1. Тенденції розвитку преси у 70-80 роках

2. Основні тенденції розвитку журналістики в добу телебачення

3. Доведіть, що укр. Змі на сучасному етапі мають тенденцію до входження у загальноєвропейський контекст

1. Поглиблення наукових розробок з історії, теорії, практики журналістики в Україні у 70–80-х роках ХХ століття.

У 70-х роках з’являються праці, присвячені вивченню радіо- і тележурналістики, а також зображальної журналістики.

Друга половина 80-х років, тобто період так званої демократизації, гласності, політичної реформи в Радянському Союзі, характерна тим, що почала наближатися до реального життя як сама журналістика, так, слідом за нею, і українське журналістикознавство. (70-80-ті роки ХХ ст.). Відбувається процес поглиблення наукових досліджень з історії, теорії та практики журналістики, вивчаються проблеми радіо і тележурналістики та особливості функціонування ЗМІ. В вопросе № 2 тоже инфа.

2. Виникнення радіомовлення і документального кіно, власне кажучи, і сповістило про зародження самої системи засобів масової інформації.

Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім відкрило свої власні виражальні особливості і жанри.

Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв'язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про "телебачення без кордонів" і навіть про "телешовінізм".

З року в рік зростає обсяг інформації, що передається телеграфними агентствами ТАРС і АПН, розвивається їх кореспондентська мережа.

Всесоюзне радіо до початку 80-х рр. випускало в ефір 5 програм, частина з яких були цілодобовими. Основний вважалася перша, інформаційна, суспільно-політична і художня програма, з середньодобовим обсягом вішання 20 годин. Велику популярність мала програма «Маяк» (друга), яка спеціалізувалася на інформаційно-музичних передачах. Активно велося радіомовлення на зарубіжні країни на десятках мов народів світу. Загальний обсяг добового мовлення Всесоюзного радіо на початку 80-х рр. становив близько 150 годин.

Радянське телебачення в 70-80-і рр. розвивається дуже активно, як з точки зору його технічного оснащення, так і в плані розширення і диференціації програм і передач

У листопаді 1967 року після введення в дію телецентру в Останкіно розпочала роботу четверта програма - спортивно-мистецьке. Постійно розширюється мережа телевізійних станцій, а також використання штучних супутників землі для передачі телевізійних програм. У 1970 р телевізійні передачі дивилися близько 70%, а на початку 80-х рр. вже близько 88% населення країни. У 1982 р друга - культурно-освітня - програма Центрального телебачення стала загальносоюзної. Всі передачі першої програми і частково передачі інших програм дублюються за допомогою систем «Орбіта» для північних і східних районів країни в 3 мовних часових поясах. У національних районах країни частину програм на місцевому телебаченні йде на двох і більше мовами. Так, наприклад, в 1980 р в РРФСР двомовними були 14 телестудій, а 4 телецентру вели мовлення на трьох і більше мовами. Популярність телебачення, ефективність його впливу на аудиторію постійно зростають.

3. В контексті прямого зв'язку між ЗМІ та політичними перетвореннями в країні роль преси в процесі європейської інтеграції України є великою. До того ж, сьогодні за всіма наявними оцінками авторитетних міжнародних організацій (Рада Європи, ЄС, ОБСЄ) та аналітичних центрів (Freedom House, Human Rights Watch) в Україні спостерігається значний поступ у галузі забезпечення свободи слова та медіа [6]. На відміну від часів попереднього режиму, коли висвітлення політичних подій мало однобічний характер, а позиція влади подавалася виключно у виграшному контексті, нині коментарі політичних новин здебільшого подаються збалансовано. Про прогрес щодо забезпечення свободи ЗМІ в Україні свідчать і результати проекту "Суспільний моніторинг Плану дій Україна–ЄС", що був підтриманий Міжнародним фондом "Відродження" і Швейцарським агентством із розвитку та співробітництва й реалізований Центром імені Разумкова. Згідно з цим проектом, 46 % респондентів зазначили значний поступ у забезпеченні свободи слова українських ЗМІ.

