3. «Ідея історії»: вступ та частини і — IV

Як свідчить сам заголовок, ці «Епілегомени» не є основною частиною «Ідеї історії». Її головним складником є лекції на тему філософії історії, що їх Колінгвуд прочитав 1936 року і що в них трактується історія ідеї історії від давніх греків до сьогодення. Ця частина лекцій первісно мала 153 сторінки, тоді як «Метафізичні епілегомени» вміщалися на 41 сторінці.

Як ми вже зазначали, сам рукопис був утрачений. Заціліли тільки зміст курсу лекцій на другий семестр та 24 більш чи менш випадкові сторінки. Супроводжує їх досить загадкова записка Нокса, в якій говориться: «Уривки з рукопису «Ідеї історії», що або не були використані в опублікованій праці, або використані в іншому вигляді» ⁶.

Це веде нас до делікатного питання про спосіб, у який видавалась «Ідея історії», й, зокрема, про вільнощі, яких припускалися при цьому. Цього питання ми не заторкували досі, відклавши його до моменту, де було б виправданим зупинитися на ньому трохи докладніше.

Нокс, перш ніж розпочати роботу над рукописами, дав пояснення, як він уявляє собі всю ту працю, у листі до «Оксфорд Юніверсіті Пресе» за 31 березня 1945 року. «Потрібен буде чималий обсяг редакторського втручання, — писав він, —

_____________

⁶ Архів Колінгвуда Бодлеянської бібліотеки. — Від. 15.

/15/

аби уникнути повторів, розбити матеріал по розділах тощо, видалити інтонації лекторського звертання й т. ін. Тут доведеться більше редагувати, ніж у випадку з «Ідеєю природи». Упоравши роботу, він пише 31 жовтня 1945 року:

«Навіть нині я маю таке відчуття, що коли б я потримав рукописи у себе ще з півроку, то й досі знаходив би, що ще переглянути, однак загалом я дійшов висновку, що книга наразі є готовою до друку та що подальше її поліпшення навряд чи здійсненне, оскільки тут не охопити цілого».

У подібному ключі Нокс звітує і в своєму вступі до першого видання «Ідеї історії» про те, що «оскільки більша частина наявного матеріалу була не набагато кращої якості, ніж перший начерк, необхідним виявилось набагато більше редакторське втручання, ніж у «Ідеї природи» (с. V).

Головний масив рукопису був створений 1936 року — як курс лекцій, що був повторно прочитаний 1937 року. Коли Колінгвуд знов читав лекції на цю тему протягом одного семестру 1940 року під загальним заголовком «Ідея історії», туди, певне, не входили «Метафізичні епілегомени», оскільки завдяки «Засадам історії» ця тема була розпочата заново, «на свіжу голову» ⁷. В лекціях 1940 року текст 1936 року був переглянутий. Оскільки з усього рукопису зосталось лише кілька випадкових сторінок, нелегко скласти оцінку, що вони являли собою. Нокс у своєму вступі заявляє, що Колінгвуд 1940 року переглянув частину рукопису 1936 року, «особливо розділ, присвячений Греції та Римові» ⁸.

Але він не згадує того, що значних змін зазнала й авторська передмова. Адже збереглися не тільки перші дві сторінки, а й декотрі наступні сторінки з передмови 1936 року (с. 8 — 12),

_____________

⁷ Концепція повторного програвання була заново розглянута, зокрема, у третьому розділі першої частини «Засад історії». В 1940 році була змінена й назва лекцій — на «Ідею історії», на противагу «Лекціям із філософії історії» 1936 року.

⁸ Серед рукописів є записна книжка, яка має заголовок «Історіографія», та шість сторінок із примітками. На с. 2 написано: «8 — III — 40. «Ідея історії» (Примітки до лекцій по з’ясуванню того факту, що рукопис, у якому були висліди 15 останніх років моєї праці над цим предметом, зник)» (Архів Колінгвуда Бодлеянської бібліотеки). Після цієї ремарки ми знаходимо грубий начерк, який нагадує кістяк частини І «Ідеї історії» і в якому йдеться про греко-римську історіографію. Отже, ймовірно, що рукопис, на який посилається Колінгвуд, є розділом, де йдеться про Давню Грецію і Рим, із лекцій 1936 року.

/16/

й вони істотно відрізняються від передмови «Ідеї історії», яка, отже, засновується на змінах, внесених 1940 року: Колінгвуді’в уривок про три розуміння терміну «філософія історії», яким відкривається передмова, старанніше розроблений, а природа історичного знання розглядається інакше, ніж в «Ідеї історії». Найімовірніше, що цю частину переробив Колінгвуд, оскільки до цієї теми він застосував новий підхід у «Засадах історії». Тож можемо виснувати, що переглянуту передмову він написав 1940 року.

