Едуар Віктор Антуан Лало

(1823-1892)

Едуар Віктор Антуан Лало (27.01.1823 -Ліль - 22.04.1892 - Париж) - французький композитор, походженням з Іспанії. Навчався грі на скрипці у Лілє у Баумана, з 1839 р. - в Паризькій консерваторії в класі Ф.А.Хабенека. По композиції - у Шульгофа. Спочатку отримав популярність як камерний виконавець (1855 р. - альтист паризького квартета Ж.Арменго).

Перші твори: пісні, фортепіанне тріо, скрипкова та віолончельна сонати – написані у кінеці 40-их на початку 50-их років - залишились непоміченими. Тільки виконання у 1875 р. П.Сарасате «Іспанської симфонії» для скрипки з оркестром, а потім постановка опери «Король з міста Іс» у 1888 році принесли Е.Лало популярність і висунули його у перший ряд французьких композиторів.

Головне значення має інструментальна творчість Е.Лало. Поряд з К.Сен - Сансом і з С.Франком, Е.Лало - майстер французького інструменталізма другої половини 19 ст., який багато зробив для оновлення оркестрової та камерної музики. Особливо значні його творчі досягнення у жанрі інструментального концерту. Для концертних творів характерні чеканність музичних образів, багатство ритма, мальовничність засобів гармонії, колористичність інструментовки.

Е.Лало створив новий тип інструментального концерту - «концерт - сюїту», яка характеризується жанровістю тематики, розробленою з істотним симфонізмом і відрізнється монументальністю форми. Е.Лало першим серед сучасних йому французьких композиторів звернувся до народної музичної творчості. Органічно перетворив її у скрипковому звучанні дав цілісний концертний твір - «Іспанську симфонію», яка дала початок тривалому захопленню французьких композиторів іспанським музичним фольклором. Його «Іспанська симфонія», а також віолончельний концерт - популярні твори сучасного концертного репертуара. Е.Лало - один з ініціаторів створення національного музичного товариства в Парижі у1881 році.

Творчість:

• опери: «Король з міста Іс», «Жакерія»;

• балети: «Намуна», «Нерон»;

• для оркестра: симфонія g-moll, симфонічне

Аллегро, «Норвезька рапсодія», «Скерцо»;

• концерти:

для фортепіано,

3 для скрипки з оркестром:

- ор. 20 (1874);

- ор.21«Іспанська симфонія» (1875);

- російський концерт (1883);

для віолончелі з оркестром (1877)

• для скрипки з оркестром:

«Романс - серенада» (1879)

«Норвезька фантазія» (1880)

• камерно - інструментальні твори:

3 фортепіанні тріо;

2 струнних квартера;

• Сонати: для скрипки, для віолончелі,

для голоса і фп.

біля 30 пісень і романсів.

Йоганес Брамс

(1833- 1897)

1. Життєвий шлях.

2. Концерти Й.Брамса.

3. Камерно-інструментальна музика.

1. Життєвий шлях.

Народився 7 травня 1833 р. на півночі Німеччини у вільному місті Гамбурзі. Його пращури були селянами, близькі родичі - ремісниками, столярами, кравцями.

Батько композитора Йоган Якоб Брамс - ще юнаком пішов з дому, жебракував, заробляючи собі на хліб як музикант. Він самотужки оволодів всіма струнними інструментами, флейтою, валторною, а з 1853р. служив контрабасистом у філармонійному оркестрі.

Якобу Брамсу було 24 роки, коли він одружився на Йоганні Хрістіані Ніссен, якій виповнився 41 рік. Не зважаючи на значну різницю у віці подружжя, шлюб був досить вдалим та продовжувався 34 роки, але неочікувано, у 1865р., Якоб Брамс кинув дружину (їй було 74 - йому - 57роки.). Через рік вона померла, а він через 5 років одружився вдруге. Композитор любив свою матір, але й сердечно ставився до мачухи, підтримував її після смерті батька у 1872р., який помер у віці 66 років..

У Йоганеса Брамса були старша сестра Еліза і молодший брат Фріц - віолончеліст. Між братами не було духовної близькості.

Родина жила бідно, мешкали у жалюгідних кварталах Гамбурга. Дитинство Йоганеса пройшло у гострих нестатках, але за бажанням матері він закінчив гімназію. З 7-и років грає на фортепіано. Батько навчає також Йоганеса грі на струнних інструментах і мріє про те, що син буде працювати в оркестрі. У ранньому віці, в 13 років, він працює тапером на танцювальних вечорах. За цю роботу сплачували погано. Він був змушений давати приватні уроки, грати в драмтеатрі під час антрактів. Все ж в одному доля була до нього прихильною: в особі Едуарда Марксена - музиканта широких поглядів - він придбав вимогливого викладача з композиції.Присвятив йому другий фортепіанний концерт. Підтримував з ним дружній зв'язок.

