Театральними стежинами

(посібник для вчителів початкових класів)

Самсоненко А.М., учитель початкових класів ЗОШ І—III ст. № 2 м. Ніжина, Ісакова Т.Г., музичний керівник ДНЗ № 17 м. Ніжина

ЩО ТАКЕ КАЗКА? ЯКІ БУВАЮТЬ КАЗКИ?

Казку називають найпопулярнішим фольклорним жанром. гЧ ш,о ж таке фольклор? Це англійське слово, яке означає «народна мудрість». Мудрість народу пере­дається в дотепних приказках, загадках, піснях, думах, легендах, переказах і, звичайно ж, у казках.

Подумати тільки! Скільки оповідачів переказували, здавалося б, один і той же твір протягом багатьох віків! І кожен з них додавав щось нове, вигадував героям нові пригоди, нові імена, нові випробування. Чи не тому майже кожна казка має багато варіантів, а герої — навіть у творчості різних народів — подібні?

Сьогодні в казкознавстві існує єдина класифікація: казки про тварин, чарівні (в Україні донедавна їх назива­ли фантастично-героїчними або героїко-фантастични­ми), соціально-побутові.

Типи казок 'Ґ казки про тварин ^ чарівні казки 'Ґ соціально-побутові казки Хотілося б, щоб, читаючи, ви були спостережливими й звернули увагу на те, що різні групи казок відрізня­ються й темами, і формою, та ідеї у них подібні - усі вони прославляють мудрих, працьовитих, кмітливих, хоробрих, добрих персонажів і засуджують підступних, злих, зрадливих, ледачих.

Наприклад, у казках про тварин спостерігаємо, що приручені звірі й птахи змальовуються з далеко більшою симпатією, ніж хижі, котрі не раз завдавали прикростей селянам, що в одних казках діють котик, півник, лисич- ка-сестричка, вовчик-братик, а в інших - просто заєць, лисиця, вовк, ведмідь, лев. Чому ж так? А тому, що в певних оповідях звірі співають, танцюють, дружать, сваряться, змагаються, смішно хитрують, нагадуючи при цьому дітей у грі; в інших же воюють з ворогами, обирають царів, міністрів, добиваються влади, полю­ють, судяться, дають хабарі сильнішим, притискають слабших. Саме такі казки мають виразний соціальний підтекст - алегорію, іносказання. Оповідаючи про пригоди чотириногих і пернатих персонажів, така каз­ка, за висловом І.Я. Франка, «підморгує однією бро­вою на людей».

Характери героїв чарівних казок виявляються, як пра­вило, у двобої з темними силами. Могутні змії, відьми, Кощій, баба-яга, Ох - усі вони зазнають неминучої по­разки, бо справедливість не на їхньому боці. Проти них виступають юнаки, наділені або неймовірною силою, або незвичайним розумом, хоробрістю, юнаки, яким допомагають і рідна земля, і товариші, наречені, добрі бабусі й дідусі, здатні творити чудеса, і звірі, вдячні за порятунок, і різні чудо-предмети.

Поглянемо на багатий фольклорний матеріал соціально-побутової казки. Реалістичніше, а тому й виразніше звучать тут ідеї вільної творчої праці, засуд­жуються жадібність, лицемірство.

Видатний російський письменник і педагог Гліб Ус­пенський назвав цей різновид жанру «народними оповіданнями». Серед них чимало повчальних, гумо­ристичних, сатиричних творів.

Спробуйте не лише насолоджуватися захоплюючим перебігом подій, а й порівнювати характери персо­нажів, знаходити в них подібне і відмінне. І ви обов’яз­ково помітите багато цікавого, важливого.

Будова казки^ Зачин

Основна частина 'Кінцівка

чити дітей передавати різні емоції та пере- користуючись жестами, мімікою, різною си- >су. Вправляти дітей у правильній вимові собами скоромовок, чистомовок, у виразному

читанні віршів та коротких прозових творів для надан­ня голосу виразності. Викликати в дітей бажання вдосконалювати знання та вміння, якими вони володіють.

Дидактична гра «Заморочки з бочки»

Попередня робота. Читання казок, розглядання ілюстрацій, розгадування ребусів, кросвордів, загадок про казкових героїв, проведення казкових вікторин.

Правила гри. Описувати героїв казок не менше ніж п’ятьма реченнями. Характеризувати образ із різних сторін: зовнішність, поведінку, вчинки.

Хід гри. Учитель показує дітям бочку, в якій знах дяться маленькі бочечки з наклеєними картинками т го чи іншого героя казки. Діти по черзі дістають боче ки й описують характери образів даних героїв. Пот обговорюють ці образи з усім класом.

