План

Розділ 1

1. Суспільні передумови виникнення неоромантизму у Європі.

2. Філософізм неоромантичних уявлень в літературі. Становлення неоромантизму в Україні.

3. Життєво-світоглядний простір Лесі Українки як підгрунтя її творчості.

Розділ 2

Драми Лесі Українки у контексті модерного світогляду.

2.1. Витоки української модерної драми кін ХІХ поч. ХХ ст.

2.2. Дрматургія Лесі українки

2.3. Автобіографізм драматичної поеми Лесі Українки «Одержима». Єванагельський сюжет поеми.

2.4. Проблема жіночої самопожертви та проблематика загальнолюдських поцінностей в «Одержимій» як основа неоромантичного ідеалу.

2.5. Неоромантичний ідеал у творчості Л. Українки як ключ до розуміння змісту її творів.

Розділ 1

1. Суспільні передумови виникнення неоромантизму у Європі.

ХІХ ст. - Один з найбагатших періодів у світовій літературі щодо мистецьких тенденцій та їх перетворень. Динамічний розвиток економіки, науки, політичні зміни та соціальні перетворення у світі, особливо на європейському континенті. Це не могло не дати поштовху до розвитку мистецтва. Вищезазначені впливи позначилися й на літературі. Вона ж стала особливою формою відображення тогочасної епохи, фактором, який свідчив про існування нової естетичної дійсності.

Розвивалися і сходили з літературних обріїв нові напрями, жанри, постаті. В кожній країні література цієї доби мала свої особливості, що нерозривно пов'язані з специфікою тогочасного суспільного життя, історичних тенденцій, національного характеру. Провідна роль належить двом літературним напрямам – романтизму і реалізму, які наприкінці ХVІII ст., зазнавши деяких перетворень знайшли свій вияв у новому світоглядному комплексі під назвою модернізм. Кінець ХVІII. Перша третина ХІХ ст. на європейських просторах панує естетика романтизму.

Романтизм (фр. Romantisme) – літературно-мистецький напрямок, якому притаманні інтуїтивно-почуттєве світосприйняття, абсолютна увага до внутрішнього світу людини, відмова від побутовізму та буденності, звеличення «життя духу», конфлікт мрії і дійсності, інтуїтивне начало, захоплення несвідомим, фантастичним, звернення до фольклору та національних міфологічних традицій. З'ява кожного нового літературного напрямку має соціально-побутове, філософське та естетичне підґрунтя. Романтизм сам по собі був запереченням нормативності естетики класицизму і її жанрової ієрархієї, обов’язковим дотриманням правила трьох єдностей - місця, дії та часу, структурними канонами. Ідеал свободи, що утвердився в суспільстві, знайшов свій вияв у мистецтві. Романтики вперше і голосно проголошують ідеал поетичної свободи – служіння музі без жодних обмежень. Митці романтизму витворили власний алгоритм відбору та оцінки зображуваного. На першому плані те, що не пояснити раціональним пізнанням, внутрішній світ почуттів, мрій, поривань, продиктованих суто духовним началом, що не пов’язане з матеріальними благами. Справжні майстри відтворення найрізноманітніших душевних станів, пристрастей це романтики. Хоча чимало представників інших літературних течій, наприклад реалізму (Стандаль, Бальзак, Достоєвський Толстой,), для відтворення почуттів використовували художній засіб, що усталився в літературі під назвою романтичний психологізм. Його особливістю є посилена увага до внутрішнього світу людини).

Невід'ємною особливістю романтичного стилю є символіка (море і вітер – символ свободи , троянда і вогонь – символізують кохання, білий колір – цнота і чистота, чорний – трагізм, туга, жалоба).

Романтична література має свою систему жанрів: ліричні (елегія, балада, лірична поема), прозові (психологічна повість, новела, історичний роман).

Наприкінці ХІХ ст. форми мистецтва докорінно змінюються, що призводить до виникнення унікального явища у літературі та мистецтві – модернізму.

Модернізм ( фр. Modern – сучасний, найновіший) – загальна назва нових літературно-мистецьких течій кін. ХІХ поч. ХХ ст., що має нереалістичне спрямування і виникла як заперечення традиційних форм естетики минулого.

Наприкінці XIX ст. докорінно змінюються форми мистецтва, що призводить до виникнення модернізму.

Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) – загальна назва нових літературно-мистецьких течій кінця XIX ст. початку XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм і естетики минулого. Виник у 60-70-ті роки XIX ст. у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо) та поширився в інших країнах.