Як композитор Брамс вперше виступив у 1847р. - виконав свої варіації на популярні вальси. Заради заробітків переховувався під різними псевдонімами, він видав також багато салонних композицій ( біля 150 тв.). Писав він і серйозну музику, однак нікому, навіть Марксену, її не показував.

До 20 років він написав сонати, квартети, пісні, але з цього пізніше видав тільки декілька творів (інші спалив).

Молодий музикант не мав друзів серед музикантів, за винятком своїх вчителів. Він любив прогулянки за містом - у нічній тиші розквітала душа романтика-мрійника.

Але за цією тендітною оболонкою переховувався сильний дух. Серед близьких він завжди був життєрадісним.

Хоча до Гамбурга приїздили видатні виконавці Іоахим, Роберт і Клара Шумани, Брамс не мав можливості відвідувати їх концерти через дорогі квитки. Все, що він вивчав - це ноти його викладачів: твори І.С. Баха, В. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Шопена і Р.Шумана.

1853р. - важливий етап у біографії Й.Брамса - знайомство зі скрипалем - Еде Ременьї (псевдонім Едуарда Гофмана) - політичним емігрантом з Венеції, який повернувся з турне по Америці. Він запропонував Брамсу разом давати концерти по містах Німеччини. Вони ходили в основному пішки. Нот Брамс не брав з собою - грав на пам'ять . Один раз, при виконанні сонати Л.Бетховена ор.10, коли з'ясувалось., що рояль настроєний на півтона нижче, перетранспортував її з с-moll в cis.

У травні вони концертували в Ганновері, де познайомились з Іоахимом, який прийшов в захоплення від Брамса - людини та музиканта. Дружба їх продовжувалась 44 роки. Іоахим був старше Брамса на 2-а роки (вихідцем з Угорщини, вважався кращим скрипалем Німеччини).

Іоахим поділився враженнями про Брамса з Шуманом і Ф.Лістом, і написав другові рекомендаційні листи. Спочатку він з Ременьї прибув до Ліста у Веймар, але салонне середовище відштовхнуло Брамса і – неприязнь з роками зростала, хоча сам Ф.Ліст його прийняв добре. Влітку він посварився з Ременьї і залишився один, приїхав до Іоахима, давав з ним свої концерти, познайомився з багатьма музикантами і у вересні поїхав до Р.Шумана у Дюссельдорф.Тут його чекали нетерпляче. Брамса підкорила святість і сердечність сім'ї Шуманів - Роберта і Клари, яка очікувала сьому дитину). Шумана теж підкорив Брамс. Так зав'язалась їх дружба.

Але, якщо Ліст переживав кращі свої роки творчої діяльності, то Шуман стояв перед тяжкою хворобою. У статтІ „Нові шляхи" в своєму журналі він називав Йоганеса Брамса закінченим майстром, який «досконало виражає дух часу». «Он явился, юное создание - у колыбели которой держали вахту грации и герой. Зовут его Йоганес Брамс».

Період з весни до осені 1853р. перевернув його життя. приїздить ненадовго до Гамбурга . Живе в Ганновері у Іоахима і в Дюссельдорфі - у Шумана, багато мандрує. Починається буремний період у біографії Брамса. В його життя увійшло велике кохання до Клари Вік (жінки Шумана, яка була на 14 років старше за Брамса).Він підтримав її в роки хвороби і смерті чоловіка. 2,5 роки він знаходився поряд з Кларою. Але з'явилось відчуження. Хоча їх дружба залишилась на все життя і трималась більше 40 років. Клара померла у 1896р. У роки знайомства з Шуманами він пише камерні твори : перше фортепіанне тріо, варіації на тему Шумана ор.10), але задуми були великі. Задум першого фортепіанного концерту, першої симфонії, першого струнного квартету і третього фортепіанного квартету. В музиці цього періоду відчувається: і пристрасть, і ніжність, і порив, і відчай – все зійшлось воєдино.

1857-1862 роки. - рішучі в становленні індивідуальності художника .Уцей період Брамс живе то в друга Іоахима, то в деяких містах Німеччини. У ці роки він багато пише, працює, як диригент. Думав повернутися до Гамбурга, але там йому не пропонували роботу. У ці роки він прагнув на одружитися з Агатою Зібольд, дочкою професора. Але матеріальна незабезпеченість не дозволила йому це зробити. До того ж, прем'єра у Лейпцигу його Першого фортепіанного концерту відзначилась сваркою: відмовою друкувати його твори. Взагалі, надалі особисте життя його склалось нещасливо. В кінці життя він з іронією примічав: «К сожалению, я не был женат ... и слава богу все еще не женат".

