2.Докорінні зміни зар. Журналістиці XX ст.

Як свідчить еволюція журналістики, одним з головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідної йому соціально значимої інформації. Вже в доісторичні часи людина сам виступав як засіб комунікації: різні відомості поширювали серед родичів шамани, провісники, оракули, а засобом консервації її була наскальний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

Оформлення журналістики як особливої сфери професійної діяльності на рубежі XIX–XX століть

Перетворення газет на великі видавничі підприємства супроводжувалося розширенням штату співробітників, більшість з яких приймалося на постійну роботу. По мірі ускладнення редакційно-видавничої справи, пов'язаного з впровадженням нових друкарських і комунікаційних технологій, з розвитком і поглибленням внутриредакционного поділу праці, з подальшою диференціацією жанрів журналістики потрібні були нові форми колективної організації роботи редакцій, зростала необхідність у спеціалізації газетярів.

До кінця XIX – початку XX ст. редакції великих газет складалися вже з декількох відділів і служб. Крім головного редактора і випускових редакторів, в штаті зазвичай складалися редактори – керівники різних відділів. Редактор відділу міських новин мав у своєму розпорядженні групу репортерів, готових у будь-який час вирушити на місце подій для висвітлення поточних новин. Група досвідчених литсотрудников-стилістів займалася редагуванням і підготовкою до друку надходять від репортерів матеріалів. У відділі телеграфної інформації відбувалася селекція і обробка матеріалів, надісланих агентствами новин. Спеціальні групи журналістів і оформлювачів займалися підготовкою недільних ілюстрованих випусків газет. За прикладом «енциклопедії новин» – газети «New York Times» – редакції великих видань почали створювати на початку XX ст. власні систематизовані архіви і відділи документації, що сприяють збиранню та перевірці інформації. У редакціях з'явилися машинописні бюро, телефонні служби.

Під впливом розроблених на початку XX ст. Фордом і Тейлором наукових основ організації праці редакційна діяльність набувала більш плановий характер. Планувалися організація та проведення різноманітних інформаційних кампаній, їх фінансове та технічне забезпечення.

Серед журналістів поступово склалися групи професіоналів, що спеціалізувалися на виконанні окремих видів робіт або освітленні певної тематики. Найбільш здібні і досвідчені газетярі постійно займалися написанням редакційних статей і коментарів. Оскільки увага багатьох великих сенсаційних видань було орієнтоване на теми злочинності, скандальної хроніки і професійного спорту, в редакціях з'явилися кримінальні та судові репортери, спортивні журналісти. Засновник «жовтої» преси Дж. Пулітцер вперше створив у своїй газеті «World» самостійний відділ спорту. Його приклад наслідували інші видавці. Розвиток подієвої фотографії сприяло появі професійних фоторепортерів.

В редакції раніше залучалися численні низькооплачувані репортери, соперничавшие між собою в гонитві за новинами. Однак завдяки зростанню доходів від публікації комерційної реклами і під впливом конкуренції суттєво зросла оплата праці провідних співробітників газет – журналістів, графіків. Редактори і досвідчені газетярі отримували високу на ті часи зарплату.

Поступово відбувається самоотождествление журналістів як «професіоналів». Підвищується соціальний статус відомих і популярних журналістів і редакторів. З'являється журналістська еліта, представники якої користуються більшою незалежністю професійної діяльності. В умовах гострої конкуренції видавці прагнули залучити найбільш здатних газетярів і оформлювачів, переманюючи їх один в одного обіцянками суттєвого підвищення оплати праці.

Успішна робота періодичних видань і радіостанцій була неможлива без спеціалізованої професійної підготовки працівників. Час журналістів-універсалів йшло в минуле, потрібні були фахівці в різних сферах (політика, економіка, кримінальна хроніка, спорт, театральне життя). В самостійні журналістські спеціальністю, необхідні для роботи в солідному періодичному виданні, виділилися фотографи, фахівці з дизайну, реклами, менеджменту.

Ускладнення журналістської діяльності виявило необхідність спеціальної професійної підготовки працівників преси. Аж до кінця XIX ст. журналісти осягали ремесло на практиці, навчання молодих репортерів проводилося безпосередньо в редакціях. Навчальних закладів, які готують новачків до професійної кар'єри в журналістиці, не існувало. Більш того, багато видавців (наприклад, Е. У. Скриппс, розглядав репортерів як дешеву робочу силу) взагалі заперечували необхідність навчання газетярів на рівні коледжу, університету.

Тим не менш, в 1890-е рр. в університетах США організовуються короткострокові курси з підготовки журналістів з упором на оволодіння репортерської технікою. Видаються перші довідники і підручники з журналістики. Навчання на основі розгорнутої програми підготовки журналістів уперше здійснено в Пенсільванському університеті в період з 1893 р. по 1901 р. В Іллінойському університеті в 1904 р. була впроваджена чотирирічна програма вищої журналістської освіти. А в 1908 р. в університеті штату Міссурі був створений перший факультет (школа) журналістики. У цей же період професійна освіта працівників преси набуває поширення і в країнах Європи, де здійснювалася підготовка журналістів у репортерских школах і при університетах. Перша у Франції Вища школа журналістики відкрилася в Парижі у 1899 р. при Інституті соціальних досліджень. Навчання ґрунтувалося на вивченні соціології і теорії масових комунікацій. У 1924 р. почала діяти Вища школа журналістики в Лілльського університету, в якій вперше в країні здійснювалася повномасштабна професійна підготовка журналістів. З двадцятих років в США і Західній Європі розгортається науково-дослідницька діяльність з вивчення преси..