Дидактична гра «Озвуч казку»

Попередня робота. Ознайомити дітей з роботою звуко- режисера, з різними шумами, предметами, якими ці шуми можна відобразити та вправляння дітей у їх відтворенні.

Правила гри. Кожна дитина відтворює свій звук своєчасно й чітко.

Хід гри. Учитель читає дітям казку, яку потім потрібно буде озвучити. Обговорюється кількість шумів та пред­мети, якими їх можна відтворити. Далі кожен вибирає собі шум та із запропонованих предметів для озвучу­вання відбирають потрібні. Потім учитель читає казку другий раз (повільно), а діти відтворюють потрібні звукові ефекти.

МАЛІ ФОРМИ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

Усна народна творчість - невичерпне джерело вихо­вання підростаючого покоління. Вона відображає життя народу, його історію, мораль, мову, народну мудрість. Через казки, пісні, прислів’я, приказки діти отримують уявлення про культуру та побут свого народу.

З усіх скарбів усної народної творчості важливе місце у вихованні дітей належить таким формам фольклору: прислів’ям, приказкам, загадкам, скоромовкам.

Прислів’я та приказки - своєрідний кодекс мораль­ної поведінки: кожен може знайти в них пораду, підтримку, осуд.

Видатні українські письменники - Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Франко, Леся Українка - високо цінували прислів’я та приказки, використовували їх у своїх творах, радили записувати та зберігати ці крапли­ни народної мудрості для виховання майбутніх по­колінь. Іван Франко називав прислів’я та приказки скарбами нашої мови, «коштовними перлинами».

Прислів’я та приказки — це переважно віршовані мініатюри. Дітей ці фольклорні жанри приваблюют яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою.

Не менше значення у вихованні підростаючого по коління мають загадки.

Загадка - це стислий поетико-алегоричний опи певного предмета чи явища. Подається вона у форм запитання, описового речення, найчастіше у віршо ваній формі. Загадки містять у собі низку порівняльни ознак і вимагають установити, про яку річ чи явищі йдеться. Основне призначення загадок - перевіриті кмітливість людини, оцінити її знання, спостереж ливість, допитливість.

Скоромовки використовуються в роботі з дітьми, по чинаючи з дошкільного віку для розвитку мови з меток вправляння дітей у правильній вимові звуків.

Постійне використання малих поетичних жанрії фольклору в житті дітей сприяє їхньому всебічном; вихованню, збагаченню їхньої мови зразками народ­ної мудрості.

Робота над дикцією

Мета. Учити дітей передавати різні емоції та пере­живання, користуючись жестами, мімікою, різною си­лою голосу. Вправляти дітей у правильній вимові звуків засобами скоромовок, чистомовок, у виразному читанні віршів та коротких прозових творів для надан­ня голосу виразності. Викликати в дітей бажання вдосконалювати знання та вміння, якими вони володіють.

Вправа-тренінг «Щоб ротик був слухняним»

■ Золоті жолуді зовсім пожовтіли.

• На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль.

• У маленької Сані перекинулись сани, а тепер у Сані нові сани.

• Лис у лісі заховався, ліс лиса схопив.

• Косар косив увесь овес.

• У кільця немає кінця, всі кільця без кінців.

• Всім подобається це куце цуценя.

Програмовий зміст. Учити дітей чітко та швидко про­мовляти слова скоромовок, вправляти в правильній вимові кожного звука, розвивати вміння контролюва­ти силу голосу, стежити за вільним, спокійним та своєчасним диханням. Виховували уважність, зосере­дженість та наполегливість у досягненні мети.

Хід вппави. Учитель пропонує дітям послухати, ви­вчити та правильно проказати такі скоромовки:

Дидактична гра «Камінчик»

Хід гри. Діти сидять півколом. Учитель співає пісень­ку: «Камінець у мене є. Кому дати? Кому дати? Той і буде скоромовку казати». Віддає камінчик будь-якій дитині, а вона промовляє скоромовку.

Попередня робота. Розучування з дітьми скоромовок, чистомовок.

Правила гри. Промовляє скоромовку той, хто отримав камінчик. Вимовляти чітко, швидко, не ковтаючи слів.

Дидактична гра «По коду»

• Летів горобець через безверхий хлівець, та вхопив го­роху без червотоку, без червоточини, та й пух - полетів.

• Водовоз віз воду з водопроводу.

• На дворі трава, на траві дрова. Не рубай дрова на траві двора.

• Ти, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля прив’яже.

• Зшито ковпак не по-ковпаківськи, перековпакува- ти б ковпак та перевиковпакувати.

• Схопив Клим клин, почав Клим клином клин вибивати.