Билет №25

1 вопрос  Після революції особливим драматизмом і складністю в Україні, як і у всьому СРСР, відзначався літературний процес. З'явився такий напрям, як пролеткультівство. Це була лівацька течія, теоретики якої заперечували значення класичної спадщини, пропагували створення «лабораторним шляхом» «чисто пролетарської культури», яка відповідала б «пролетарській психіці». В Україні теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В. Блакитний, Г. Михайличенко, М. Семенко, М. Хвильовий. Ці теорії були досить суперечливі. Так, деякі лідери українських пролеткультівців (М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен), з одного боку, проголошували ідеї, які можна назвати космополітичними, а з іншого, підкреслювали особливе значення використання й розвитку української мови, виступали проти насильної русифікації.  Український футуризм — який виник ще до революції, у перші післяреволюційні роки активізував свою діяльність. Оформилися організації футуристів. У 1922 у Києві вони створили «Аспанфут» («Асоціація панфутуристів»), у Харкові діяв «Ком-Космос», в Одесі — «Юголіф». Футуристи войовничо нападали на прихильників традиційних форм в літературі і мистецтві, пропагували урбанізацію культури й експериментаторство, європеїзацію та модернізацію змісту і форми українського мистецтва. У рядах футуристів було відносно багато колишніх символістів (О. Слісаренко, В. Ярошенко, М. Терещенко).  У 1927 був створений ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Помітну роль у розвитку художньої культури відіграла Спілка письменників «Західна Україна» (М. Ірчан, Ф. Малицький, А. Турчинська).  Гострій критиці в офіційній пресі, літературознавстві була піддана ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури, 1925—28 рр.), яка була створена з ініціативи М. Хвильового як альтернатива масовим і підлеглим владі офіційним організаціям. Вона виступала проти примітивізації літературної творчості і культури загалом, наполягала на європейській орієнтації, що виразилося у лозунгу: «Геть від Москви».  Пізніше — в 1930-31 рр. — в Харкові з ініціативи М. Корчак-Чепурківського, Хвильового та ін. «ваплітян», харківських письменників з організації «Молодняк» було створене і діяло літературне об'єднання «Пролітфронт». Мета його полягала в намаганні об'єднати всі найкращі літературні сили, створити можливості для вільного, нерегламентованого компартією розвитку української літератури. «Пролітфронт» ідейно протистояв офіційній Всеукраїнській Спілці Пролетарських Письменників, мав свій друкований орган — щомісячний літературно-критичний журнал «Пролітфронт», де друкувалися М. Хвильовий, П. Тичина, Ю. Яновський, Остап Вишня, Петро Панч та інші. Внаслідок політичного та адміністративного тиску «Пролітфронт» було ліквідовано.  У цей час продовжувалася боротьба за збереження і розвиток української мови, яка як і раніше зазнавала нападок. Російський письменник Ф. Гладков заявив, що ця мова (язык) «… покрылся уже прахом». М. Горький виступав проти перекладу роману «Мать» на українську.  На рубежі ХІХ-ХХ ст. українська мала проза стала явищем європейського масштабу. Плеяда талановитих новелістів — серед яких і письменники західноукраїнських земель — стрімко розширювала естетичні обрії українського письменства, утверджувала нові стильові напрями. У такому блискучому контексті твори Василя Стефаника були зустрінуті найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне і цілковито новаторське.  Література Західної України, крім Стефаника, представлена й такими іменами, як Ольга Кобилянська, Петро Карманський, Василь Пачовський, Михайло Яцків, Богдан Лепкий, Роман Купчинський, Юрій ШкрумеляК, Василь Бобинський, Михайло Рудницький, Антін Крушельницький, Василь Гренджа-Донський та ряд молодих письменників — Ігор-Богдан Антонич, Вадим Лесич, Святослав Гординський, Богдан Кравців та багато інших. Застосувавши територіально-етнографічний принцип, комбінований з принципом мови, він назвав „першими ластівками” преси, тобто початком періодики в Україні, дві російськомовні газети – „Прейс-Курант” (Одеса, 1809) і „Харьковский еженедельник” (Харків, 1812), а початком вже саме української преси – харківські журнали з 1816 року – „Харьковский Демокрит” і „Украинский вестник”.