6.1. Розвиток Колінгвудової філософії історії:

1925 — 1930 Роки

Співвідношення між філософією та історією в творчості Колінгвуда також може бути розглянуте з відмінної точки зору. Головні характерні риси цього співвідношення треба шукати в його публікаціях від Speculum Mentis (1924) до нарису «Філософія історії» (1930). У Speculum Mentis Колінгвуд розмежовує мистецтво, релігію, науку, історію та філософію як «форми досвіду». Вони розглядаються у своїх взаємовідношеннях, що виражають такий собі діалектичний розвиток від того, що є прихованим змістом на одному рівні, до того, що стає явним на рівні наступному, з філософією на найвищому ступені. Одначе кожна форма досвіду має і свій власний розвиток, і в випадку історії Колінгвуд зауважує, що вона врешті приводить до науки історії, як це здійснилось у XVIII сторіччі й далі розвинулось у XIX, що він назвав історією «в особливому розумінні слова», історією у «найвищому» розумінні або «історією істориків» (с. 203, 211, 216).

У рамках кожної форми досвіду Колінгвуд у Speculum Mentis розмежовує власний погляд кожної на саму себе та погляд філософічний. Перший погляд веде до догматизму, і

/32/

у випадку історії прибирає подобу реалізму, що розглядає факти як такі, що існують незалежно один від одного. Оскільки безмежний світ фактів ніколи не можна буде пізнати повністю, це неминуче приводить до скептицизму, який перемагається, доводить Колінгвуд, тільки філософією, себто етапом «абсолютного» чи «конкретного» знання.

Після Speculum Mentis ми спостерігаємо важливий і незвичайний поворот у Колінгвудовому осмисленні співвідношення до філософії та історії. Адже від 1925 року він зосереджується на філософічному вивченні історії зсередини, себто на природі історичного мислення. Ідучи слідом за Кантом, він у «Природі й цілях філософії історії» (1925) ³⁰ вперше недвозначно заявляє, що філософія історії повинна зайняти «критичну позицію» стосовно історії, яка дошукується своєї «природи й цінності, своїх припущень і прихованих значень». Колінгвуд досліджує цей предмет далі в «Межах історичного знання», видрукуваних 1928 року, але написаних 1927-го ³¹. Тут він розглядає історичні «факти» не як такі сутності, що існують незалежно одна від одної, а як свідчення чи джерела, на яких має грунтуватися всяке історичне дослідження. Він вважає це за істотну розпізнавальну рису історії порівняно з наукою, адже ця остання може вдаватися до експериментів. Свідчення, від якого залежить історик, є також, доводить Колінгвуд, межею його знання: історик не може ступити ані кроку далі, ніж йому дозволяє свідчення. Утвердившись у цьому погляді, він відкидає ілюзію, нібито історик націляється на «реальне» минуле: «те, що реально сталося», не може бути нічим іншим, як тільки тим, «на що вказує свідчення». У цьому погляді ми вже знаходимо важливий елемент Колінгвудової зрілої філософії історії, як вона виражена в «Ідеї історії», з її наголосом на автономності історика та на його залежності від свідчення.

1930 року Колінгвуд опублікував «Філософію історії» ³², яка може розглядатися не тільки як тимчасовий висновок у

_____________

³⁰ Передруковано в: Деббінс (ред.). Нариси . — С. 34 — 56.

³¹ Передруковано там-таки, с. 90 — 103.

³² Передруковано там-таки, с. 121 — 139.

/33/

його осмисленні історії, але й як начерк тієї роботи, що її автор збирався виконати на цій ниві у майбутньому. Хоча це есе пройшло майже непоміченим повз увагу тих, хто коментує Колінгвудову філософію історії, все ж і воно має певну вагу. Воно становить особливий інтерес завдяки способові, у який історія як «універсальний і необхідний людський інтерес» співвідноситься з історією як наукою. Першу не можна розглядати лише як еквівалент того, що в Speculum Mentis називається «формою досвіду»; її слід розуміти і як рівноцінне тому, що в «Нарисові про філософський метод» пояснюється як філософська концепція. Бачена через розрізнення, проведене в останній книзі між концепціями філософською та емпіричною, історія як наука повинна, отже, прийматися за емпіричну концепцію історії. Колінгвуд легко описує перехід від філософської до емпіричної концепції історії. Адже про історію говориться як про універсальний і необхідний людський інтерес, хоча це — інтерес особливої природи: це інтерес інтелектуальний, а отже, й певна форма знання. Із чого висновується, що «справою філософії історії є відкривати істотні характерні риси цієї форми знання» ³³.

Чого бракує в цьому короткому начерку Колінгвудової філософії історії, так це його лекцій на цю тему. Лекції за 1926 та 1928 роки публікуються в нашому виданні «Ідеї історії», і далі ми розглянемо їх окремо. Для кращого розуміння контексту, у якому бачив ці лекції сам Колінгвуд, цікаво буде послатися на доповідь, що її написав Колінгвуд у січні 1932 року для факультету Literae Humaniores в якості викладача університету ³⁴. Він писав:

Наскільки я розумію, Університет, призначивши мене викладачем філософії та римської історії, має на увазі, що я не тільки повинен досліджувати й викладати ці два предмети, але й досліджувати й викладати їх у їхніх взаємних зв’язках, себто: у філософії — вивчати філософію історії, а в історії — не нехтувати методів і логіки історикової праці, наголошуючи також на взаємопов’язаності історії та її джерел.

_____________

³³ Там-таки, с. 124.

³⁴ Передруковано у: В. Я. ван дер Дуссен. Історія як наука: філософія Р. Дж. Колінгвуда (Гаага, 1981). — С. 435 — 438.

/34/

Далі він згадував як один із своїх задумів:

Вивчення філософських проблем, що постають із історії, особливо: а) логічних та епістемологічних проблем, пов’язаних із питанням «яким чином е можливе історичне знання?»; б) метафізичних проблем, що стосуються природи й реальності об’єктів історичної думки.

(Дивовижно: тут ужито майже достеменно ті самі слова, що й на с. 77 «Автобіографії», коли Колінгвуд пояснює свою концепцію того rapprochement між філософією та історією). Колінгвуд зауважує щодо цього задуму:

Я вважаю це за основну мою роботу, і вона охопить усі мої філософські та історичні студії в їхній взаємопов’язаності. Я переконаний: тут я маю виконати важливу роботу, що може бути до снаги тільки досвідченому історикові-практикові, хто також постійно працює і як філософ.

Якої ваги Колінгвуд, очевидно, надавав своєму нарисові «Філософія історії», можна судити з його зауваження, що ця книга «є по суті конспектом повнометражного трактату, але я не збираюсь сідати за написання такого трактату, поки не попрацюю кілька років над різними аспектами цього предмета».

Колінгвудове осмислення філософії історії дійшло тимчасово-завершального висновку близько 1930 року. Це не тільки задокументовано його доповіддю за 1932 рік ³⁵, але й підтверджується «Автобіографією», де він заявляє, що його «хід думок» у царині філософії історії «вивершився десь аж під 1930 рік» (с. 115).