• Сів шпак на шпаківню, заспівав шпак півню: так як ти, не вмію я, ти не вмієш так, як я.

• Не жаліла мама мила, мила мама з милом Милу.

• Летів перепел перед перепелицею, перед пере­пеленятами.

• Рила свиня білорила, тупорила, пів двора рилом перерила.

Попередня робота. Розучування з дітьми скоромовок, чистомовок.

Правила гри. Скоромовку промовляє перший з ряду. Вимовляти чітко, швидко, не повторюючи помилок попередніх дітей. Переходити з місця на місце швидко, без шуму.

Хід гри. Діти сидять півколом. Перший з дітей про­мовляє вивчену скоромовку й швидко сідає в кінець ряду, а всі інші пересідають на один стілець вперед.

Читання скоромовкою

Глибоко вникніть у зміст, розподіліть дихання. Чи­тайте спочатку по складах, потім повністю. Темп повільний з поступовим переходом за кількістю разів вимови до швидкого. Вимова — мовчки, пошепки й, нарешті, вголос.

Приклади скоромовок:

• Був бичок тупогуб, тупогубенький бичок, у бичка губа була тупа.

ЩО ТАКЕ ТЕАТР? ВИДИ ТЕАТРУ

костюми, вони ходили з міста до міста, від села до села та смішили людей. Скоморохи славилися своїми «не- билицями-небувальницями», в яких життя зображало­ся кумедно,«навпаки», наприклад:

Чистим полем корабель біжить,

Курочка бичка народила.

По небу ведмідь летить,

Вушками, лапками тріпоче,

Сірим хвостиком підправляє.

Потім скоморохи почали спеціально розігрувати смішні історії перед людьми. Склався й образ скоморо­ха: яскрава сорочка, кольоровий ковпак із брязкальця­ми, щоки надуті й нарум’янені. Вони жонглювали,

Мистецтво театру — це засіб пізнання світу й люди­ни, але водночас воно здатне вести людину за собою. Здійснюється це завдяки унікальному ефекту причет­ності, єдності залу зі сценою, глядачів з подіями, що на ній відбуваються.

Історія виникнення театру така: колись давно на свя­та люди збиралися на площах, там грали в різні ігри, танцювали, водили хороводи, тобто веселилися, як тільки могли. Серед натовпу виділялися люди, які вміли не лише веселитися, а й знали, як розважати інших, ці «веселі люди» співали, танцювали, грали на музичних інструментах, жартували, усіх розважали. їх почали називати скоморохами. Надівши маски та

Ай, ду-ду-ду-ду-ду-ду!

На руках танцювати піду! Ой заграйте музики,

В мене дуже спритні руки! Ось так і з’явився театр.

показували різні фокуси, виступали з дресированими тваринами, тобто були на всі руки майстри. Іноді вони виряджались у шкури звірів і в такий спосіб розважали людей. Тих, хто дивився вистави скоморохів, почали називати глядачами, а скоморохів - акторами.

Види театру

Пальчиковий театр

Цей вид театру широко використовується під час обігрувань невеличких забавлянок, ігор-потішок, пісеньок у початкових класах.

Ляльки виготовляються кількома способами, їх мож­на зробити з паперу у вигляді маски, що надівають на кінчики пальців.

Ще можна виготовити з цупкого матеріалу, напри­клад, фетру або пальтової тканини. Для цього нама­люємо й виріжемо шаблон-фігуру по формі пальця

Для тих, хто вміє в’язати, не буде важко вив’язати ляльок на спицях або гачках.

Ляльки-вузлики Виготовити ляльки-вузлики неважко. Для цього потрібна фланель, тонка вовна або ж тонка льняна тка­нина розміром 50 х 50см. Тканину скласти навпіл по діагоналі так, щоб витягнуті кути її по формі нагадува­ли вуха (мал. 1). Зав’язати вузлом. Це буде голівка ляль­ки. Надіти вузлик на вказівний палець, при цьому два сусідніх пальці гратимуть роль ручок або лапок ляльки.

7,5 х 4,5см. Обведемо шаблон на складеному вдвічі фетрі й виріжемо шаблон — без припуску. Потім на­клеюємо риси обличчя або мордочки тварини, простро­чимо половинки тулуба разом білими нитками.

Голівки можуть бути різними. Кути тканини, що стирчать високо вгору, можуть бути вухами кролика (мал. 2), опущені вниз — вуха собаки (мал. 3). Якщо їх навернули, скручуючи, на просунутий в середину дріт, вийде баранчик або козлик (мал. 4, 5). Ніс, очі, рот можна зробити з ґудзиків, кусочків фетру, проколовши їх Гулавкою.