4. «Ідея історії»: вступ нокса

Якось Колінгвуд робив огляд книги, що вийшла друком після смерті автора і редагувалася кимось іншим. Він писав із цього приводу: «Це була вельми клопітна робота, що вимагала, безперечно, такту й розуміння... шліфування невикінченого рукопису чиєюсь іншою рукою — це таке завдання, яке може взяти на себе тільки людина, що з любові береться за подібний труд» ¹¹. Достеменно те саме можна сказати й про посмертну публікацію його власної книги — «Ідеї історії». Нокс, бувши відданим учнем і другом Колінгвуда, вважав за свій обов’язок відредагувати й видати цю книгу разом із «Ідеєю природи». Це була, так би мовити, його остання данина людині, котру він високо цінував як особистість і як учителя. Його вступне слово до «Ідеї історії» не тільки є свідченням цього, але його слід також розглядати як спробу врятувати Колінгвуда від можливого забуття.

_____________

¹¹ Р. Дж. Колінгвуд, рецензія на книгу С. Ділл «Римське суспільство в Галлії доби Меровінгів» (Лондон, 1926), в «Антіквіті», 1 (1927). — С. 117.

/19/

Оскільки на час появи цієї книги Колінгвудові ідеї та їхній шлях розвитку не були широко відомі, Ноксів опис їх набув великого впливу, функціонуючи як вихідна точка для більшості їх пізніших інтерпретацій. Беручи до уваги літературу, присвячену Колінгвудові, яка з’явилася протягом останніх десятиріч, і свідчення, отримані нещодавно із Колінгвудових рукописів, маємо підстави гадати, що картина, яку змалював Нокс у своєму вступному слові, є досить таки ідіосинкратична і вимагає, аби щодо неї були поставлені певні питання.

Із Ноксових думок щодо Колінгвуда найбільший вплив справляла та, котра змальовує розвиток ученого як філософа. На думку Нокса, твори Колінгвуда можна поділити на три групи.

Перша складається з того, що він сам згодом став розглядати як Juvenilia: «Релігія та філософія» (1916) та Speculum Mentis (1924). Друга починається з «Нарису про філософський метод» (1933) і продовжується «Ідеєю природи» (яка датується, за винятком «Висновку», 1934 роком), захоплюючи значною мірою (1936) й «Ідею історії». Остання ж група охоплює «Автобіографію» (1939), «Нарис про метафізику» (1940) та «Нового Левіафана» (1942). «Засади мистецтва» (1938) рідняться почасти з другою і почасти з третьою групами (с. VII).

Нокс у захваті від того, що Колінгвуд написав під час свого «другого періоду» (1933 — 1936): на його думку, тоді Колінгвуд був у зеніті своїх сил, давши, зокрема, свій взірцевий «Нарис про філософський метод». Одначе між 1936 та 1938 роками в Колінгвудовому розвитку сталась, як видається Ноксові, радикальна переміна, і то аж ніяк не на краще. Особливо ж прикрим, на думку Нокса, був той факт, що Колінгвуд засвоїв якусь догматичну форму скептицизму та історизму. Найяскравіше це нібито виявилося в його «Автобіографії» та «Нарисові про метафізику». Надто ж прикро було Ноксові од того факту, що в цих творах усе знання зводилося до історії і, цитуючи підготовчі записи для «Засад історії», що навіть «філософія як осібна дисципліна ліквідується, обертаючись в історію», Нокс стверджує, нібито він має «документальні свідчення» того, що на противагу цій позиції Колінгвуд у 1936 році «все ще вірив у можливість метафізики як окремої науки, взагалі відмінної

/20/

від історії» (с. X) (це можна знайти в котромусь із листів Колінгвуда Ноксові).

Хоча багато пізніших інтерпретаторів підтверджували Ноксову ідею про якесь «радикальне обернення» в Колінгвудовому розвитку, інші, подібно до Л. Рубіноффа й Л. О. Мінка, наголошували на загальній цілісності Колінгвудової філософії та її розвитку. Я не буду зупинятися тут на цій дискусії, а тільки пошлюся на той чинник, який в очах Нокса став вирішальним, спричинившись до тієї гаданої переміни в Колінгвудових поглядах: на нездоров’ї мислителя, яке від 1932 року стало проблемою, а від 1938-го призвело до низки нападів. Нокс припускає, нібито хвороба притлумила Колінгвудову здатність міркувати, що виявилося буцім у вкрай догматичній формі історизму й іноді в надмірно запальному, ба навіть трохи хвальковитому стилі.

