2. Ідея історії: епілегомени (частина V)

Решта два рукописи, що їх Нокс розглядав з метою публікації, були присвячені філософії історії. Перший був комплексом лекцій під загальним заголовком «Лекції на тему філософії історії», що їх Колінгвуд написав і прочитав протягом перших двох семестрів 1936 року. В переглянутому вигляді вони були повторно прочитані 1940 року під заголовком «Ідея історії», і Колінгвуд мав намір іще попрацювати над ними й видати книгою під тим самим заголовком.

Другий рукопис, «Засади історії», був відмінної природи: Колінгвуд мав намір видати його окремою книгою, а написаний він був в основному в лютому 1939 року під час подорожі автора на острів Яву, тодішню нідерландську колонію, куди він подався для оздоровлення після того, як зазнав тяжкого нападу хвороби. Серед тих рукописних сторінок є й записи, які він робив, готуючи книгу, й один із них такого змісту:

Схема книги. 9-2-39. «Засади історії». Головні теми: (1) Простий огляд найочевидніших характерних рис історії як особливої науки; (2) Співвідношення між цим та іншими; (3) Відношення історії як філософії до практичного життя. Це можуть бути книги І, II, III ².

Із цих книг викінчена була тільки перша. Вона складалася з чотирьох розділів, що заторкували відповідно концепції свідчення, дії, повторного програвання та історії як самоусвідомлення духу. Немає певності щодо того, чи Колінгвуд справді дописав останній розділ першої книги, оскільки останнє його посилання на це в щоденнику датується 27 березня: «Спробував почати p.IV «Засад історії» зрання — матеріал не слухається». У чому можна бути певним, так це в тому, що Колінгвуд надавав цьому своєму задумові величезного значення. Повернувшись до Англії, він написав листа археологові Ф. Г. Сімпсону, де признавався, що «Засади історії» є «книгою, на підготовку до якої я витратив усе своє життя. Якщо я зумію впоратися з цим, то не матиму на що нарікати». Хоча, з указаних вище причин, книга так і не була закінчена, Колінгвуд усе-таки намірявся вивершити її, як це видно з його листа від 19 жовтня 1936 року до видавництва «Оксфорд Юніверсіті Пресс».

______________

² Архів Колінгвуда Бодлеянської бібліотеки, від. 13, «Історіографія». — XI — 1938 — 1939. — С. 20.

/11/

На рукописові «Засад історії» була записка Колінгвуда, якою він уповноважував свою дружину, на випадок, коли йому не пощастить вивершити книгу, «видати її під указаною вище назвою, із твоїм вступним словом, яке б пояснювало, що це — частина того, що я протягом щонайменше 25 років мріяв написати як мою головну працю». Цю записку цитує і Нокс у своєму листі до «Оксфорд Юніверсіті Пресе» за 31 березня 1945 року. Після записки він продовжує:

«Попри цей даний на публікацію дозвіл, я гадаю, що було б помилкою оприлюднити «Засади історії» в такому вигляді, як вони є. Книгу поділено на три розділи. Чимало з другого та третього розділів уже міститься в «Автобіографії» та в «Нарисі про метафізику», і мене не задовольняє те, що ми мусимо буквально виконувати вказане в записці, зважаючи на те, що писано її, з усією очевидністю, тоді, коли Р. Дж. К. був у незвичайно тяжкому стані».

Нокс помилявся, кажучи, що перша частина «Засад історії» має три розділи, адже насправді їх було чотири, і останній з них він сам почасти оприлюднив.

Рукопис «Засад історії» складався з майже дев’яноста сторінок. Перший розділ (про свідчення) та четвертий (про історію як самоусвідомлення духу) Нокс включив до «Ідеї історії» під заголовками «Історичне свідчення» (с. 249 — 282; с. 4 — 31 «Засад») та «Історія і свобода» (с. 315 — 320; с. 76 — 78 із доданими 77а, б із «Засад»). У своїй первісній передмові до «Ідеї історії» Нокс повідомляє, що він також включив частину III, §8 (с. 122 — 126, про Гегеля й Маркса) із рукопису «Засад історії». Це видається правдоподібним, оскільки ця частина починається приблизно там, де закінчується «Історія і свобода» (с. 320); в останній розвивається той аргумент, що ідея людської свободи з усією необхідністю пов’язується з ідеєю автономної науки історії, тоді як у «Гегелі й Марксі» доводиться, що обидва філософи так і не змогли досягти автономності історичної науки і все ще послуговувались позаісторичними методами ³.

Надійність Коксового трактування частин «Засад історії» залишається спірним питанням. Одначе слід зазначити, що Колінгвуд за своєю схемою для «Засад історії» визначає предмет четвертого розділу: «Історія як самоусвідомлення духу. Виключення інших наук духу», тоді як Нокс видрукував частини того розділу під заголовком «Історія і свобода».

______________

³ У своєму листі до видавництва «Оксфорд Юніверсіті Пресе» за 31 березня 1945 року Нокс згадує, що ця частина відповідає с. 81 — 83 рукопису «Засад історії».

/12/

Ця частина починається із твердження: «Ми вивчаємо історію, як я стверджую весь час, для того, щоб досягти самопізнання». Далі Колінгвуд припускає, що цю тезу можна проілюструвати показом того, «як ми своє знання того, що людська діяльність є вільною, здобули тільки через наше відкриття історії» (с. 403). Це означає, що Нокс, очевидно, опустив початок четвертого розділу «Засад історії», де йдеться про власне предмет історії як самоусвідомлення духу, обмежившись Колінгвудовою ілюстрацією цієї тези. Певного тут тільки те, що речення «У своєму історичному начеркові про ідею історії» (с. 403) додав Нокс; Колінгвуд не мав наміру робити з того начерку тему для «Засад історії».

