Діалог на вулиці

Зустрічаються двоє хлопців:

• Привіт тобі, Миколо!

• Моє шанування, Василю! Бачу, поспішаєш?

• Так, у бібліотеку. Треба підготувати повідомлення про Василя Сухомлинського та взяти повість Івана Цюби “Добротворець”.

• Знаю, що Сухомлинський – видатний педагог. Написав книжку «Серце віддаю дітям». Моя мама – педагог, часто відкриває її і перечитує.

• Та не тільки цю книжку! Пам’ятаєш, як ще в дитсадку і в молодших

класах нам читали його оповідання “Пташина комора”, “Три ледарі”,

“Чому плаче синичка”… Для дітей написав близько 1500 мініатюр-казок.

- Мені тоді дуже сподобалося його оповідання “Камінь і струмок”, яке

застерігає, щоб ми не стали в житті подібні каменю, а щоб завжди прагнули іти вперед, до нового.

- А ти знаєш, Миколо, що він і вірші писав. Звісно, найбільше прославився як педагог – 35 років життя віддав школі, був і вчителем, і директором. Василь Олександрович – заслужений учитель України.

• Знаю, Василю, то був своєрідний письменник і великий педагог. Міжнародна організація з питань освіти, науки і культури ЮНЕСКО оголосила 1998 рік роком Сухомлинського. Тоді святкували його 80У цьому році минуло 94 роки із дня народження педагога.

Хочу ще щось прочитати про цю видатну людину. Отож вибач, поспішаю.

• На все добре, бажаю успіхів!

Діалог у бібліотеці

Тетяна. Олю, я дуже цікаву книжку недавно прочитала. Зараз здаю. Може, перепишеш на себе?

Ольга. Дякую, Тетянко, я з радістю візьму цю книжку (бере з рук подруги).

Тетяна( читає ). Іван Цюпа. “ Василь Сухомлинський: Добротворець”. Яка гарна назва!

Ольга. Справді, гарна. Іван Цюпа перший з письменників художньо -документально осмислив постать Василя Олександровича. Читати повість цікаво й легко, бо написана вона автором одразу ж, можна сказати, по гарячих слідах життя цієї дивовижної людини.

Тетяна. І портрет є! (Роздивляється.) Яке високе чоло, щирий погляд, тепло і радість в очах! (Гортає.) Справді, добротворець. А ось він серед дітей…

Ольга. Василь Олександрович дуже любив дітей. Тому й став педагогом. Батько майбутнього директора знаменитої Павливської школи, що на Кіровоградщині, Олександр Омелянович орав, столярував, робив музичні інструменти, вчив цього ремесла й сина. Мати - Оксана Овдіївна, працювала в колгоспі, зацмалася домашнім господарством, зимовими вечорами розповідала дітям казки, а пізніше весь час спонукала свого Василька до вчительської роботи.

Тетяна. Пригадую, Олю, я колись читала, що дід Сухомлинського Омелян мав велику бібліотеку. Помираючи, всі свої книжки віддав Василеві. Дід мав особливий вплив на онука. Ставши дорослим, Василь часто згадував, як дід йому багато читав і його заохочував до читання.

Ольга. Пізніше, вже ставши вчителем, Василь Олександрович згадуватиме дідові слова: “Хто дітей любить, той добрий чоловік”.

Бібліотекар. Усю свою любов і доброту цей мудрий, надзвичайно ерудований педагог віддав дітям. А ще, дівчатка, знайте, що під час Другої світової війни він на фронті був двічі поранений, довго лікавався в госпіталі. Тяжким було в Сухомлинського поранення в руку. Хірурги хотіли її ампутувати. Але він не дав цього зробити, усе твердив: “Ні. Я вчитель!” І це, мабуть, врятувало його.

Тетяна. Я читала, що лікарю довелося двічі оперувати Василя Олександровича, але руку він усе-таки не ампутував. Дуже вже велика була віра Сухомлинського в життя!