Тепер, коли в нашому розпорядженні є Колінгвудові рукописи, я не думаю, що є якийсь сенс і далі підтримувати Ноксову позицію. Щодо можливого впливу Колінгвудового нездоров’я, то насамперед слід зазначити, що та недуга почалася раніше, ніж те стверджує Нокс. Адже все почалося з ускладнень від вітряної віспи, що її Колінгвуд схопив у квітні 1931 року. Цілий рік він тяжко хворів, а на перший семестр 1932 року взяв академічну відпустку ¹². По-друге, «Нарис про філософський метод» не був докінчений, як доводить Нокс, навесні 1932 року, а понад рік пізніше. Тож цю книгу написано після періоду серйозного нездужання, а не до того, як припускає Нокс. Оскільки ж Нокс високо оцінює «Нарис про філософський метод» і навіть вважає його за найважливішу Колінгвудову книгу, цей факт ставить під сумнів його припущення, нібито Колінгвудова здатність міркувати була затьмарена хворобою. Однак це припущення найяскравіше спростовується тим фактом, що Колінгвудова остання книга, «Новий Левіафан», хоч і написана тоді, коли автор був у гіршому, ніж будь-коли раніше, стані, не засвідчує

_____________

¹² Посилаючись на це, Нокс пише у своєму вступному слові до «Ідеї історії»: «Тоді ще не усвідомлювалось, що це починається недуга і решта його життя стане героїчною боротьбою проти неї» (с. XXI).

/21/

ніякої ознаки (за винятком останньої частини) слабкішого схоплення суті предмета; політичний філософ Е. Баркер, рецензуючи цю книгу, спостеріг навіть, що «кращого філософського мислення, ніж у перших двох частинах «Нового Левіафана», бути не може» ¹³.

Ноксове припущення, нібито мислительна здатність Колінгвуда була потьмарена його нездоров’ям, можна заперечувати, звичайно, таким зауваженням, що аж ніяк не ясно, чому це мало вилитись саме в форму вкрай скептичного погляду на історію. Стосовно цього аспекту слід також зазначити, що рукописи засвідчують: з одного боку, в останні роки свого життя Колінгвуд добре усвідомлював небезпеки крайньої форми скептицизму ¹⁴, а з другого — він фактично ще до 1936 року розвинув свої ідеї щодо метафізики, які були виразним прообразом думок, викладених згодом у «Нарисі про метафізику».

І врешті, треба навести одне спостереження щодо уривку, який часто цитують різні інтерпретатори Колінгвуда і який відповідно став мати вельми велику вагу в тлумаченні його ідей. Нокс стверджує, ніби «в рукописі, написаному 1936 року», Колінгвуд заявляє наступне:

«Святий Августин дивився на римську історію з точки зору раннього християнина; Тільмон — з точки зору француза XVII сторіччя; Гіббон — як англієць з XVIII сторіччя; Моммзен — як німець із сторіччя XIX. Немає ніякого сенсу питатися, чий же погляд є слушний. Кожен із цих поглядів був єдино можливим для тієї людини, котра його засвоїла» (с. XII)».

Питання статусу цього уривка має певне значення з огляду на його часте використання в якості підпірки для твердження, буцімто Колінгвуд був водночас і історицистом, і релятивістом ¹⁵. У рукописах цього уривка не знайдено. Коли

_____________

¹³ «Оксфорд Мегезін», 4 лют. 1943. — С. 163.

¹⁴ Сказати правду, то, коли Колінгвуд був тяжко хворий, себто під час написання «Нового Левіафана», він не висловлював скептично-історичних поглядів.

¹⁵ Цікаво зазначити, що в нарисі «Філософія історії» за 1930 рік Колінгвуд розглядає це саме питання, пишучи: «Кожен до вивчення історії приносить свою власну думку й наближається до неї з тієї точки зору, яка є характерною для нього та його покоління». Одначе він коментує це так, що «це не зводить історії до чогось довільного чи примхливого. Вона лишається чистим знанням». / В. Деббініс (ред.). Р. Дж. Колінгвуд: «Нариси про філософію історії» (Остін, Тех., 1965). — С. 138 — 139.

/22/

я запитав про це Нокса, він повідомив мене, що цей уривок є частиною листа, якого Колінгвуд написав був йому, Ноксові. Одначе згаданий уривок не фігурує серед листів Колінгвуда до Нокса в архіві останнього, який зберігається в бібліотеці Університету св. Андрія.