У цей час йде боротьба між веймарською школою на чолі з Лістом (вагнеріанство) і сучасною німецькою музичною культурою (Мендельсон і Шуман) консерваторами.

Прибічники лісто-вагнеріанського напрямку, розгядаючи питання ідейності і змістовності мистецтва, нерідко недооцінювали значення народної творчості і класичних традицій. Ворожнеча їх загострилась на рубежі 50-60 років ХІХсторіччя. Настав час Брамсу визначитись з ким він.Брамс написав статтю в газеті від імені молодих музикантів, але підписав Іоахим і ще три маловідомі музиканти. Веймарці пішли проти нього, в той же час як і лейпцигці не визнавали його музики. Він йшов своїм шляхом.

Брамс поставив собі завдання стримати киплячу лаву романтичних почуттів суворими класичними формами, ліричну схвильованість примирити раціональним, виваженим спостереженням. Таким чином, Брамс віднині прагне передати суб'єктивні, особисті почуття в більш об'єктивній формі, наділив свої твори загальновизначеним і разом з тим багатозначним змістом.Він вивчав насамперед віденських класиків, старовинних композиторів, пише вправи, працює у популярних жанрах, вивчає народну пісню. Таким чином, він вільно орієнтується у всіх музичних стилях, твердо стає на ноги. Він на порозі творчої зрілості.У цей період він пише 2-і серенади, Перший струнний секстет, написаний в дусі віденських класиків, ряд варіаційних циклів на баховських і бетховенських принципах варіювання, фортепіанний концерт, два фортепіанних квартети.

Особливо наполегливо Брамс працює у вокальному жанрі. Тут і складні контрапунктні твори, і лірика, і п'єси побутового направлення.Також створює фортепіанний квінтет і „Німецький реквієм".

Вирішує переїхати до Відня. Подорож відкладається, так як він готується до переїзду, пише камерні твори. Восени 1862р. він приїздить до Відня, облаштовується тут і лише іноді відвідує Батьківщину. За рік до цього Ліст не витримав боротьби і втік з Веймара до Рима, де прийняв Малий постриг - став абатом.

У цей же час до Відня прибули Вагнер і Брамс. Першому було 50 років, другий - на 20 років молодше. Вагнер випробував все: і злети, і падіння. Брамс поки що - лише поразки.

Два великих композитора - і такі різні.

Пізніше вони ще більше заглибили розкол в рядах німецьких музикантів.

Перший раз у житті вони зустрілись на початку 1864 р. у Відні. Вагнер відзначив фортепіанні варіації Брамса на тему Генделя. Але раптом відгуки Вагнера про Брамса стають все більш різкими. Вагнер починає переслідувати Брамса усно і письмово і все більш сердився при згадуванні імені Брамса,в той же час, як Брамс публічно жодного слова не проронив супроти дій Вагнера-композитора. Він цікавився його музикою, добре її знав, але думками ділився тільки з найближчими друзями. Але більш за все створювали суперечності два групування: вагнеріанці і брамсианці, які відокремлюючи одного, таврували іншого, що створювало шкоду обом. Тим більше, що кожний з них відстоював принципи високої ідейності і гуманізму. З кожним роком Брамс занурювався у музичне життя Відня. Дружив з Йоганном Штраусом. Вони втілили в собі дві сторони нерозривної музики Відня: перший - „король вальсів" - уособлював стихію побутового музикування, тоді як другий - продовжувач класики.

Віденські музиканти тепло сприймали його твори. Брамс не очікував такого прийому.

Його одне лиш турбувало - нудьга за Батьківщиною. Як диригент, Брамс намагався двічі закріпитися у Відні на службовій посаді.З1863по1864р.р.- у Співочій капелі і в 1872-1875р.р. - у Громаді друзів музики.

Бах, Бетховен, Шуберт і Шуман звучали в його оркестрах, що не влаштовувало деякі кола і він повинен був поступатись більш згідливим диригентам.

1864-1872р.р. - багато мандрував в Австрією, Німеччиною, Швейцарією.

І-й період творчості - „бурі і натиску".

ІІ-й період - п'ятиріччя 1857-1862р.р. - формування стилю.

ІІІ-й період - зрілість. Продовжувався до 90-х років IV - пізній - 90-ті роки.

Спочатку першого періоду композитор пише лише фортепіанний квінтет і „Німецький реквієм". У 1867р. у Відні прозвучав реквієм – прем’єра пройшла невдало, потерпіла фіаско, але через 5 місяців в Берліні реквієм знову прозвучав під керівництвом Брамса і до нього прийшов успіх, який підтвердився у лютому 1869р. у Лейпцигу.