Є свідчення того, що «Ідея історії» містить у собі уривки з різних частин, стулених докупи для утворення розділів. Наприклад, уціліла сторінка 8 рукопису починається із слів: «філософія науки більше не була галуззю філософського дослідження». Цей самий уривок можна знайти і наприкінці с. 6 «Ідеї історії»; згадане місце відтворено тут аж до рядка: «Що ж до цих двох стадій, то ми мусимо бути задоволені, навіть якщо в цій книзі представлено буде тільки першу», на с. 7. Після цього пропущено три сторінки рукопису, на яких, серед усього іншого, обговорюється різниця між історичним та природним процесом. Нокс потім додає: «Тут я роблю спробу», тоді як слова: «філософського дослідження природи історії» і до кінця речення (с. 7) знов-таки відтворено із с. 11 рукопису ⁹.

В інших випадках Ноксова рука ще більше впадає в око. Є, наприклад, одна сторінка з рукопису (с. 192), яка, безперечно, написана 1940 року (на той час Колінгвудів почерк помітно змінився) і текст якої мав би починатися з нижньої половини с. 31, а закінчуватися першою половиною с. 33 «Ідеї історії». Одначе в тексті цієї книги з першого погляду помітні зміни, і вніс їх, певне, Нокс. Його втручання в текст можна виявити ще з більшим ступенем певності, коли поглянути на кінець с. 41 й початок с. 42 «Ідеї історії»; це місце взято з рукопису 1936 року, але в ньому наприкінці с. 41

_____________

⁹ Можливо, звісна річ, що ця нова композиція своєю появою завдячує Колінгвудовому переглядові за 1940 рік. Одначе уривки, про які йдеться тут, узяті із с. 8 та 11 рукописів 1936 року. До того ж на с. 8 слова «ці лекції» виправлено на «ця книга» пізнішим почерком Колінгвуда, який з’явився у нього 1940 року.

/17/

втулено кілька речень, узятих із додатку, що його зробив Колінгвуд 1940 року («Початок лекції 9»). Потім іще два речення з того самого додатку знаходимо на початку с. 46 «Ідеї історії».

Очевидний приклад того, як Нокс маніпулював текстом, можна знайти на с. 73. Той текст від середини цієї сторінки взято із с. 68 рукопису 1936 року. Одначе у згаданому рукописі є довгий уривок між реченнями, що починається з: «Отже, англійська школа переорієнтовує філософію в напрямку історії», і фразою, яка починається з: «Тут має бути певне значення — у випадку такого рішучого й глибокого мислителя». У цьому уривку Колінгвуд критикує Локкову та Г’юмову статично-перманентну концепцію людської природи. «Радикальна переорієнтація філософії в напрямку історії, — каже Колінгвуд поміж інших речей, — відкинула б ці концепції як пережитки метафізичного догматизму, наполігши на тому, що наше становище може означати лише становище людських істот тут і тепер та що людська природа означає природу людини, якою ми бачимо її». Нокс не тільки викинув цей уривок, а й, аби зробити так, щоб текст не спотикався, вніс також певні зміни й доповнення. «Отже, англійська школа переорієнтовує філософію в напрямку історії, хоча загалом не усвідомлює чітко, що вона це робить» (розрядка наша). Після цього речення Нокс додав: «І все ж Г’юм не є таким сліпим у цьому становищі, як його попередники». Небагато, як на мене, зв’язку є між цим і тим уривком, що його викинув Нокс ¹⁰.

Серед рукописів є одна сторінка, де подаються обидві версії — 1936 й 1940 років. Тут трактуються стосунки між Гегелем і Кантом, і ця сторінка відтворюється на с. 121 «Ідеї історії». Над другою половиною тексту 1936 року Колінгвуд у 1940 році умістив нову версію. Отже, в цьому випадку нам випадає добра нагода оцінити те, що Нокс зробив із текстом.

______________

¹⁰ Треба взяти до уваги й таку можливість: чи не випустив сам Колінгвуд згаданий уривок, переглядаючи рукопис у 1940 році? Одначе с. 68 рукопису 1936 року починається з «хмари сумнівів, але що Природа сама», і Нокс переносить цей уривок на с. 73 «Ідеї історії» — аж до кінця параграфа. До того ж на с. 68 рукопису є слово, що його додав Колінгвуд 1940 року («субстанціалістично»).

/18/

І тоді ми вражено переконуємося, що друга половина с. 121 «Ідеї історії» є по суті Ноксовим власним переказом версії 1940 року. Цікаво також буде зазначити, що далі, через кілька сторінок (с. 123), Нокс відтворив — із деякими незначними змінами — частину наступної сторінки рукопису 1936 року. Адже с. 123 є частиною параграфа, присвяченого Гегелеві й Марксові (частина III, §8), а ми ж пам’ятаємо, що цей параграф узято з четвертого розділу «Засад історії». Це означає, що в даному випадку ми маємо «ковдру», зшиту з клаптиків рукописів 1936 й 1939 років.

Слід також зазначити: Коксовому повідомленню, зробленому в його вступі (с. VII), що в частині IV, §1 (IV) (про Б’юрі) він використав огляд книг, поданий Колінгвудом до «Інгліш Гісторікел Рів’ю», навряд чи можна вірити, оскільки це місце фактично зовсім не відповідає оригінальному текстові того огляду. Коли брати до уваги ось такі міркування, здається, таки справді є підстави сумніватися в тому, що Нокс увесь час був таким скрупульозним редактором «Ідеї історії», як слід було б сподіватися від нього.