Це підводить нас до питання, як Нокс редагував «Ідею історії» і, зокрема, які вніс зміни. Що можна стверджувати без сумнівів, так це те, що спочатку Колінгвуд намірявся опублікувати дві книги окремо: «Ідею історії» та «Засади історії». Те, що Нокс знехтував Колінгвудовим дозволом видати «Засади історії», призвело до того, що матеріал обох книг увібгали до одного тому «Ідеї історії», куди були включені не тільки частини «Засад історії», але й два опубліковані раніше самим Колінгвудом нариси («Природа людини й історія людства», с. 278 — 307, та «Історична уява», с. 308 — 327) ⁴.

Ці частини із «Засад історії» та опубліковані нариси Нокс стулив докупи під заголовком «Епілегомени» як частину V «Ідеї історії». Сюди він також включив три розділи з другої частини Колінгвудових лекцій про філософію історії, які сам автор назвав «Метафізичні епілегомени»: «Історія як повторне програвання колишнього досвіду» (с. 364 — 387), «Предмет історії» (с. 388 — 402) та «Прогрес як витвір історичного мислення» (с. 409 — 424). Одначе слід зазначити, що у своїх «Метафізичних епілегоменах» Колінгвуд давав різні назви першому й третьому з цих розділів, відповідно: «Повторне програвання колишнього досвіду як суть історії» та «Прогрес».

Видно також, що Нокс опустив розділи другий і третій «Засад історії». Колінгвуд у своїй схемі цієї книги так описує другий розділ: «Викласти й витлумачити концепцію Дії (res gestae).

________________

⁴ « Природа людини й історія людства» виходила окремими публікаціями (Лондон, 1936) і передруковувалась у «Засіданнях Британської Академії», 22 (1937), с. 97 — 127. «Історична уява» була інаугураційною лекцією Колінгвуда як вейнфлітського професора метафізичної філософії, прочитаною 28 жовтня 1935 року.

/13/

Протиставити це концепції Процесу чи Зміни та псевдоісторії, що засновується на такому», а третій — як «Концепцію повторного програвання та протиставлення Мертвого Минулого й Довершеності». Міркуючи заднім умом, можна, звичайно, сказати: прикро, що ці розділи не були оприлюднені. Ще прикрішим є те, що була втрачена ця частина рукопису «Засад історії» разом із чи не всіма оригінальними рукописами, на яких засновується «Ідея історії». Найімовірніше, що цю частину знищило саме «Оксфорд Юніверсіті Пресе», дотримуючись звичайної своєї практики щодо опублікованих рукописів, не взявши до уваги того факту, що в цьому випадку до друку пішов далеко не весь рукопис.

Ми вже знаємо, що Нокс обґрунтовував відкидання другого й третього розділів «Засад історії» таким міркуванням, що, на його думку, «чимало» з того уже містилося в «Автобіографії» та «Нарисові про метафізику» ⁵.

Цей аргумент не вельми переконливий, надто у відношенні до останньої книги, оскільки концепції дії та повторного програвання у ній не обговорюються. І вже зовсім без огляду на все це, бажано було б, звісно, мати доступ до більш ніж сорока сторінок, що Колінгвуд написав на ці теми, окрім кількох сторінок, присвячених розборові їх в «Автобіографії».

Підсумовуючи все сказане досі про спосіб, у який Нокс упорядкував «Ідею історії», найперше треба зазначити, що Нокс істотно розширив другу частину Колінгвудових лекцій про філософію історії, читаних 1936 року («Метафізичні епілегомени»), зробивши їх окремими «Епілегоменами» (с. 205 — 334). Однак іще важливіше буде зазначити, що ці «Епілегомени» містять у собі цілком відмінні складники, як із огляду на час їх створення (від 1935 до 1939 року), так і зважаючи на їхній характер. Слід особливо наголосити на відмінних природі й підґрунті цих розмаїтих нарисів: вони складаються з лекцій, опублікованих нарисів та першого

______________

⁵ На с. VI свого вступу до «Ідеї історії» Нокс, одначе, посилається на іншу причину. Попри Колінгвудів дозвіл на опублікування «Засад історії», він заявляє: «Я не відчував, що було б виправданим віддати до друку більше, ніж три уривки, які подаються нижче у вигляді розділу III, §8, та розділу V, §§3 і 6. І навіть їх я включав із певною нехіттю. Писані вони в Колінгвудовій пізнішій манері, й стилем своїм, темпераментом вони іноді випадають із загального звучання решти книги; але включення їх допоможе виокруглити його погляд на історію та докладніш витлумачити декотрі моменти, лише побіжно зачеплені деінде».

/14/

начерку книги, що так і не була дописана. Композицію цих «Епілегомен» можна підсумувати ось так:

§1. «Природа людини й історія людства» — опубліковано 1936 року;

§2. «Історична уява» — опубліковано 1935 року;

§3. «Історичне свідчення» — перший розділ «Засад історії», написаний 1939 року;

§4. «Історія як повторне програвання колишнього досвіду» — лекції за 1936 рік;

§5. «Предмет історії» — лекції за 1936 рік;

§6. «Історія і свобода» — частина четвертого розділу «Засад історії», написана 1939 року;

§7. «Прогрес як витвір історичного мислення» — лекції за 1936 рік.