Поява модернізму пов’язана з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношення з людським буттям,

Прагнення до свободи митця, його самовиявлення усвідомлення твору як особливої реальності» не менш значущої, ніж дійсність, а також наполегливий пошук нових форм творчості зумовили розвиток модернізму наприкінці XIX ст.

Характерні риси модернізму:

• особлива увага до внутрішнього світу особистості;

• надання переваги творчій інтуїції;

• розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини існування особистості й одухотворити світ;

• пошук нових формальних засобів у мистецтві (символіка, міфотворчість);

• прагнення до відкриття вічних ідей, які можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва;

• творення нової художньої реальності.

У процесі становлення модернізм пройшов два етапи: ранній і зрілий. Ранній модернізм — умовна назва перших течій, які виникли в останній третині XIX ст. Художній твір усвідомлюється як виявлення творчої свободи митця. Думки, враження особистості визначають розвиток сюжету, який позбавлений фабульності (опису подій). До течій раннього модернізму належать:

• імпресіонізм;

• неоромантизм;

• символізм.

Отже, у 1830-1890 рр. XIX ст. великого значення в розвитку літератури набуває реалізм, якому притаманні історизм, соціальний і психологічний аналіз, показ і взаємодія типових характерів за типових обставин «саморозвиток» характерів, достовірність, намагання відтворити світ як непросту єдність суперечливих начал. У першій половині XIX ст. реалізм був пов’язаний з романтизмом, у другій половині — з натуралізмом. Однак в останній третині доби виникає новий напрям — модернізм, який зумовив справжню революцію в літературі

На рубежі ХVІІІ-ХІХ ст. утверджується новий напрям – романтизм. Це своєрідна реакція на соціальні та економічні зміни в житті Європи наприкінці ХІІІ ст. Ключова подія, що дала поштовх виникненню романтизму – Французька буржуазна революція 1789-1794рр. та наполеонівська експансія, що розпочалася після неї. Помітний відбиток залишив і промисловий переворот в Англії. Розвиток літературної течії припадає на період Реставрації (1815-1830рр.).

Виділяють три ключові передумови виникнення романтизму: світоглядні., естетичні, історичні.

Романтизм виникає у той час, коли Європейський світ знаходиться у стані глибокого духовного розчарування, викликаного революційними подіями та наполеонівськими війнами. З'явився великий сумнів у тому, що людині під силу раціонально перебудувати суспільний порядок. Революція породила хаос і насилля, що підігрівався кривавим «якобінським терором». Суттєво похитнулася віра у велику могутність і силу розуму. Це розчарування охопило чимало митців-романтиків, у творчості яких зазвучали мотиви трагізму та писемістичне світосприйняття. Саме звідси бере витоки образ розчарованого в житті героя, оспіваного романтиками.

Незважаючи на осуд Наполеона за його жадобу влади, стрімке сходження до вершини слави цього політичного діяча, стало для багатьох романтиків прикладом активного героя-бунтаря, героя-протестанта. [ ]

У романтичному мистецтві трагічне й героїчне тісно переплетені.

Філософською основою романтизму вважають вчення Йоганна Готліба Фіхте про творчу діяльність абсолютного суб’єкта «Я», який проджував свій об’єкт вихідним пунктом світосприйняття. Згідно його філософії, світ - не сукупність незмінних речей і готова форма. Процес безкінечного становлення, який був творчою духовною діяльністю, символічною діяльністю, втіленням викриття внутрішнього через зовнішнє, тобто процес художньої творчості.

Людина як основний цент і основна мета природного процесу і водночас – початок надприродного відкриття.

Рушійними силами душі людини відтепер вважаються фантазія та почуття, а не мислення та інтелект. Романтизм – не лише літературний напрямок, це рух, що охопив різні сфери духовної культури того часу.

Романтизм характеризується зображенням ідеальних героїв та почуттів. Сутність романтизму – незвичайні герої у незвичних обставинах. Вперше термін вжито 1650 р. В Іспанії це слово спочатку означало ліричну і героїчну пісню-романс. Саме слово «романтичний» як синонім «живописний», «оригінальний» вжито у 1654 році.

Вже на поч. ХІІІ ст. цим словом послуговувалися чимало письменників і поетів, у тому числі й письменники-класицисти.