Окремо потрібно сказати про працю В. Ігнатієнка „Бібліографія української преси (1816–1916)” (1930), яка є, по суті, бібліографічним покажчиком українських дореволюційних періодичних видань за 100 років.  2 вопрос  Створення Ради з преси - громадського органу (переважно з власників і редакторів газет): сприяння збереженню свободи друку в Великобританії, тенденції в області концентрації і монополізації преси, опублікування доповідей з цих питань, відповідні зауваження видавцям газет і журналів при надходженні скарг з цього приводу. Попередній розгляд антимонопольної комісією справ про придбання власниками газет нових ізданій.Переход від замкнутих династій до «публічним корпораціям» у другій половині XX століття; падіння і злети; напружена конкуренція, залежність медіамагнатів від бухгалтерів і знавців ринку. Активізація конкурентної боротьби за читача, ринок, збут товару - установка на сенсаційність. Відкрита багатопрофільна акціонерна компанія витісняє фамільний бізнес.  «Якісні» і «масові» газети в Англії як продовження соціальної диференціації суспільства; їх адресати - групи аристократії і бізнесу «вищого класу», групи середньої буржуазії, чиновники, висококваліфіковані робочі (типовий «середній клас»), група, в яку входить дрібна буржуазія і професійна інтелігенція і група кваліфікованих робітників, група малокваліфікованих робітників, різноробочих, група учнів, безробітних і пенсіонерів (тобто всіх, хто живе на стипендії та допомоги від держави). «Якісні» спочатку - розгорнута інформація, редакційні статті на злобу дня, аналітика, політика і економіка, питання культури, реклама предметів розкоші, нерухомості, подорожей, «престижна» реклама: оголошення (в тому числі піврічні та річні звіти) великих концертів та фінансових установ. «Популярні» - гонитва за сенсаціями, скандалами, фактами приватного життя знаменитостей, криміналом і т.д., акцент на рекламу дешевих і популярних товарів; два різні стилі оформлення, подачі матеріалу і версткі.С початку 1990-х рр. стирання відмінностей між «якісної» і «популярною» пресою: поява газет «проміжного» типу - щоденні «Дейлі Мейл», «Дейлі Експрес», недільні «Мейл он санді» і «Санді експрес» - при «таблоїдними» форматі залучення клієнтури « якісних »газет.  3 вопрос  Абсолютно всі радянські ЗМІ були державними. Отже, преса слідувала офіційним курсом країни - в іншому випадку газета, журнал, теле- чи радіопередача була б негайно закрита.В СРСР офіційно проголошувалася диктатура.  О гласності та свободі слова і мови не йшло.  А в чому ж полягають цінності эвропейського контексту? Можна просто відповісти - в дотриманні принципів права, гуманітарних релігійних принципів, права інтелектуальної власності, високих рівнів доходів на душу населення, вмілого використання фінансових інструментів. Іноді ми й не здогадуємося, що в одні і ті ж слова європейці вкладають дещо інші відтінки, ніж ми. А основою для цього є їхні культурні традиції..  Характер взаємовідносин уряду і засобів масової інформації варіюється від країни до країни залежно від того, про яких органах ЗМІ йдеться, яке конкретне уряд стоїть у даний період часу у влади, які проблеми стоять в центрі уваги, яка ситуація у світі і багато іншого,однак більшість органів ЗМІ в індустріально розвинених країнах воліють підкреслювати свою незалежність від держави, державно-політичних інститутів, перш всього від уряду.  Дуже важливим є забезпечення гласності й широкого інформування громадян про хід кримінальних ,соціальних, політичних ,економічних процесів.