Бібліотекар. Подивіться, дівчатка, фотоілюстрації, на яких відображані моменти життя цієї прекрасної людини. А ще Сухомлинський, щоб ви знали, - Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Це справді людина полум’яного серця, видатний педагог сучасності.

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ. Усе трудове життя Василя Сухомлинського було присвячене школі, дітям. Працював він самовіддано, невтомно і виснажливо. До самозабуття,до самозречення, забуваючи про час, потребу відпочити, подбати про своє здоров’я. За його влучним висловом, ніколи не належав самому собі, своїм інтересам, тим паче, забаганкам. Його в них не було. Несподівано для себе (бо ніде правди діти, ніколи про те не думав, а просто працював) і, можливо, для багатьох інших став відомим, авторитетним ученим. До його думок прислухалися маститі науковці, як у іншій країні, так і за кордоном.

В. Сухомлинському судилося народитися й померти у вересні. Це символічно. Бо вересень – початок нового навчального року. На гранітному обеліску в Павліші, що на Кіровоградщині, викарбувано дві дати: 28.09.1918 – 2.09.1970.

У цьогорічному золотому вересні ми відзначили ювілейну дату народження 94 роки великого Учителя.

(Лине спокійна тиха музика. Учень читає напам’ять вірш Г. Орла “Шана педагогу-творцю”)

Вересень квіти зібрав

Скрізь, де вони пломеніли,

Тихо пройшов і поклав

Їх на високій могилі.

В ній Сухомлинський лежить,

Вчитель народний по праву.

Як нам його не любить!

Він – наша гордість і слава.

Вчитель, герой і поет

З серцем палаючим Данко,

Справжній палкий гуманіст

Щастя творив до останку.

Світлі ідеї його

Вічні, як іоди Дніпрові.

Наш видатний педагог

Повен добра і любові.

Дітям життя присвятив,

Все їх віддав без вагання,

Він їх безмежно любив.

Знав їх сердець поривання.

В спадщину нам залишив

Чисті джерела науки,

Нас з тих джерел напоїв

Духом незмірно високим.

Він залишив назавжди

Слід після себе у світі,

Слід той не зможуть змести

Сиві і славні століття.

УЧИТЕЛЬ: Ви прочитали повість Івана Цюпи “Добротворець” і, мабуть, відчули велику вдячність авторові за створення книжки мудрої та корисної. Письменник глибоко осмислив і відтворив образ головного персонажа. Зі сторінок книжки Сухомлинський постає як людина й педагог в усій своїй чарівливості високого обдаровання. Він – особливість, наділена рідкісними душевними якостями. Був привітним, уважним, чуйним. Доброзичливим, скромним, щирим у ставленні до своїх колег і водночас ерудитом, енциклопедистом, енергійним, діяльним, непримиренним та принциповим. Відзначався великою вимогливістю, передовсім до себе.

Іван Цюпа, здається, ніде не прикрашає й не ідеалізує постаті визначного педагога, а, навпаки, прагне показати життя саме таким, яким воно складалося в головного героя,- радощі й прикрощі, щастя й горя.

Ми з вами знаємо з літератури і шануємо багатьох героїв, які у воєнний час і в мирні дні поклали власне життя на олтар нашого майбутнього. А Іван Цюпа з любов’ю пише про реальну людину, котра по краплині, до останку віддала своє гаряче серце дітям.

Дайте відповідь на такі запитання:

1. Чи важаєте ви життя Сухомлинського подвигом? Підтвердіть свої судження епізодами з повісті “Добротворець”.

2. Прочитайте уривок з твору, де разповідається, як Сухомлинський сприйняв звістку про одержання високої нагороди. Чому односельці вирішили вшанувати педагога?

3.Знайдіть у тексті виступ Василя Олександровича Сухомлинського на цьому святі. Яку рису його вдачі підкреслив письменник цим епізодом?

