах застосовуються за умов наявних широких можливостей забезпечення безготівкових торгово-платіжних розрахунків за допомогою спеціальних платіжних засобів.

Тому вирішення проблеми великих обсягів готівкових розрахунків, що перешкоджають економічному розвитку країни та підвищення ефективності монетарної політики потребує розвитку безготівкових роздрібних платежів та спеціальних платіжних засобів для населення.

Гострою проблемою для України також є рівень монетизації. Протягом останнього десятиліття рівень монетизації нашої держави кардинально змінювався. Починаючи з 2007 року коефіцієнт монетизації перевищив «порогове» значення у 50% [2], яке визначене в Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України, а це свідчить про певну загрозу фінансово-економічній безпеці України. У розвинених країнах цей показник коливається у межах 55-100% і навіть більше, так у Німеччині – 70%, Англії - 106,4%, Японії - 114,1%, Швейцарія - 144,8%, одним з найвищих є рівень монетизації у Китаю – 160% [24] .

Також з точки зору прогнозування та управління рівнем монетизації в Україні надзвичайно важливим є виявлення кількісно виражених закономірностей зміни величини рівня монетизації як відгук на зміну динаміки тих чи інших макроекономічних показників.

Суть монетизації економіки полягає в забезпеченні всіх економічних суб'єктів країни) необхідним обсягом грошових коштів для їх нормального функціонування. Монетизація повинна бути тісно пов'язана з обсягами створеної в економічній системі вартості товарів і послуг, швидкістю обігу грошової маси, величиною попиту та пропозиції на товари та гроші, станом фінансового і товарного ринку. Окрім того, на рівні монетизації відображаються і реальні економічні та соціальні процеси, що відбуваються в країні.

Проблема монетизації економіки України на початковому етапі розвитку держави полягала в тому, щоб узгодити обсяг грошового обігу та розміри товарної пропозиції. Динаміка рівня монетизації української економіки виявилася у двох чітко виражених етапах – зниження (демонетизація) впродовж 1992 – 1996 рр. і поступове зростання (ремонетизація) з флуктуацією протягом кожного з років, починаючи з 1997 р. (рис. 2.6), а з 2000 по 2007 рік рівень монетизації зростав надзвичайно швидкими темпами.

Рис. 2.6 Динаміка коефіцієнта монетизації економіки України

протягом 2002-2014 рр., % [39]

На рис. 2.6 чітко прослідковується перегин в тенденціях зміни монетизації економіки України, причиною якого стала зміна в співвідношенні темпів зростання номінальної грошової маси та номінального обсягу ВВП на користь першої, що пояснюється підвищенням довіри до національної валюти, зниженням темпів інфляції.

Починаючи з 2011 р відбувається процес ремонетизації національного господарства, що у поєднанні із відповідними структурними зрушеннями у реальному секторі, підвищенням продуктивності праці, залучення інвестицій та ефективним функціонуванням банківської системи істотно сприяє зростанню реального ВВП.

Як бачимо, протягом аналізованого періоду немає чіткої тенденції у відношенні обсягу грошової маси до ВВП, а тому неможливо визначити чи достатньо було фактичної грошової маси для економіки в даний період, чи ні.

В економічній науці й досі немає чіткого критерію визначення оптимального рівня монетизації. На практиці достатність забезпечення економіки грошима визначають опосередковано, порівнюючи фактичний рівень монетизації економіки в одній країні з її рівнем у інших державах, або протягом певного періоду порівняно з попереднім або базовим.

Порівнюючи коефіцієнти монетизації в нашій країні та інших країнах, дехто з дослідників стверджує, ніби в Україні «панує буквально грошовий голод» [15, с.5]. Таке опосередковане порівняння і визначення достатності грошових коштів є суперечливим, а тому робить неможливим застосування показника монетизації у практиці грошово-кредитного регулювання, адже не враховуються особливості економічного, політичного життя країни, опускаються інші національні аспекти розвитку держав.

Причиною великої різниці у рівнях монетизації різних країн є певні методичні недоліки в обрахунку даного коефіцієнта, зокрема не досить коректне зіставлення грошової маси як запасу і валового внутрішнього продукту як потоку [23, с.29]. Також при розрахунку ВВП до його кінцевого результату включають ряд фіктивних вартостей, що необґрунтовано завищують його рівень і одночасно занижують рівень монетизації.

Таким чином, обраховуючи рівень монетизації, ми порівнюємо непорівнювані речі – ВВП, частиною якого є фіктивна вартість, і гроші – запаси ринкової вартості. Окрім того, варто вказати і на те, що обсяги грошової маси не завжди опосередковують відтворювальні процеси на макрорівні, як це повинно бути в ідеалі. Частина її спрямовується на обслуговування тіньового обороту, покриття внутрішнього боргу, участь у формуванні фіктивного капіталу.

Отже, оптимальний рівень монетизації визначенню не підлягає, можна лиш визначити об’єктивний рівень грошової маси, що б задовольнила всі економічні потреби країни і забезпечила її стабільний розвиток.

Низький рівень монетизації вітчизняної економіки є одним із чинників високого попиту на іноземну валюту в країні. Нестача грошових коштів, у тому числі й готівкових, тісно пов’язана із доларизацією. Згідно з практикою, це значно обмежує можливості для інвестицій і виводить значну частину національного господарства зі сфери впливу і регулювання національної грошово-кредитної і податкової політики. Таким чином, держава втрачає важелі управління макроекономічною ситуацією в країні, тобто необхідно насичувати економіку грошима, як це роблять нині інші країни, і не зосереджуватися лише на тому, що обмеження обсягу грошей в обігу забезпечує стримування інфляції.

Доларизація в Україні була і залишається ще однією проблемою регулювання грошового обігу. Внаслідок негативних явищ таких, як високий рівень інфляції, стрімка девальвацією національної грошової одиниці та зниження її купівельної спроможності, національні гроші перестали виконувати деякі свої функції.

Однак використання долара США у внутрішніх розрахунках є небажаним явищем, особливо для України. Доларизація має негативний вплив на стан грошово-кредитної системи країни, а саме знижує ефективність монетарних важелів регулювання грошового обігу. На сьогодні в Україні сформовано бівалютну грошову систему, управління якою є проблематичним для Національного банку України. Нині грошова маса країни містить дві частини: гривневу та доларову. Фахівці НБУ оцінюють обсяг готівкових доларів в суму 50 млрд. доларів США.

Отже, можна зробити висновок, що проблема низького рівня монетизації економіки є досить актуальною для України, адже умови забезпечення та підтримки стабільності грошової сфери економіки та її реального сектора обумовлюються відповідністю двох факторів: реальних потреб в грошах для здійснення господарського обороту та рівня їх фактичного надходження до обігу. Низький рівень монетизації вітчизняної економіки є одним із чинників високого попиту на іноземну валюту в країні. Тому доларизація в Україні також була і залишається ще однією проблемою регулювання грошового обігу. Внаслідок негативних явищ таких, як високий рівень інфляції, стрімка девальвацією національної грошової одиниці та зниження її купівельної спроможності, національні гроші перестали виконувати деякі свої функції.