В кінці ХІІІ ст. німецькі романтики брати Шлегелі висунули опозицію поняттю класичний – романтичний. Цю протиставність підтримали і вона набула чималої популярності у Європі. Так, поняття «романтизм» стало вживатися як термін в теорії мистецтва. Письменники-романтики відійшли від традицій класицистів, а отже, від античності. Романтики продовжували і розвивали середньовічні тенденції. На середньовічну тематику створювалися нові картини життя, відмовлялися від суворих канонів і правил та понад усе цінували натхнення.

Представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, оскільки вона часто мала антиестетичний характер.

Розум романтики ототожнювали з прагматизмом, а отже, просвітницькому ідеалу був протиставлений культ почуттів. Вони зосередились на людських переживаннях, що виражають неповторність людської індивідуальності.

У літературі виокремлюють такі етапи розвитку романтизму:

Передромантизм – явища і тенденції в європейській літературі і духовній культурі ІІ пол. ХІІІ ст., які підготували грун для розвитку романтизму. Риси:

Передромантизм

• посилений інтерес до середньовічної літератури та народної творчості;

• відведення головної ролі уяві, фантазії, творчості;

• виникнення поняття «романтичного», що передувало появі терміна «романтизм»

Ранній романтизм (кін. ХІІІ поч. ХХ ст.)

Доба наполеонівських війн та період Реставрації як перша хвиля романтизму.

В Англії романтичні настрої з'явилися в творчості поетів

Дж. Г. Байрона, Персі Буші Шеллі, Дж. Кідса, романіста В. Скотта, у Німеччині – майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана та блискучого лірика й сатирика Генріха Гайне.

Особливостями цього періоду є:

• універсальне прагнення охопити буття в його повноті (що існує і має існувати), дати йому синтезуюче художнє вираження – тісний зв'язок з філософією.

• тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження розлад з дійсністю;

• різке протиставлення дійсності й ідеалу, розчарування й негативізм.

Розвинені форми (20-40-ві роки ХІХ ст.).

Друга хвиля романтизму розпочинається після липневої революції у Франції та після повстання у Польщі, тобто після 1830р. Найкращі твори цього періоду у Франції В. Гюго, Ж. Санд, О. Дюма; У Польщі Адам Міцкевич, Юліум Словацький; в Угорщині – Шандор Петефі. У цей час романтизм широко охоплює живопис, музику, театр.

Вплив європейського романтизму позначився на розвитку американської літератури, яка бере початок від цього часу і була представлена романістичними творами Дж. Ф. Купера, Е По.

Пізній романтизм (після революції 1848р).

Романтизму не властива монолітність. У ньому існували різні течії.

Народно-фольклорна (поч. ХІХ ст.) – течія, орієнтована на фольклор та народнопоетичне художнє мислення. Спершу виявилася в Англії, у творчості У. Вордсворда, зокрема у його ліричних баладах, перше видання яких з’явилося в 1798 році. У Німеччині її затвердила гейдельберзька школа романтиків, потім набула поширення в інших європейських літературах, особливо у слов'янському світі.

Головні особливості такі:

• дотримання структур народнопоетичного мислення;

• тяжіння до простоти поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії;

• відмова від буржуазної цивілізації, прагнення знайти опору у протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтві.

• «ідеалізація заперечення» - серцевину течії складала ментально-емоційна складова.

• емоції розчарування і меланхолія, депресія, «світова скорбота» набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів;

• повноцінна людська особистість не мислила себе без культу духовного й душевного страждання;

• гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу і дійсності;

• контраст, антитеза – головні елементи художнього твору.

Гротескно-фантастична. Основна риса – перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи, при цьому, непривабливу сутність. До цієї течії належить, зокрема, пізній готичний роман, в окремих аспектах творчість Е. По, Гоголя «петербурзьких повістей».

Утопічна течія. Набула значного розвитку в літературі 30-40-х років ХІХ ст. Свій вияв знайшла у творах В. Гюго, Ж. Санд, Г. Гейне, Е. Джонса та ін. [ ]

Особливості:

▪ перенесення акценту на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя, а не на критику;

▪ пропагування оптимістичного погляду на життя і його перспективи;

▪ осуд «індивідуалізму сучасної людини» і протиставлення йому героїв, сповнених людинолюбності та альтруїзму;

▪ оптимістичні сподівання і пророцтва, віра в ідеальну правду;

▪ широке використання риторичних фігур.

«Вольтерівська» течія, зосередилась цілковито на історичній тематиці, на розробці жанру історичного роману, історичної поеми і драми. Модель жанру історичного роману була запропонована Вальтером Скоттом. Ця течія на певних етапах розвитку стала переходом до реалізму.