ВЧИТЕЛЬ. Дбати про щастя інших було лейтмотивом життя великого вчителя. Ось його життєве кредо: “Дорогі мої! Я буду жити й працювати заради вас, доки в моїх грудях б’ється серце. Ніякі високі звання ані титули не зіпсують мене. Я залишуся таким, як був досі. Найвище звання на світі – бути Людиною. Бути Людиною і дбати про щастя інших”.

1. Глибше розкриймо за текстом твору вдачу головного персонажа.

2. Розкажіть про сімейне оточення, навчання, воєнний період життя Сухомлинського.

3. Як і де знайшов своє місце в житті, коли його комісували?

3. Чи згодні ви зі словами його матері: “Ти розумієш, Васильку, у тебе є хист, дар, талант учителя. Тим людям, у яких немає такого покликання, не варто обирати професію учителя. А тим, у кого воно є, не варто його губити”?

4. Пригадайте розмову Сухомлинського з другом юності про неспокій. На чиєму ви боці? Чому?

6. Чи все добре ладнається в директора Павлиської школи? Чи хорошим директором, на нашу думку, був Василь Олександрович? Доведіть.

7. Поділяєте ви чи ні думки Сухомлинського про покарання дитини.Чи завжди вчитель справедливий? Які стосунки вчителів із дітьми пропагував Василь Олександрович?

8. Як Сухомлинський учив розуміти красу рідного слова? Прочитайте рядки, в яких він говорить про рідну мову.

9. Що зробило вчителя – вихідця із простої селянської родини великим?

УЧИТЕЛЬ. Людину звеличує її праця. Ініціатива, творчий запал, національна самосвідомість, справжній патріотизм – це вимоги нашого часу. Дерзай, твори, не зупиняйся на досягнутому!

Мудрий педагог лишив своїм нащадкам 10 моральних заповідей про те, чого не можна робити. Прослухайте і запам’ятайте їх:

• Не можна ледарювати.

• Не можна сміятися над старістю і старими людьми; про старість треба говорити тільки з повагою.

• Не можна заходити в суперечку з шановними людьми, зокрема старшими від себе.

• Не можна виявляти невдоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

• Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

• Не можна робити того, що осуджають старші.

• Не можна залишати старшу рідну людину самотньою.

• Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших.

• Не можна сідати, коли стоїть доросла особливо літня людина, тим паче жінка.

• Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

Продовжуємо розмову про твір “Добротвоцець”.

Учитель. Василь Сухомлинський – людина високих моральних переконань. Цього він учив і своїх вихованців. Великій благородній меті учитель віддав усе своє життя.

Талановитий педагог прагнув, щоб дитина назавжди полюбила рідне материнське слово, щоб воно стало очима, які бачать красу, збагатило душу, запульсувало джерельцем думки, єднало покоління, адже, як писав Сухомлинський, через посередництво слова дитини стає сином свого народу. Прикро, не дожив Василь Олександрович до того дня, коли в нашій країні змінилося ставлення до української мови, коли Україна стала незалежною державою.

Сьогодні ми творчо використовуємо безцінну спадщину великого педагога. Давайте знову повернемося до епіграфа та теми нашого уроку.

Як ви розумієте поетичні рядки Григорія Орла і вислів Василя Сухомлинського “Я ніколи в житті не належав собі”?

УЧИТЕЛЬ. Повість І. Цюпи охоплює в часі життя і діяльність Сухомлинського від народження й до останку. Не можна без душевного хвилювання читати про останні дні педагога. Підірване на війні здоров”я особливо підупало навесні 1970 р. Уже смертельно хворий Василь Олександрович не тільки не полишає роботи, а й до останніх хвилин живе і турбується школою, дітьми, вчителями, їхніми клопотами та проблемами. А тим часом сили невідворотно танули… Жаль і туга огортали серце. Адже ще багато лишилося нереалізованих творчих задумів. Скільки ще хотілося б написати книг! Та й треба конче побудувати нове приміщення школи, завершити розпочатий експеримент про ранній розумовий розвиток дитини, захистити докторську дисертацію, до якої все вже було готове, тощо. Відчував, що міг зробити значно більше, ніж зробив. Нестерпно важко розлучатися з вимріяним, виношеним…

