2 Міфологічний універсум та гомерівські мотиви в романі д.Джойса "Улісс.

Антична література, зокрема творчість Гомера, мала помітний вплив на розвиток світової літератури впродовж століть. Яскравим підтвердженням достовірності подібного висновку у новітній літературі може слугувати творчість видатного ірландського письменника, лауреата Нобелівської премії Джеймса Джойса та його роман «Улісс», над яким автор працював з 1914 по 1921 р. Задум цього роману пов'язаний із прагненням створити сучасну «Одіссею», в якій втілюються одвічні засади буття. Реалізований цей задум у картині одного дня з життя трьох головних героїв - Леопольда Блума, агента рекламного відділку однієї з дублінських газет, його дружини Меріон (Моллі) - співачки, письменника Стівена Дедалуса, викладача історії в гімназії Дубліна. Відтворюються всі події, повязані з кожним із них протягом дня, передається «потік їхньої свідомості», в якому втілюється їхнє минуле й теперішнє, проводяться аналогії з гомерівською «Одіссеєю». Блум ототожнюється з мандрівним Одіссеєм (Уліссом), Меріон - його дружиною Пенелопою, Стівен Дедалус - із сином Одіссея Телемаком. Усі вони разом взяті - саме людство, а Дублін - увесь світ. Джойс не ставив за мету відтворити зміст гомерівського твору у сучасному варіанті. У ньому немає певного сюжету і чітких послідовних подій. Джойс відмовляється від традиційного для жанру роману прийому опису, портретної характеристики, діалогу з його логічним розвитком. Він експериментує в процесі передачі «потоку свідомості», внутрішнього монологу, використовуючи при цьому прийоми перебою думок, паралельного розгортання двох рядів думок, іноді уриває фрази, відмовляється від розділових знаків.

Художній світ твору поєднує два плани, що існують паралельно: міфологічний і реальний. «Улісс» має чітку структуру і поділяється на три частини.

«Телемахіда» (три перші розділи книги) - своєрідна прелюдія до розповіді про один день життя головного героя твору. Вона нагадує мандри Телемаха, який намагається дізнатися про свого батька Одіссея.

«Мандри Одіссея» - поділяється на 12 епізодів, що відтворюють схеми мандрів героя гомерівської поеми.

Ш. «Повернення додому» - складається із трьох епізодів і символізує повернення героїв «Одіссеї».

Події роману мають часові та просторові рамки. Кожний епізод прив’язаний до певної години доби. Дія роману розпочинається о 8 годині ранку 16 червня 1904 р. і закінчується о 3 годині ночі. «Улісс» складається з 18 епізодів; їхня послідовність визначається рухом часу від ранку до вечора. Кожен епізод співвіднесений з певною піснею «Одіссеї»

Перелік епізодів у їхній послідовності накреслює лише просторово-часові орієнтири. Аналогії з піснями «Одіссеї» умовні, не завжди легко впізнавані. Так, розмова містера Дізі та Стівена (2-й епізод) лише віддалено схожа на ситуацію, коли збагачений життєвим досвідом Нестор дає поради юному Телемаку. Міські лазні Дубліна та країна лотофагів (5-й епізод) зіставляються то, що і тут, і там людина може зазнати забуття. У ряді випадків аналогії прозорі: шиночок Деві Бірна нагадує землю людожерів-лестригонів (8-й епізод), будинок Блума - острів Ітака.

Система аналогій надає єдності структурі роману. Але звернення до Гомера має і глибинний підтекст: Джойс виявляє ті одвічні начала, які притаманні натурі людини споконвіку. Все повторюється, історія має колоподібний характер.

Багато дослідників вважають висвітлення читацького сприйняття «Улісса» одним з найменш вивчених аспектів джойсіани. Джойс успадкував класичне уявлення про стосунки письменника й читача: він пише для читача - позиція, яка, принаймі на рівні декларацій, сьогодні спростовується деякими постмодерністами. Парадокс полягає у тому, що «Улісс» при цьому створює ситуацію, коли це пряме читацьке сприйняття здається важким або неможливим.

3)

3 Модернізм як літературознавча категорія і тип художнього світосприйняття: періодизація, проблема визначення, основні напрямки й течії

На рубежі ХІХ-ХХ ст. багато європейських митців відмовляються від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відмінні від реалістичних. У цей час виникає велика кількість несхожих художніх напрямів, які необхідно називати терміном «модернізм». Модернізм (фр. modernе - сучасний, новітній) характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Він відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя. 

Модернізм був своєрідною художньо-естетичною реакцією на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства ХХ ст.

Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX- поч.XXст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінціXIXст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.

Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури. У цьому плані модернізм став справжньою художньою революцією і міг пишатися такими епохальними відкриттями в літературі, як внутрішній монолог та зображення людської психіки у формі "потоку свідомості", відкриттям далеких асоціацій, теорії багатоголосся, універсалізації конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип, збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриттям ірреального та непізнаного.

Модернізм - це соціальне бунтарство, а не тільки революція у царині художньої форми, бо спонукав до виступу проти жорстокостей соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, обстоюючи її право бути вільною особистістю. Модернізм протестував проти грубого матеріалізму, проти духовного звиродніння та вбогості, тупої самовдоволеної ситості. Однак, протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув всіх його досягнень, а навіть використав їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.

Виділили два періоди розвитку модернізму:

-ранній - остання третина XIX - 10-ті роки XX століття - символізм, імпресіонізм, неоромантизм

-зрілий (з 10-х років XX століття до останньої третини XX століття) - імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм

Ранній модернізм вперше порвав з традиціями реалізму та натуралізму, відмовившись від зображення життя у формах життя, але не відкидаючи досягнень романтизму, беручи його систему за вихідну. Головною у творчості письменників стала естетична проблематика. Художній твір усвідомлювався не як засіб соціального аналізу, а як виявлення творчої свободи митця.

У зрілому модернізмі простежувався відхід від зневажливого заперечення дійсності, до її освоєння, пошук нових форм одухотворення дійсності, поетика синтезу, перехід від миттєвого до загального.

Умовна периодизація: 1910-32 – экспресіонизм, 1917-39 – авангардизм, 1950-60 – неоавангардизм, 1970-80 – постмодернизм.

Загальні риси модернізму:

1.особлива увага до внутрішнього світу особистості; 2.проголошення самоцінності людини та мистецтва; 3. надання переваги творчій інтуїції; 4. розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ; 5. пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо); 6. прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва.

Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.

Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти.

Експресіонізм (від фр. "виразність, вираження") започаткований теж у XIXст. Ця авангардистська течія набула свого повного звучання та ваги в першій чвертіXXст. і стала значним внеском у розвиток світової літератури. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю - саме вона їх сформувала і глибоко хвилювала. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали. Експресіонізм з'явився спочатку в малярстві (Е.Мунк, В.Ван-Гог, П.Гоген. П.Сезанн та ін.) і в музиці (Ріхард Штраус), щоб незабаром перейти і в літературу. До найвизначніших експресіоністів належать Г.Тракль і Ф.Кафка в Австрії; И. Бехер і А. Франс у Німеччині;