Романтики зробили чимало важливих художніх відкриттів. Зокрема вимагали нового підходу до поетики - творчого, позбавленого канонів і правил.

Романтизм починався з роману як універсального жанру і створив синтетичний. Представники цієї течії вважали що поетична творчість залежить виключно від натхнення, тому можна дозволити собі вільні поетичні форми. Так з′явилися незвичні різновиди жанрів: поєднання епосу з лірикою, роману та філософських роздумів; сміливо впроваджують реформи у віршуванні, сприяють усталенню романтичних норм в поезії, зокрема у ліриці.

Заглибленість у внутрішній світ людини, зумовила розвиток ліро-епічних жанрів. Найпопулярнішим з них стала романтична поема.

Романтики порушують послідовність композиційної будови творів, які набули рис незакінченості, асиметричності, сповнились сюжетною таємницею, незавершеністю.

Митці-романтики змогли майстерно відобразити красу народного мистецтва – легенд, казок, пісень та переказів. Вони підкреслювали значиму роль у житті людини почуттів, уяви, фантазії, утверджували духовну самобутність в неповторність кожної окремої людини. Романтики виступали за щирі людські стосунки, протиставляючи їх світові наживи, егоїзму та лицемірства. Обстоювали свободу особистості, у них образ головного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника. Романтичний герой – пристрасна натура, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки.

Ідеали романтиків:

- краса;

- мистецтво;

- історичне минуле;

- природа

- дитинство

- кохання

Навколишній світ романтики розглядають як живий організм – цілісний і єдиний. Він не цілком доступний людському розуму, він повний таємничості, непізнаності, його населяють містичні і невідомі сили. Вони непомітно переходили з реального життя, впливали на нього, перепліталися з ним. Звідси велика кількість фантастичних та містичних елементів у художніх творах романтиків (Гофман, Гоголь та ін.)

Важко уявити собі романтичну літературу поза зв’язком з фольклором, музикою, живописом. Романтики тонко відчули цей зв'язок, що позначився на мові та стилі художніх творів. У своїй поезії вони відображають мелодійність та сердечність народної пісні, в поемах та романах переносять мальовничість та панорамність описів, у кожний твір – музичну схвильованість, щирість, ліричність.

Підсумовуючи вищезазначене можемо виокремити основні естетичні принципи романтизму:

• містичне відчуття (духовне спілкування з божественним світом);

• кохання – шлях пізнання таємниці буття;

• центр уваги зосереджений не на зовнішньому світі особистості, а на внутрішньому;

• заперечення канонів у творчості;

• поет – вільний творець, який має право висловлювати у своїх творах власне «я». Він піднімається над натовпом;

• головне місце відводиться фантазії, інтелекту – другорядне;

• незвичайний герой у незвичайних обставинах;

• вічні пошуки ідеалу;

• відкриття краси народного мистецтва – казок, пісень, легенд та переказів;

• невдоволення суспільним ладом. [ ]

Усі романтики вважали, що існував трагічний розрив між їх уявленням і реальним життям. Людина у мистецтві романтизму завжди трагічна, вона не сприймала дійсність, знаходиться у дисгармонії з собою, вона – бунтар і жертва. Тому романтичний напрям передбачав ліричний бурхливий вияв почуттів.

Романтизм у театрі пов'язаний з іменами поетів Д.Байрона, П. Шеллі, драматургів В. Гюго, А де Мюссе, та письменників А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова.

У сценічних образах акторів-романтиків переважала правда почуттів, що живилася протестом проти існуючої дійсності. Актори і драматурги не прагнули розібратися в реальних обставинах, вони занурювалися у світ бурхливих страждань власного внутрішнього світу, були заклопотані пошуком ідеалу у собі чи у минулому.

Романтичний театр показав новаторську своєрідність кожної особистості, робив акценти на рисах національної самобутності, традицій, історії.

Отже, романтизм відкрив нові грані мистецького світосприйняття, розширив горизонти та площини літературної творчості. Це виявляється у наступному:

• романтизм послужив переходом до реалізму;

• звільнив митця від класицистичних канонів з їх жанровою ієрархією, звільнив від обов’язкових правил трьох єдностей;

• показав як творчість може переважати над правилами, а не навпаки;

• став поштовхом до розвитку філологічних та історичних наук;

• залишився неперевершеним у відображенні кохання з усіма суперечностями цього почуття;

• благодатно вплинув на інші види мистецтва.