У другий період творчості Брамс пише кантату „Рінальдо", рапсодію „Песнь судьбьі", „Триумфальную песнь".

Третій період починається з середини 70-х років - самі плідні 15 років його творчої діяльності. Він привітав об'єднання Німеччини. Його музика стає визнаною. Подорожує з концертами у Німеччині, Відні, Угорщині, Чехії, Голландії, Швейцарії, Польщі. Придбає багато прихильників і друзів серед музикантів: диригенти - Леві, Бюлов, Артур Нікіш, Ганс Ріхтер. Йому присвоїли почесне звання доктора музики університету міста Бреславля у1881році, громадянина Гамбурга - у 1889році., нагороджують орденом, медаллю на честь 60-ти річчя.

«Оказанная мне честь вызывает у меня скорее чувство стыда, чем радости. Лет 30 тому назад я бы иначе ее воспринял, теперь же слишком поздно...»

У ці роки він пише 4-й симфонії, скрипковий, подвійний (скр. і віол.) і подвійний фортепіанний концерти, безліч камерних творів: 3-й сонати для скрипки, другу віолончельну, друге і третє фортепіанне тріо, три струнних квартети, два струнних квінтети, пісні, хори, вокальні ансамблі.

Для Брамса також притаманний своєрідний паралелізм у вирішені творчих завдань протягом всього творчого періоду.

Так, перед „Святковою" пише „Трагічну" увертюру з „Піснею долі" - „Тріумфальну пісню", драматичну другу сонату, світлу, ідилічну другу скрипкову сонату, епічне третє тріо і патетичну третю скрипкову сонату. Все це - показник широти художніх задумів композитора. Але творча активність його значно послаблюється. Творчі приливи бувають, але ненадовго.

Останній період творчості – відчувається неясна тривога, душевний біль. Пише 4-й суворих наспіви ор.121, кларнетний квінтет, 49 народних пісень для голосу і фортепіано. Влітку 1896р. Брамс нездужав. Хвороба різко прогресувала - рак печінки. Він тримався - відвідував театр, друзів.

З березня 1897р. відвідав концерт Ганса Ріхтера, який виконував 4-у симфонію Брамса.На концерті відбувся тріумф, привітання маестро.

26 березня він ліг і більше не вставав. 3 квітня, не досягнувши віку 64 років, він помер. Похований поблизу Бетховена і Шуберта.

ОСОБИСТІСТЬ.

Говорячи про Брамса – композитора не можна не говорити про Брамса, як особистість.

«Немногие так тяжело жили, как я», - говорив Брамс. Дуже любив читати, коли працював тапером, ставив на пюпітр книжки і читав. Вважав, щоб гарно грати - треба багато читати.

Не маючи можливості придбати вірші, які цікавили його, переписував їх в зошит.

Брамс був всебічно розвиненою, досвідченою людиною.У нього був спеціальний зошит для записів висловів Називав його «дорогоцінною скарбничкою Крейслера- молодшого».

Композитор цікавився національною історією і культурою.

У похилому віці він сказав:

«Дві найбільші події у моєму житті - це об'єднання Німеччини і закінчення видання творів Баха.»

Одягатись вишукано не любив, до їжі був невибагливий, хоча й любив смачно поїсти. Вимоги до побуту у нього були дуже скромні.

Вставав о 4-5-й годині влітку, взимку о 5-6 годині, засиджувався далеко за північ за дружньою бесідою.

Відрізнявся слабким здоров'ям, був схильним до хвороб. Світлий блондин, невеликого зросту, він мав широкі, лев’ячі груди з геркулесовими плечами, могутньою головою. Був дуже короткозорий, шуткував: „Проте, багато поганого вислизає з мого поля зору."

У віці 30-40 років він виглядав значно молодше. У 32 роки його не пустили в один гральний будинок, тому що прийняли за юнака 18-и років. Але потім він швидко постарів. «Створювати не так важко, - з гумором говорив він, - але закреслювати зайві ноти - от що найважче за все.»

Творчість для нього - постійна праця.

Був дуже самокритичним, відводив собі скромне місце, поряд з Керубіні і непідробно сердився, коли його ставили в один ряд з великими композиторами-класиками.

Вимогливий до себе він був нещаднм до інших. У той же час він був дуже м'якою і чуйною людиною, допомагав друзям.

У 1879 р. познайомився в Празі з А. Дворжаком, добився для нього премії. Говорив йому, що «рассматривайте моё состояние, как свою собственность.»