Старенька мати, дізнавшись про недугу сина, принесла з Омельника пиріжків з калиною, які він так любив у дитинстві. І не здогадувалася, що вони останні…

Спадають, наче мажорний словесний реквієм, заключні авторські рядки: “Ні, казка, як і пісня, не має кінця. І життя його не закінчилось у той скорботний вересневий день. Він живе у доброті справ своїх, в серцях своїх вихованців, у буйному розвої свого саду, у ярих сходах щедрої ниви, яку засівав золотим зерном, і у вічному, весняному блакитному громі…” Так, справді, сільський педагог своєю невтомною копіткою працею, яскравим творчим горінням заслужив високе визнання і шану в сучасників та нащадків.

І сьогодні на початку кожного навчального року діти подовгу стоять біля його могили…

Він лежить біля школи,

і першого вересня діти,

Так незвично притихлі,

до вчителя йдуть по одному,

І, як завжди, в цей день

принесуть йому росяні квіти,

І вони опадуть на траву

пелюстками холодними.

Він лежить біля школи…

А все не встигалось людині:

Обділити його не міг ні теплом, ні порадою.

І Вітчизна для нього була дорога, як дитина,

І народ починався отам, за кленовою партою.

Домашнє завдання: написати невеликий твір на тему “Що робить людину великою” або “Мій ідеал учителя”.

На завершення уроку звучить вірш.

Розкинулись ген придніпровські степи

Навколо Павлиської школи,

За обрій спішать телеграфні стовпи

Та ніжно сріблясті тополі.

Все миле тут, світле, мов крапля води.

З дитинства знайоме до болю.

За нього не раз ти в атаку ходив

В годину тяжкого двобою.

Твоє дивовижне життя золоте

Цвіло тут, гриміло громами

У дружньому хорі щасливих дітей,

В орлиному леті роками.

Багато сюди невидимих доріг

Сягає з матусі-планети.

Проклали їх вчені, батьки-трударі,

Творці-педагоги, поети.

У думках твоїх, у дерзаннях твоїх

Черпаємо творчу наснагу,

Упевненість, шану до справ трудових,

Натхнення, любов і відвагу.

Тебе не зламало у вірі життя,

Відлуння далекого бою…

Ти з нами ідеш у дзвінке майбуття

Як личить людині, Герою.

Хай сурмою в наших серцях виграє,

Квітує рожевим суцвіттям

Живе невмирущеє серце твоє,

До крапельки віддане дітям.

Виставка художньої літератури Василя Олександровича Сухомлинського. Розповідь бібліотекаря.

Підсумок роботи . Рефлексивно – оцінювальний етап.

- Що вам найбільше сподобалося на уроці? За що ви хотіли б подякувати письменникові? Оцініть свою роботу на уроці.

Домашнє завдання. Написати есе «Що таке доброчинність?»,підготувати розповіді про сучасних добро творців.

Тарас Шевченко жити буде,

поки на землі житимуть люди

Урок позакласного читання

Тема.«Тарас Шевченко жити буде, поки на землі

житимуть.»

Урок позакласного читання в 5 класі.

М ета.Удосконалювати вміння самостійно вивчити творчість поета, продовжити ознайомлення учнів з красою, неповторністю, чесністю Шевченкового слова, значенням творчості Т. Шевченка для українського народу. Показати, як шанують його пам'ять, викликати бажання глибше пізнавати його життєвий шлях. Розвивати читацькі інтереси. Вчити дітей цінувати і дорожити всім, що маємо.Виховуватилюбов і шану до народного поета.

Обладнання. Т. Шевченко «Кобзар», О. Іваненко «Тарасові шляхи», С. Васильченко «В бур’янах», збірка творів «Позакласне читання» 5 клас, репродукція картин. Виставка дитячих книжок «Твори Шевченка».